Політологія/6. Проблеми взаємодії влади                                                                                                              і громадськості (вітчизняний і зарубіжний досвід)

к.с.н., доц., Сахань О.М.,

Барабаш Т.Ю.

Національний університет                                                                                «Юридична академія України  ім. Ярослава Мудрого», м. Харків                                

ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАДИ

В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

 

Діюча в сучасній України правова система встановлює та регламентує процедуру притягнення винних осіб до різних видів юридичної відповідальності, зокрема, до майнової, адміністративної, кримінальної, конституційної. Проте тотальна недовіра населення до дій, заходів, рішень сучасної політичної еліти, часті політичні кризи, що негативно позначаються на інших сферах буття суспільства, потребують встановлення окремого виду відповідальності, відмінного від юридичної – політичної, як відповідальності влади  перед населенням. Сенсом її виокремлення та запровадження в державно-управлінську практику за для ефективного керівництва країною, що забезпечує її рух вперед в економіці, соціальній, культурно-освітньої, духовно-моральної,  науково-технічної, оборонної та інших сферах є «намагання держави забезпечити проведення єдиної поміркованої політики, що містить увесь  процес її творення: починаючи від розробки ескізу певного політичного сценарію, ефективної та оптимально швидкої його реалізації і до здійснення контрольно-наглядових функцій, як запоруки балансу всіх стадій процесу» [1]. Все це обумовлює необхідність пошуку шляхів формування механізму політичної відповідальності за прийняття та реалізацію політичних рішень, стабільний розвиток демократичної політичної системи, що і визначає актуальність даної проблеми.

Відповідальна влада починається із відповідальних політиків. Політик – завжди конкретна людина зі своєю сформованою світоглядною позицією та переконаннями, людина, яку виховує соціум, на яку справляє відчутний вплив. Як влучно зауважив Р. Патнам, «республіка вирощує чеснотливого індивіда, а чеснотливий індивід створює республіку» [2, с.222]. Враховуючи це, базовим, фундаментальним стрижнем системи відповідальної влади  є особистість зі сформованою правовою, моральною культурою, почуттями власної свободи та гідності, поєднаними з позиціонуванням себе як свідомого громадянина. 

На особистість, що стає суб’єктом влади, значний вплив здійснює політична культура, яка є складовою загальнолюдської культури і представляє собою взаємозалежну систему цінностей та переконань, а також вироблених під впливом політичної соціалізації імперативів поведінки, що реалізуються суб’єктом влади в конкретних політичних умовах. Феномен політичної культури нерозривно пов’язаний з простором національної та світової культури, у межах якого люди формують свій світогляд, навички участі у політичних процесах, набувають практичного досвіду [3, с.289].

В структурі ж політичної культури діячів, що перебувають при владі в силу покладення на них виконання функції державного управління виокремлюється така специфічна складова, як відповідальність, тобто здатність усвідомлювати важливість власних рішень, прогнозувати усі можливі наслідки власних політичних дій, розуміти, що саме від них – державних діячів, залежать долі сотень тисяч інших осіб, які свідомо обмежили власну свободу і добровільно підкорюються рішенням та волі політиків. Джерелом відповідальності державних діячів є їхня особиста відповідальність як звичайних пересічних людей за власне життя, здоров’я, навчання, діяльність тощо, відповідальність перед власним сумлінням, внутрішнє переконання в тому, що аксіологічна категорія «відповідальність» є їх особистісною, життєво необхідною цінністю. Так, Е. Фромм підкреслює необхідність відповідальності будь-якої особистості за власне існування. На його думку, відповідальність – це категорія свободи, гуманістична цінність, яка має позитивний відтінок, на відміну від обов’язку [4, с.376].  

Образ політика-державного діяча XXI століття має базуватись на його вмінні дотримувати слово, бути чесним, відкритим, порядним у спілкуванні з людьми, не лише декларувати можливість, а й за необхідності – бути готовим до добровільної відставки з певних державних посад у разі невиконання обіцянок чи втрати мандату довіри населення тощо [4, с.23]. Так, наприклад, кінець 2012 року для політичного і державного життя Молдови позначився відставкою голови Міністерства закордонних справ  Ю. Лянке, який відважився на такий крок через невиконання своєї обіцянки лібералізувати візовий режим між Молдовою та Євросоюзом до кінця 2012 року. Японія двома роками раніше демонструвала аналогічну ситуацію: у червні 2010 року прем'єр-міністр Юкіо Хатояма на пленарному засіданні парламентаріїв від Демократичної партії заявив, що вирішив піти у відставку. При цьому він зазначив, що готовий взяти на себе відповідальність за вихід Соціал-демократичної партії з правлячої коаліції, а також за те, що його уряду не вдалося вивести американську базу за межі префектури Окінава.

Буденне політичне життя України демонструє трохи іншу ситуацію. Йдеться, зокрема, про доволі поширене явище у Верховній Раді попереднього VI скликання – перехід народних депутатів з однієї фракції до іншої. Попри закріплену на конституційному рівні заборону порушення присяги представниками законодавчої влади, народні обранці неодноразово нехтували даною вимогою. Отримавши мандат довіри від виборців вони мали реалізовувати програму саме своєї політичної сили, а не підтримувати абсолютно протилежну позицію. Зрозуміло, що при формуванні виконавчої влади з таких представників вищого законодавчого органу країни мова про відповідальну владу може взагалі не йти. Причина цього полягає у «колективній» впевненості представників влади у тому, що коли присягу порушують усі, нікому буде і карати.

Ще один яскравий приклад – прорахунки влади, що виявилися у закупівлі неякісної партії швидкісних потягів «Hyundai», які через технічні несправності завдали численних незручностей українським пасажирам. Останнім було компенсовано всі фінансові витрати за квитки. Колишній віце-прем’єр                          Б. Колесніков, коментуючи ситуацію, що склалася, відзначив: «…Але це з нас відповідальності не знімає, і залишається тільки вибачитися» [6]. Таке лаконічне за формою і суперечливе за змістом формулювання містить в собі очевидну проблему – відповідальність влади лише декларується. А зумовлено це, вочевидь, тим, що українське законодавство не регламентує належним чином вимоги до морально-політичної поведінки представників влади та механізм притягнення їх до політичної відповідальності, на відміну, наприклад, від Литви, Естонії, Польщі, Болгарії, де визначено ряд морально-етичних і політичних зобов’язань, яких державний діяч має дотримуватись протягом усього терміну перебування на посаді [5, с.19].

В умовах демократичного розвитку держави необхідним є формування ефективної, відповідальної влади. Дану проблему слід вирішувати поступово, двома шляхами. Перший має зосередитись на вихованні нової генерації майбутніх відповідальних державних діячів. Це повинно відбуватись шляхом так званого «громадянського виховання», яке передбачає створення в межах освітнього процесу умов, за яких є можливим формування громадянина в дусі патріотизму, національної самосвідомості, культури міжетнічних відносин, планетарної свідомості, правосвідомості, політичної культури, культури поведінки особистості [7]. Другий же шлях базується на певних інституціональних та законодавчих чинниках. Мова йде про закріплення на рівні нормативних актів, що регулюють організацію та функціонування органів державної та місцевої влади, імперативних приписів стосовно необхідності складання присяги всіма посадовими особами одразу ж після призначення їх на відповідні посади. Крім того, на рівні окремого законодавчого акта, можливо, із назвою «Кодекс професійної етики державного службовця» варто було б прописати положення про перелік морально-політичних зобов’язань, що висуваються перед представниками влади, та  можливість і механізм відкликання останніх в разі порушення ними цих настанов. Незважаючи на деяку декларативність вказаних кроків на шляху до створення механізму відповідальної влади, все це матиме достатнє суспільно-політичне значення для підтримання загальної довіри населення до влади та запобігання згубним тенденціям її делегітимізації.

Крім того, і громадяни повинні навчитися раціонально оцінювати якість владних послуг, контролювати виконання суб'єктами влади їх обіцянок та реалізацію програм. Тоді й представникам влади  потрібно буде уважніше прогнозувати наслідки своїх дій, відчуваючи тягар відповідальності перед кожним громадянином.

Розмірковуючи щодо сутності верховенства права, Ф. фон Гаєк зазначив, що воно ефективне тільки тоді, коли законодавець відчуватиме свій обов’язок перед ним [8, с.69]. Слушним видається проведення паралелі між цією думкою та механізмом влади: влада ефективна лише тоді, коли її представники відчуватимуть власну відповідальність перед власним народом. А це можливе лише у випадку, кожен з них зрозуміє на рівні усвідомлення, що підвищення рівня політичної відповідальності – це їх особистий обов’язок перед країною, яка вкрай потребує ефективної моделі державного управління.

                        Література:

1. Армаш, Н. Особливості відповідальності «державних політичних діячів»: співвідношення політики та закону  [Електронний ресурс] / Н. Армаш // Юрид. журнал. – 2005. – №11. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1980

2. Патнам, Р.Д. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Індії [Текст] / Р.Д. Патнам, Р. Леонарді, Р.Й. Нанетті: пер. з англ. В. Ющенко. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 302 с.  

3. Цюрупа, М.В., Ясинська, B.C. Основи сучасної політології: Підручник для студентів ВУЗів [Текст] / М.В. Цюрупа, B.C. Ясинська. – К.: Кондор, 2009. – 354 с.

4. Фромм, Э. Психоанализ и этика [Текст] / Э.Фромм. – М.: ООО «Изд-во АСТ-ЛТД», 1988. – 568 с.

5. Політична  відповідальність  державно-управлінської  еліти  як  чинник

підвищення ефективності державного управління: наук.-метод. розробка [Текст] / авт. кол.: Е. А. Афонін, О. Л. Валевський, В. В. Голубтаїн.; за заг. ред. В. А. Ребкала, В. А. Шахова. – К.: НАДУ, 2011. – 44 с.

6.  Борис Колесніков попросив вибачення за поломки поїздів Hyundai [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня.  – Режим доступу: http://jkg-portal.com.ua/ua/publication/one/boris-kolesnkov-poprosiv-vibachennja-za-polomki-pojizdv-hyundai--31014.

7. Зайченко, І. Педагогіка. Навчальний посібник [Текст] /І. Зайченко. ˗ К.: Освіта України, 2009. ˗ 620 c.

8. Таманага, Б. Верховенство права: історія, політика, теорія / Б. Таманага; пер. з англ. А Ищенка. ˗ К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. ˗ 208 с.