Єрмакова О.В.

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

Науково методичні підходи до визначення економічної сутності оборотних активів холдингових структур у будівництві

Формування та подальший розвиток ринкових відносин в Україні зумовлює специфіку діяльності підприємств, умов їх функціонування, оскільки підвищується рівень невизначеності, ризику, посилюється конкуренція, стає необхідністю вміння пристосовуватись до економічної ситуації, яка постійно змінюється.

З розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підприємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об’єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об’єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств.

В Україні діють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об’єднання в великі структури:

- необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв’язків;

- необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення великих фінансових ресурсів;

- лобіювання інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні інтереси.

Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії. Холдинг — холдингове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншими компаніями за допомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдингу — чистий холдинг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдинг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торговельній, транспортній та інших сферах. Функції холдингу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

Механізм утворення холдингових груп в Україні має особливості, характерні для багатьох постсоціалістичних європейських країн, і дещо відрізняється від практики країн із розвинутою ринковою економікою. У процесі акціонування підприємств відбувалося об’єднання контрольних пакетів і передача їх центру — материнській компанії, що по суті заміняла формально скасоване відомство. Це об’єднання здійснювалося, як правило, адміністративними методами, зберігаючи і закріплюючи підпорядкований статус акціонерних товариств. Життєздатність та чисельність холдингових компаній у країнах з розвинутою ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми організації бізнесу, використання яких істотно знижує ступінь ризику діяльності холдингів у порівнянні з окремими компаніями.

У холдингових компаніях основні товариства в результаті володіння контрольними пакетами акцій (переважаючими частками участі) чи внаслідок інших обставин беруть участь у діяльності органів управління дочірніх товариств і здійснюють над ними контроль.

Підставою для встановлення економічної залежності може стати не тільки переважна участь основного товариства в статутному капіталі дочірнього, але і наявність договору чи інших обставин, що дозволяють основному товариству визначати рішення дочірнього чи впливати на рішення залежного товариства. При цьому переважною підставою і способом здійснення економічної влади є, звичайно, володіння значною часткою статутного капіталу. Ця підстава відрізняється своєю сталістю і поширюється на всі сфери керівництва діяльністю дочірнього підприємства, а не тільки, наприклад, на комерційну діяльність, як це має місце при системній залежності товариства від давальницьких контрактів.

Холдингом є сукупність юридичних осіб, зв’язаних між собою відносинами по управлінню головною компанією діяльністю інших учасників холдингу на основі права головної компанії визначати рішення, прийняті іншими учасниками. Холдингові відносини можуть виникати при наявності хоча б однієї обставини:

· переважної участі головної компанії у капіталі інших юридичних осіб (майновий холдинг);

· договору про створення холдингу між головною компанією й учасниками холдингу чи договору між головною компанією й учасниками (засновниками, акціонерами) інших юридичних осіб — (договірний холдинг);

· здатності керівних органів головної компанії визначати склад чи рішення керівних органів інших юридичних осіб;

· рішення (нормативного правового акта про створення холдингу), прийнятого в межах своєї компетенції власником майна унітарного підприємства, якщо всі учасники холдингу є унітарними підприємствами (майновий холдинг).

Як показує досвід іноземних країн створення холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній складає акціонерна власність, тому створення і розвиток цих компаній тісно пов’язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація, створення ринкової інфраструктури.

Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає поряд із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть бути пов’язані взаємним володінням акціями (капіталом).

Сучасна холдингова група (система) являє собою багаторівневу структуру, у якій підприємства можуть виступати одночасно холдингами і дочірніми фірмами стосовно різних членів групи. Дочірні підприємства в холдинговій системі можуть утворювати стосовно материнської компанії (центрального холдингу) декілька рівнів, сполучених вертикальними і горизонтальними зв’язками.

Розрізняють два види холдингу — чистий холдинг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдинг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торговельній, транспортній та інших сферах. Функції холдингу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

Дослідження теоретичних основ управління оборотними активами свідчить про те, що багато питань залишаються дискусійними. При визначенні сутності оборотних активів слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиного трактування цього поняття. В якості синонімів використовуються терміни: оборотний капітал, оборотні кошти, мобільні кошти, поточні активи. У зарубіжних джерелах є поняття: власний оборотний капітал, робочий капітал, чистий оборотний капітал.

На нашу думку, оборотний капітал, оборотні активи та оборотні кошти мають різний економічний зміст. Оскільки до складу оборотних коштів не включаються поточні фінансові інвестиції, їх не можна ототожнювати з оборотними активами. Доведено, що оборотний капітал – це більш ємне поняття, ніж оборотні активи. Оборотний капітал має двоїсту економічну природу – з одного боку він показує складові оборотних активів, а з іншого – характеризує джерела їх фінансування. Розглянувши еволюцію поглядів провідних вітчизняних та зарубіжних вчених на ці поняття, у дослідженні обґрунтовано наступні висновки. У відповідності до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та адаптованих до них Положень (стандартів) бухгалтерського обліку України, використання поняття „оборотні кошти” не відповідає сутності поняття „оборотні активи”, оскільки оборотні кошти пов’язані зі створенням вартості тільки у ході операційної діяльності. Вважаємо, що економічна сутність оборотних активів полягає у втілених в них грошових коштах, які повністю споживаються чи реалізуються впродовж одного виробничого циклу (або протягом 12 місяців) при здійснені операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, що сприяє безперервності виробничо-комерційного циклу, а також дозволяє підтримувати достатній рівень ліквідності і прибутковості підприємства. З метою мінімізації потреб в джерелах фінансування в дисертаційній роботі автор обґрунтовує доцільність визначення оптимального розміру оборотних активів та їх складових.

В результаті дослідження теоретичних аспектів управління оборотними активами визначено доцільність врахування впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на вибір політики управління складовими оборотних активів: виробничими запасами, готовою продукцією, поточної дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями. На підставі проведеного здобувачем анкетного опитування працівників фінансових служб підприємств гірничо-металургійного комплексу зроблено висновки, що на оборотні активи найбільше впливають такі фактори: законодавча база регулювання, стан розвитку економіки, рівень конкуренції в галузі, професійний рівень менеджменту, конкурентоспроможність підприємства, облікова політика, що існує на підприємстві, організаційна культура.

Література:

1. Реньи Габор. Управление инвестиционной деятельностью холдинговой компании. Авт. дис. Хорьков. 1999 р.

2. Дорофеева А. А. Холдинги в преодолении кризисных явлений в экономике Украины // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: (Сб. науч. тр. докторантов, аспирантов и соискателей ИЭП НАН Украины). — Донецк, 2001. — Т.2. — С.33-42.

3. Нетребчук Л. О. Аналіз ефективності управління банком холдинговими групами // Теорія і практика перебудови економіки: Матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф., 23-25 жовт. 2001 p. — Черкаси, 2001. — С.179-182.

4. Осадчий В. В. Сутність контролінгу. Контролінг в управлінні фінансами холдингової компанії // Економіка та підприємництво: Зб. наук. пр. — К., 2001. — Вип.6. — С.195-200.

5. Пасечник Т. О. Перспективи створення холдингів в Україні: новий закон — нові можливості // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. пр. — О., 2001. — Вип.10. — С.84-89

6. Торопов Д. В. Создание холдинговых компаний // Харьковский гос. ун-т. Вестник. — Х., 1997. — N401: Проблемы регулирования рыночных отношений в Украине. — С.341-344.

7. Шевчук О. Б. Типы холдинговых систем // Харьковский гос. ун-т. Вестник. — Х., 1997. — N392: Регулируемая рыночная экономика: проблемы, закономерности развития, признаки. — С.241-246.