Політологія/. Глобалістика

к.і.н. Богатчук С.С., студент Закревський В., студент Погребний Л.

Вінницький національний аграрний університет

Європейський Союз й Україна

В другій половині ХХ ст. стали масово виникати міжнародні організації. Однією з найвпливовіших на сьогодні є Європейський Союз. Європейський Союз — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і є чинним із листопада 1993 р.

Україна впевнено інтегрується у сучасну систему європейських та міжнародних взаємовідносин. Ступінь її інтегрованості з роками лише зростатиме. Як зазначив віце-прем’єр міністр України К.Грищенко, питання лише у тому, наскільки це трансформуватиметься у добробут кожного українця, безпеку та процвітання нашої держави [1, с.6].

Постановою Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна підпише Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 11 червня 1998 року, та Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій Указом Президента України 14 вересня 2000 року. Зокрема, у Стратегії набуття повноправного членства в ЄС проголошено довготерміновою стратегічною метою європейської інтеграції України.

Підтримка курсу на інтеграцію до ЄС традиційно надається й на рівні Верховної Ради України, зокрема відповідні положення містяться в Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про співробітництво України та ЄС, ухваленій 28 листопада 2002 року, Заяві Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року з приводу підготовки до початку переговорів щодо нової угоди між Україною та ЄС, Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про стан та перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС та Митним союзом, ухваленій 19 травня 2011 року, а також в Постанові Верховної Ради України від 20 березня 2012 року.

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії - критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.

1 травня 2004 року, коли до лав ЄС влились десять нових країн новобранців, стало очевидно: «вікно» євроінтеграційних можливостей для України призачинилось. Малозрозумілий статус «сусідства» зобов'язує нашу державу протягом десяти років не порушувати питання про вступ до Євросоюзу. Навіть єврооптимісти починають вважати, що в кращому разі, за найбільш сприятливих обставин, Україна набуде повного членства в ЄС років через двадцять - двадцять п'ять [2, с. 44].

На думку науковців, Україна отримала певний запас часу аби самостійно, без чужого втручання й підказки, будувати щасливіше майбутнє, зокрема, за допомогою методі в державного регулювання та мобілізаційної економіки більш інтенсивно розвивати своє господарство, піднімати його конкурентоспроможність. Як відомо, найбільш ефективною економікою є така, в якій представленні усі форми власності, в якій існує баланс інтересів держави, приватного капіталу та робітничих колективів. Нам не уникнути долі третьорозрядної периферійної держави, котра займає украй невигідну позицію в світовій системі розподілу праці. Причому саме державне регулювання, на нашу думку, має стати одним із найважливіших важелів для прискорення розвитку української економіки та її технологічного переозброєння.

Понад сімнадцять років тому Україна однією з перших нових суверенних держав Східної Європи підписала з Європейським Союзом Угоду про партнерство та співробітництво (УПС). В її рамках передбачається підтримка співпраці і між новими незалежними державами в контексті сприяння процесу інтегрування в Європу. Наразі Україна неодноразово заявляла про своє бажання інтегруватися до престижних міжнародних структур (таких як НАТО, СОТ,ЄС) і взагалі стати повноправним членом світового співтовариства [3].

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України В. Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.

У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України.

10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Однією з найважливіших складових зближення України зі світовим співтовариством є її успіхи у створенні ринкової економіки та побудові демократичного суспільства. Європейські країни за можливості сприяють нам у досягненні цієї мети, надаючи, зокрема, міжнародну технічну допомогу (ТД). Наші успіхи в ринкових перетвореннях поки що не задовольняє ні нас, ні світове співтовариство [3].

Ще одним напрямком інтенсивної співпраці має стати реформування нашого законодавства згідно з принципами ЄС та адаптування європейських законодавчих актів до українських реалій, щоб можна було створити діючі механізми реалізацій прийнятих законів.

Поглинання Європейським Союзом нового для себе географічного простору Центральної Європи не вичерпує власне сутність сучасного процесу перерозподілу сил та розширення зони впливу його інтересів, зокрема, на євразійському континенті.

Розглянемо процедуру подачі заявки на членство в ЄС. Заявка (тобто офіційне прохання про прийняття в члени ЄС, складене в довільній формі) подається главою уряду країни-претендента на ім'я глави Ради міністрів ЄС - міністра закордонних справ країни, яка на той момент головує в ЄС. Після цього питання виносять на одне з засідань Ради ЄС із загальних питань і зовнішніх зносин. Часовий проміжок між подачею заявки й розглядом на засіданні Ради - не нормований, він може бути від одного до 18 місяців, проте нинішня практика схиляється до «первинного» розгляду заявки на Раді ЄС у межах одного головування (шість місяців). Відповідно до процедури, Рада має розглянути заявку й запропонувати Європейській Комісії та Європарламенту висловитися з даного питання. Єврокомісія, чия думка має вирішальне значення, як правило, готує свою позицію протягом року в тісних консультаціях із найвпливовішими країнами ЄС. Попри формальну рівність країн ЄС, на практиці вирішальне значення тут має думка франко-німецького тандему. Європарламент висловлює згоду чи незгоду з заявкою: за негативного голосування подальший розгляд питання може бути заблоковано. Після офіційного оприлюднення позицій обох інституцій Рада ЄС на цій підставі повторно розглядає заявку, ухвалює рішення, яке виноситься на розгляд найближчого саміту Європейської Ради (зустрічі глав держав і урядів країн-членів ЄС) і включається у Висновок головуючої в ЄС країни, що приймають на таких самітах. Тобто повний цикл розгляду заявки - в середньому від півтора до трьох років.

Історичний досвід містить чотири варіанти реагування на заявки країн, які на момент її подачі не цілком відповідали критерієм членства в ЄС:

1. На початку 90-х років країни Центрально-Східної Європи підписали європейські договори про асоціацію. Це Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, балтійські держави, Словенія - країни, що завершили процес вступу до ЄС 2004 р. Заявки ними були подані в період 1994 -1996 рр. і розглядалися з урахуванням ухваленого 1993 року політичного рішення про перспективу прийому нових членів із постсоціалістичних країн (приміром для Польщі процес розгляду заявки (до визнання кандидатом на вступ до ЄС) тривав три з половиною роки).

2. Хорватії намагалася «наздогнати» ар'єргард країн ЦСЄ - Румунію та Болгарію - і стати членом ЄС у 2007 - 2008 рр. (можливо стане 1 липня 2013 року). Лідери ЄС неодноразово натякали цій країні, що «передчасна» подача заявки може зіпсувати її взаємовідносини з ЄС і пропонували зачекати до 2007 року. Але Хорватія подала заявку 21 лютого 2003 року. У червні 2004 р. ЄС все ж таки погодилась з цією пропозицією і вирішила розпочати переговори про членство в березні 2005 р.

3. Туреччина - найтриваліша й найважча історія руху до членства в ЄС. Перспективу такого членства було зафіксовано ще в Анкарському договорі 1963 р. 1987 року Туреччина подала заявку на членство, а кандидатом її визнали лише у 1999 р. У грудні 2004-го було вирішено розпочати з Туреччиною переговори про членство з жовтня 2005 р. при виконанні низки умов, передусім визнання Туреччиною Кіпру.

Причинами затягування турецького питання були невідповідність цієї країни політичному критерію членства, що є необхідною умовою для визнання кандидатом і початку переговорів, а також широка опозиція членству Туреччини в принципі як цивілізаційно чужої формації.

4. Єдиним в історії прикладом відхилення заявки на членство в ЄС - випадок Марокко. Ця країна подала заявку 1987 року, наслідуючи приклад Туреччини, проте, на відміну від останньої, у Марокко не було договору з ЄС, який фіксує перспективу членства, подібного до Анкарського. Географічно Марокко повністю розташоване на Африканському континенті й об'єктивно не відповідає вимозі бути «європейською країною». Саме цей факт став основним аргументом відмови [4].

Вкрай важливим наслідком формування нового східного кордону ЄС для України є питання безпеки. За умов, коли жодна з країн Центральної Європи не має територіальних претензій одна до одної та до України, питання безпеки зосереджується не на претензіях на перегляд наявних кордонів, а на проблемі захисту нового кордону [5, с.67].

Розгляд подачі заявки на членство Україною затягується. Аргументом є незавершеність політико-адміністративної реформи, існуючий високий рівень корупції, проблеми з незалежністю судової влади - питання, що належать до сфери політичного критерію [6 ].

Необхідно зрозуміти, що не існує якоїсь загальної економічної моделі, яка б підходила для всіх країн. Ті чи інші методи державного регулювання, що їх використовують окремі країни, значною мірою залежать від конкретних соціально - економічних умов, властивих їм, і навіть від історичних і психологічних факторів (менталітету народу). Так, наприклад, у Франції держава традиційно відігравала і відіграє дуже велику і важливу роль у всіх галузях соціально-економічного життя країни. В той же час в Великій Британії укорінилась політика економічного лібералізму, що втілилось в економічних реформах 80-х років, запроваджених урядом консерваторів. Ці реформи були спрямовані, перш за все, на дерегуляцію виробництва і фінансових ринків, а також на здійснення програми приватизації, послаблення державного регулювання в сфері науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт.

У будь-якому разі, незалежно від конкретних строків (зараз або через кілька місяців), подача Україною заявки в ЄС означатиме перехід до предметного діалогу про членство України в Європейському Союзі, мобілізує групу підтримки нашої країни в інститутах Євросоюзу, підштовхне ЄС до ширшого використання стосовно України процедур, фондів та інструментів, що застосовувалися при підготовці до членства в цій організації.

7 травня 2009 — Україна стала учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство».

Так, Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 р.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 р.

Сербія отримала статус офіційного кандидата 1 березня 2012 р.

Албанія, Боснія і Герцеговина офіційно визнані потенційними кандидатами.

12 жовтня 2012 р. Норвезький Нобелівський комітет присудив Європейському союзові Нобелівську премію миру «За внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини в Європі».

До Європейського Союзу (ЄС) на сьогоднішній день входять 27 країн.

В 1957 р. до його ввійшли Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція.

В 1973р. приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія.

В 1981р. – Греція.

В 1986р. - Португалія, Іспанія.

В 1995 р. - Австрія, Фінляндія, Швеція.

В 2004 р. - Латвія, Литва, Естонія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина, Кіпр.

В 2007 р. - Болгарія, Румунія.

1 липня 2013 р. очікується приєднання Хорватії до ЄС. Країна стане 28-м членом Євросоюзу.

Ще ніколи світ не був так взаємопов'язаний. І ще ніколи ця взаємозалежність не посилювалася з такою швидкістю.

Література

1. Грищенко К. Зовнішня політика України в умовах глобального світу// Україна дипломатична: Науковий щорічник. – К., 2004. – Вип. 4. – С.6-9.

2. Фомін С. Розширення ЄС: момент істини для України// Політика і час. – 2004. - №7-8. – С.44-49.

3. Майстришин В. Європейська інтеграція: шанс для України //Урядовий кур’єр. – 2005. – 25 січня. – С.8.

4. Сушко О., Філіпчук В. Заявка на членство в ЄС: строки й варіанти для України //Дзеркало тижня. - 2005. – 5 лютого. – С.5.

5. Кіш Є. Новий кордон – нова модель відносин: Інтеграція країн центральної Європи до ЄС: геополітичні наслідки для України// Політика і час. – 2004. - №6. – С.65-73.

6. Сушко О., Філіпчук В. Заявка на членство в ЄС: строки й варіанти для України //Дзеркало тижня. - 2005. – 5 лютого. – С.5.