Право/13. Международное право

Сачовська О.Р.

Курсант взводу ПМП-31 Національного університету державної податкової служби України

Проблеми забезпечення в Україні права на життя

Життя людини в Україні визнається найвищою соціальною цінністю, а право на життя є найважливішим серед особистих немайнових прав, яке зумовлене самим єством людини і знаходиться на вершині плеяди соціальних цінностей. Згідно ст.27 Конституції України «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» Проте, в сучасний період склалася парадоксальна ситуація: цінність життя людини, як особистого не майнового блага зростає, що призвело до міжнародного та національного правового закріплення норм, які забезпечують всебічний захист життя, в той самий час коли життя окремої людини день за днем знецінюється. Одним з яскравих свідчень цьому є всесвітній бум обговорення проблеми права людини на смерть та підвищений інтерес до проблеми евтаназії.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що існує цілий ряд питань, пов’язаних із проблемою евтаназії, відповіді на які досі не знайдено. Сучасні науковці до сьогодні не можуть дійти згоди та вирішити питання: чи може евтаназія мати будь-яке моральне обґрунтування? Чи закріплювати за людиною це право юридично? Чи можлива легалізація евтаназії в Україні? Суперечливі погляди на евтаназію з медичного, морально-етичного поглядів породили неоднозначну юридичну оцінку цього явища, що знайшло своє відображення в законодавствах різних країн. Суперечки про право обирати між життям і смертю розділили сьогодні світ на два абсолютно різних табори це консерватори, які вимагають заборонити евтаназію у будь-яких проявах та ліберали які хочуть узаконити вбивство невиліковно хворих. Зауважимо, що більшість країн притримується позиції, що евтаназія є злочином. Однак деякі країни все ж закріпили право на смерть в своєму законодавстві.

На сьогоднішній день діапазон переконань щодо питання евтаназії як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників дуже і дуже широкий. Одні називають евтаназію припиненням страждань, або прискоренням смерті, хтось задоволенням бажання смерті, а інші просто самогубством або вбивством. І все ж, для того, щоб говорити про евтаназію вкрай важливою є необхідність розмежування між філософським, медичним та правовим, зокрема кримінально-правовим визначенням евтаназії, оскільки в першому випадку ми маємо справу із внутрішньою суттю цього терміну, в другому із її процедурою, а в третьому із встановленням відповідальності за її вчинення.

У ВРУ розглядалося питання евтаназії, але обурення духовенства не дозволило утвердити його. На сьогодні евтаназія в Україні заборонена законом. Цей термін вживається у ст.52 „Основ законодавства України про охорону здоров’я”. Отже його вживання у наукових дослідженнях набуло легального статусу.

Сьогодні питання щодо можливості застосування евтаназії залишається відкритим. У більшості держав світу евтаназія або не передбачена законом, або заборонена ним. Найпершою країною, яка визнала евтаназію, були Нідерланди.

В Україні евтаназія в будь-якому проявів розглядається як правопорушення і переслідується з боку закону. Так, в ч.3 ст.52 Основа законодавства України про охорону здоров’я говориться про те, що медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії, на вмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань. Ч.4 ст.281 ЦК України містить аналогічне положення, забороняючи

задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. Проте, навіть всупереч такій тотальній законодавчій забороні евтаназії, не припиняються активні суперечки та широке обговорення етичних і юридичних проблем та можливості легалізації «права на смерть» в нашій країні.

Головними аргументами якими оперують прихильники «прискорення смерті» хворих є:

- людина має право на життя, а отже і право розпоряджатись ним також їй належить. Неможливо собі уявити, що людина,маючи право на життя, не має права померти, що вона вільна на законних підставах розпоряджатися своєю власністю, але не своїм життям;

- відмова від евтаназії може розглядатися як застосування до людини тортур, насильства, жорстокого і такого, що принижує гідність, ставлення;

- підтримка життя на стадії вмирання,здійснювана за допомогою передових технологій, обходиться дуже дорого, а засобів, котрі витрачаються на підтримку життя у безнадійних ситуаціях, вистарчило б на те, щоб лікувати десятки, сотні людей, котрі піддаються лікуванню;

- евтаназія все одно існує поза правовим полем, а спеціальний закон дозволить проконтролювати цей процес;

- евтаназія здійснюється руками медиків, і позбавляє членів сім’ї невиліковно-хворої людини від докорів сумління та фінансових витрат;

- безнадійно хвора людина могла б виступити в якості донора органів для пацієнтів, котрим життєво-необхідною є трансплантація;

А ось аргументи противників евтаназії вважають, що:

- життя є благом і воно залишається благом навіть тоді, коли стає переважно суцільним стражданням;

- евтаназія суперечить медичній етиці, оскільки лікар, який погодився на евтаназію, зраджує самому собі, клятві Гіппократа, яка спрямована на захист життя і здоров’я людини;

- узаконення евтаназії вкрай суперечить християнському вченню. Бог дав людині життя, тому людина не має права вирішувати жити чи ні, а страждання які даються людині, - це своєрідний іспит, який потрібно здати;

- родичі осіб, які знаходяться в тяжкому стані, у випадку легалізації евтаназії можуть зловживати своїми правами з метою майнового збагачення;

- рішення про евтаназію може бути зроблене поспішно та не виважено під впливом бажання позбавити від страждань не стільки себе, скільки оточуючих, у першу чергу, своїх близьких;

- формальний дозвіл евтаназії може стати певним психічним «гальмом» для пошуку нових більш ефективних засобів діагностики і лікування важкохворих, а також сприятиме добросовісності в наданні медичної допомоги таким хворим.

Розглянувши всі аргументи «за» і «проти» евтаназії хотілось би зазначити ще декілька аргументів проти евтаназії, які існують в умовах саме нашої держави і які необхідно враховувати, обговорюючи можливість легалізації евтаназії в Україні.

При обговоренні можливості легалізації евтаназії в Україні навіть не беручи до уваги морально-етичні та релігійні аспекти евтаназії, що мають вагоме значення, а виходячи з існуючої в нашій країні правової ситуації,варто визнати, що надання евтаназії правомірного, легального характеру призведе до виникнення цілої низки негативних наслідків. Людина, яка страждає невиліковною хворобою, на лікування якої необхідна велика кількість коштів, при мінімальній заробітній платі українського медика і так викликає байдужість зі сторони персоналу лікарні, а за умови схвалення евтаназії подібна практика знайде відзиви у багатьох лікарів у яких просто не буде бажання возитися з проблемними пацієнтами. Евтаназія в кінці кінців може стати способом вирішення деяких «спеціальних проблем» за допомогою медицини,коли для бідного хворого, який не має змоги оплатити свої медичні витрати, буде запропоновано альтернативу: або терпіти страждання у лікарні, в якій він нікому не потрібен, або обрати ін’єкцію. Даний дозвіл дасть можливість медикам уже не думати про те як полегшити страждання хворого, а буде спрямовувати лікарів на те, щоб будь-яким чином перервати муки хворого. В Україні евтаназія може перетворитись на простий засіб умертвіння самотніх людей похилого віку, дітей-інвалідів, осіб, які хворіють на невиліковні хвороби, людей які не мають належного соціального забезпечення та належних коштів для підтримки життя

Отже питання евтаназії сприймається неоднозначно. З однієї сторони застосування евтаназії, забезпечує право людини на самостійне розпорядження своїм життям, а також гуманність, яка дозволяє не терпіти нестерпні страждання, високої позитивної оцінки заслуговує повага до волі людини, що бажає своїм відходом із життя зняти моральний і фінансовий тягар із близьких людей.

Ми про евтаназію можемо говорити дуже багато, приводити безліч прикладів і кожен трактувати по своєму. Але до того часу поки перед нами особисто не постане проблема вибору. Як поступити у випадку, коли на наших очах страждає людина у страшних муках не маючи надії ні на що? І як допомогти їй залишити іскру надії на життя. Можливо саме в останні дні та години свого Земного життя вона ще не встигла дати настанову своїй родині, не встигла дочекатися з відрядження доньки, не встигла дочекатися народження онука.

А головне — не встигла покаятися перед Всевишнім за всі свої гріхи у нашому гріховному житті. Це те, що ми зобов’язані зробити для людини востаннє....

Список використаної літератури

1. Конституція України : Верховна Рада України 28.06.1996 року // ВВР. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України : від16.01.2003 р. // ВВР України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

3. Пунда О. О. Право на життя / О. О. Пунда // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 2 (6). -С. 58-64.

4. Основи законодавства України про охорону здоров’я : від 19.11.1992 р. // ВВР. -1993. - № 4. - Ст. 19.