Вощенко В.Ю.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Цивілізаційний вимір ідентичності української культури в умовах глобалізації

Сучасний розвиток світової культури у новому полі глобалізаційної взаємодії між різними народами позначений швидкою циркуляцією ідей і здобутків у планетарному масштабі, що унеможливлює спробу залишитись осторонь від міжкультурного діалогу-обміну.

Наша країна, залучившись до активних глобалізаційних процесів, водночас постала перед вибором шляху подальшого розвитку та проблемою збереження культурної ідентичності. Проголошення державного курсу на європейську інтеграцію пов’язане із широким зацікавленням західноєвропейською історією та культурою, прагненням провести паралелі, відшукати спільні риси та дотичні моменти між західним і вітчизняним культурно-історичним досвідом. Проте одночасно постає необхідність адаптації досягнень і здобутків західноєвропейських народів на українському ґрунті, збереження самобутності національної культури.

Глобалізаційні процеси у сучасному світі породжують проблему співіснування локальних цивілізацій у єдиному інформаційному просторі: з одного боку, постає потреба збереження неповторних рис національної культури, а з іншого – зростає необхідність засвоєння загальносвітових соціокультурних цінностей і надбань. Розглядаючи питання цивілізаційного виміру української культури в умовах глобалізації, потрібно мати на увазі, що цивілізація виражає щось загальне, стабільне та являє собою систему відношень, закріплених у праві, традиціях, способах ділового і побутового поводження, що утворюють механізм, який гарантує функціональну стабільність суспільства, а культура є відображенням індивідуального початку кожного соціуму. Це породжує їх взаємозв’язок, суть якого полягає в тому, що функція цивілізації – це забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, в той час як культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у межах кожної спільноти [3, с. 50].

Пошуки європейської ідентичності України призвели до поширення на теренах вітчизняного наукового простору соціокультурної концепції Центрально-Східної Європи. У контексті цивілізаційного підходу європейський континент визначається як складна система взаємодіючих культурних регіонів, до яких належать і українські землі. Концепція Центрально-Східної Європи базується багато в чому на працях польського історика О. Галецького та підтримується такими сучасними західними дослідниками як Є. Сюч, М. Валденберг, П. Магочі, Д. Ротшилд. Передбачає вона “включення” до цього регіону таких країн, як Греція, Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь і Україна [1, с. 162].

Не дивлячись на те, що регіональний поділ Європи, як і виокремлення цього континенту в цілому, є передусім інтелектуальною конструкцією, з позицій історичної ретроспективи не можна зауважити того факту, що тут здавна стикалися різні цивілізаційні потоки, створюючи складну та неповторну ситуацію “пограниччя” культур, яка відбивалася на розвиткові як народів і країн регіону, так і континенту в цілому.

Зовсім в іншому становищі опинилися українські землі, історична доля яких тісно пов’язана з багатьма племенами та народностями, які наклали свій відбиток на соціально-економічний, політичний та культурний розвиток України. Унікальність географічного розташування нашої країни зумовила формування самобутніх рис культури, що синтезувала елементи східного і західного типів ментальності.

Важливим напрямом досліджень, які присвячені проблемам культурно-цивілізаційної приналежності українських земель, є розвиток теорії глобалістики. Прогресуюче ускладнення світових глобальних процесів логічно зумовило становлення нового бачення закономірностей розвитку суспільства, історичного поступу людства в цілому, які неможливо збагнути без усвідомлення як сучасного, так і минулого у вигляді взаємодії певного кола соціокультурних світів-цивілізацій. Осмислення своєї національної історії та культури передбачає для кожного народу, в перспективі подальшого майбутнього розвитку своєї країни, або співвіднести, ототожнити себе з конкретною “цивілізаційною спільнотою”, яка в сучасний момент бореться за “світову першість”, або, перебуваючи на стадії цивілізаційної невизначеності, втратити культурну самобутність і схилитися перед “сильними світу цього”.

Говорячи про соціокультурну ідентичність України в умовах глобалізації, доречно наголосити, що наша країна перебуває в епіцентрі досить відмінних і навіть суперечливих потоків культурної експансії з Візантії, Скандинавії, із Заходу Європи та глибин Азії. Матеріальна і духовна культура України не просто рівномірно увібрала в себе зовнішні впливи. Для її історичного розвитку характерними були порівняно різкі зміни культурної і цивілізаційної орієнтації. Дослідник П. Кравченко зазначає, що особливо важливі для українського народу такі історичні моменти, як прийняття християнства від Візантії, монголо-татарська навала і поступова перебудова суспільства за західноєвропейським зразком, що розпочалося задовго до козаччини і Гетьманщини, але триває й нині. Проте із входженням України до складу Росії розпочався євроазійський (а фактично російський) шлях розвитку, оскільки, крім росіян, під цю категорію ніхто не підпадає. Тому український культурно-історичний досвід потребує своєрідної порівняльної ідентифікації у контексті “Схід-Захід” [2, с. 104].

Отже, підбиваючи підсумки, зазначимо, що сучасні глобалізаційні процеси охопили світ у цілому, і жодна країна не має змоги лишатись осторонь. У зв’язку з цим загострюється проблема збереження соціокультурної ідентичності окремих народів. Питання цивілізаційного виміру української культури в умовах глобалізації пов’язане із збереженням унікальних і самобутніх рис ментальності українського народу, із вдалим запозиченням надбань і досягнень сусідніх народів та їх адаптація на національному ґрунті. Наша країна поступово залучається до процесів так званої “позитивної глобалізації”, яка сприяє входженню у єдиний світовий соціокультурний простір, проте не дає національній культурі розчинитися під впливом “надцивілізаційного утворення”, а, навпаки, пожвавлює корисний культурний взаємообмін між народами.

Література

1. Гончаревський В. Вплив західноєвропейської історичної думки на формування цивілізаційного підходу в сучасній українській історичній науці / В. Гончаревський // Соціальна історія. Науковий збірник. – 2008. – Вип. IV. – С. 157–165.

2. Кравченко П. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення (Соціально-філософські аспекти). – К. : ГЕНЕЗА, 2001. – 332 с.

3. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): В 2 т. / В. Шейко. – Х.:Основа, 2001. − Т. 2. – 398 с.