Коваль Ганна Юріївна

студентка II курсу Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Гарантії як елемент правового статусу роботодавця

Суб’єктами трудового права є учасники суспільних відносин, регульованих законодавством про працю, які володіють суб’єктивними трудовими та юридичними обов’язками. Одним із основних суб’єктів трудового права є роботодавець.

Як відомо, правовий статус суб’єктів трудового права складається із 4-ох елементів: трудова правосуб’єктність, закріплені законодавством права і обов’язки, гарантії реалізації цих прав, відповідальність за неналежне виконання покладених обов’язків. Саме із цих елементів складається і правовий статус роботодавця. Але, якщо його трудова правосуб’єктність, права та обов’язки, відповідальність за порушення виконання цих обов’язків регламентовані на законодавчому рівні, то питання щодо гарантій реалізації роботодавцем своїх прав на сьогодні залишається відкритим.

Згадуючи загальне визначення поняття «гарантій», зазначимо, що під гарантіями прав людини розуміється система спеціально юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень. Гарантії прав людини закріплені і на національному, і на міжнародному рівнях. Тому, кажучи про суб’єктів трудового права, зазначимо, що одним із найважливіших елементів їхнього правового статусу є саме гарантії.

Але на нормативному рівні закріплені гарантії всіх суб’єктів трудового права, крім гарантій роботодавця. Так, наприклад, гарантіями працівників є захист від дискримінації, можливість розірвання трудового договору у будь-який час та ін. Гарантії професійних спілок регламентуються спеціальним нормативно-правовим актом – законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». І до них, зокрема, можна віднести право вимагати і одержувати від роботодавця відповідні документи про умови праці, перевіряти розрахунки з оплати праці та ін. Серед гарантій трудових колективів зазначимо право брати участь в укладенні колективного договору і правил внутрішньо-трудового розпорядку тощо.

Законодавством гарантії як елемент правового статусу роботодавця не врегульовані, а зазначаються тільки гарантії діяльності організації роботодавців і їх об’єднань. Роботодавець залишається єдиним суб’єктом трудових відносин, чиї гарантії не регламентовані на законодавчому рівні, що дещо ускладнює всебічне визначення його правового статусу.

Аналізуючи норми законодавства, ми можемо знайти приклади загальних гарантій роботодавця, до яких зокрема відносяться економічні, соціальні, юридичні, ідеологічні та інші гарантії.

Економічними гарантіями є право на власність, вільне володіння, користування і розпорядження нею; рівність усіх форм власності; право на зайняття підприємницькою діяльністю; право на працю тощо. Соціальними гарантіями є відсутність соціальних суперечностей на підприємстві, установі чи організації; стабільність; впевненість роботодавців у непорушності своїх прав; соціальний захист; безпечні і здорові умови праці; право на відпочинок і достатній життєвий рівень та ін. До ідеологічних гарантій можемо віднести почуття відповідальності роботодавця перед працівниками; створення належної трудової дисципліни, здорової обстановки на підприємстві, установі чи організації тощо. До юридичних гарантій належать різноманітні умови і заходи, які спрямовані на забезпечення законності і правопорядку. Зокрема, це право на правову допомогу; право знати свої права і обов’язки; захист прав у суді, оскарження в суді рішень органів державної влади; відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданими незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади та ін.

Щодо спеціальних гарантій роботодавців, то шляхом аналізу норм трудового законодавства можна виділити наступні: можливість роботодавця звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у випадку незгоди з рішення комісії по трудовим спорам; обов’язок попередження працівником про наступне своє вивільнення за власним бажанням роботодавця за два тижні; можливість роботодавця звернутися з позовом до районного, районного і місті, міського чи міськрайонного суду про покриття шкоди, яка заподіяна працівником; гарантування державою додержання прав та законних інтересів роботодавця і забезпечення їх реалізації в установленому законом порядку.

На жаль, ми бачимо, що правовий статус роботодавця як суб’єкта трудового права незаслужено ігнорується законодавцем, у зв’язку з чим виникають сумніви щодо визнання роботодавця повноцінним суб’єктом трудового права. Роботодавець, як і будь-який інший суб’єкт трудового права, потребує чітко окреслених в законі гарантій. І саме відсутність законодавчого регламентування такого важливого елемента трудового статусу роботодавця позбавляє його захисту у сфері трудових і тісно з ними пов’язаних відносин.