Іщенко Т.М.

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

Актуальні проблеми модернізації механізмів державно-приватного партнерства в контексті управління підприємствами підрядного будівництва

Застосування механізмів державно-приватного партнерства (далі – ДПП) здатне забезпечити насамперед можливість здійснення суспільно-значущих проектів у найбільш короткі терміни. А також підвищити ефективність проектів завдяки участі в них приватного бізнесу.

Інвестиційна діяльність приватного сектора дає можливість реалізовувати кращі ідеї управлінських кадрів, використовувати новітні техніки і технології, що, відповідно, підвищить якість обслуговування кінцевих користувачів за умови часткової комерціалізації надання послуг.

Форми партнерства держави і приватного сектора розрізняються за видами надання послуг та/або виговлення товарів, за методами і правовим режимом, що використовуються. Проте вони підпорядковані ряду загальних принципів, які націлені на задоволення суспільних інтересів. Ці ДПП як система господарювання принципово відрізняються від діяльності приватних комерційних організацій, орієнтованих виключно на отримання прибутку. До основних принципів ДПП відносяться:

· Принцип рівності інтересів сторін та свободи вибору дій. По-перше, рівність всіх економічних агентів в доступі до послуг, що надаються приватними компаніями у сфері суспільних послуг, по-друге, рівність всіх приватних компаній в праві укладення контрактів ДПП і, по-третє, свободу партнерів обирати форми та методи досягнення цілей, що стоять перед партнерством.

· Принцип стабільності контракту ДПП і одночасно можливість його зміни і адаптації. Контракт ДПП являє собою складний, комплексний документ, розрахований, як правило, на тривалий термін реалізації. У ньому прописуються права та обов'язки сторін, форми державної підтримки, мінімальна норма прибутку приватного партнера. Ці та інші аналогічні за змістом положення контракту повинні бути стабільні протягом усього часу його виконання. Однак, існує ряд обставин, що потребують зміни контракту. Так, навколишнє середовище проекту поступово змінюється, відповідно може виникати необхідність у доповненні, конкретизації контракту стосовно нових умов.

· Принцип відповідальності за виконання умов контракту. Приватна компанія - партнер держави повинна надавати послуги економічним агентам в повній відповідності з умовами контракту, причому, відповідальність за їх виконання вище, ніж при угодах між приватними фірмами, що визначається публічно-правовим характером відносин ДПП. Приватна компанія не має права припиняти свою роботу в проектах ДПП, оскільки це позначиться на широкому колі третіх осіб, які є споживачами суспільних благ або послуг. Всі виникаючі проблеми і труднощі приватна компанія повинна вирішувати з державою шляхом діалогу в попереджуючому порядку, передбачаючи можливі ризики.

· Принцип конкурентності. Він проявляється на стадії проведення конкурсу на підписання з державою контракту ДПП. Конкуренція серед приватних компаній за участь у проекті ДПП дозволяє державі вибрати ефективного партнера і знизити витрати за проектом в цілому.

· Принцип прозорості та зворотного зв'язку. Громадянське суспільство, в інтересах якого реалізуються проекти ДПП, має володіти доступом до повної інформації про стан підприємства, його фінансових, економічних і інших показників, стандартів і якості послуг, що надаються. Необхідно забезпечити споживачів інформаційними каналами зв'язку з приватними компаніями та державними органами, що контролюють їх роботу.

· Принцип невтручання. Після підписання контракту ДПП держава не має права втручатися в господарсько-адміністративну діяльність приватної компанії - партнера, яка самостійно приймає всі адміністративно-господарські, управлінські, кадрові та інші рішення. Їй на праві власності належать вироблена продукція і отримується прибуток.

· Принцип стимулювання і гарантій. Держава застосовує широку систему стимулів щодо залучення приватних компаній до участі в проектах ДПП: співфінансування, дотації з бюджету, пільговий режим оподаткування, спеціальні митні режими, гарантії прибутковості, гарантії за позиками, поставкам, закупкам, зниження розміру (скасування) концесійних платежів, орендної плати та т.п. У концепції державно-приватного партнерства гарантії розуміються в широкому сенсі слова і не зводяться тільки до бюджетних.

· Принцип компенсованості (відшкодування). При припиненні дії контракту з ініціативи держави приватному партнеру відшкодовуються зроблені ним інвестиції і компенсується недоотриманий дохід, за винятком випадків порушення з його боку умов контракту.

· Принцип рівноправного (недискримінаційного) відношення до іноземних компаній, що забезпечує їм рівні права з вітчизняними підприємцями. Цей принцип втілюється в нормах щодо забезпечення недискримінаційного режиму допуску зарубіжних компаній до конкурсів по проектах ДПП, валютного регулювання діяльності партнерів держави, їх права вільного розпорядження чистим прибутком, отриманим на об'єкті ДПП, у тому числі права вивезення чистого прибутку за кордон, і т.п.

У літературних джерелах існують інші твердження, щодо принципів ДПП. Так Лівшин А.Я. ключовими принципами взаємодії суб'єктів партнерств визначає:

· рівність сторін партнерств і узгодженість їхніх цілей;

· добровільність участі в соціальній взаємодії;

· вирішення питань на основі консенсусу, тобто врахування та максимально можливого задоволення інтересів і знаходження оптимального балансу інтересів усіх суб'єктів у ході реалізації погоджувальних процедур;

· прозорість соціальної взаємодії (право на отримання та надання інформації усіма партнерами), підзвітність та інформаційна відкритість;

· регулярність проведення обміну думками та інтенсивних консультацій у ході співробітництва, діалогічні принципи взаємодії суб'єктів партнерства між собою і з усіма стейкхолдерами;

· відповідальність партнерів - як юридична, так і моральна - за взяті при укладенні партнерських угод зобов'язання.

Крім того, необхідно відмітити базові принципи державно-приватного партнерства, які слід розвивати в ході реалізації відповідних програм розвитку міжсекторної взаємодії:

· Принцип взаємної зацікавленості – міжсекторна взаємодія повинна базуватися на взаємовигідності партнерства для всіх зацікавлених сторін. Ефект від взаємодії максимальний, якщо кожна із сторін бачить можливість досягнення своїх інтересів тільки за сприяння іншої сторони. Синергія цілей і взаємних дій повинна втілитися в синергію результатів.

· Принцип паритетності - жодна зі сторін взаємодії в рамках ДПП не повинна ставити перед собою мету схилити другу сторону до діяльності проти її волі або на шкоду її інтересам.

· Принцип стратегічності (довгостроковості) регулювання - проекти, які реалізуються в рамках взаємодії державного сектора і сфери підприємництва, повинні бути спрямовані на забезпечення досягнення стратегічних цілей соціального та інноваційного розвитку країни, регіону, місцевого співтовариства. У цій співпраці великої уваги заслуговує концепція корпоративного громадянства, згідно з якою соціально відповідальний бізнес керується у своїх діях стратегічними установками забезпечення сталого розвитку країни. Держава при цьому застосовує весь комплекс функцій планування, організації, контролю та регулювання в суворій відповідності з першими двома принципами ефективної взаємодії.

За умови дотримання партнерами основних принципів ДПП будівельним організаціям є вигідною участь у ДПП, враховуючи такі чинники:

1. Приватна компанія отримує в довготривале володіння та користування державні активи, забезпечуючи тим самим стабільне отримання прибутку в довгостроковій перспективі.

2. Здійснюючи інвестиції, будівельна організація отримує гарантії їх повернення, оскільки держава як його партнер погоджується на забезпечення взаємоприйнятного рівня рентабельності.

3. Володіючи господарською свободою, приватний партнер може за рахунок підвищення продуктивності праці, інновацій збільшувати загальну прибутковість бізнесу в період терміну дії контракту з державою. А отримувати державні активи в управління і нарощувати прибутковість власного бізнесу – це умова стійкості компанії.

Тому, для успіху ДПП держава повинна створити стійкий інвестиційний клімат, чому можуть сприяти такі ключові фактори:

· кадри для просування і реалізації процесу: співробітники, які працюють у визначених державних органах, маючи необхідну політичну підтримку, кваліфікацію і доступ до необхідного фінансування, стимулюють процес розробки та реалізації проектів;

· законодавство, яке сприятиме процесу: правила гри мають бути такими, щоб держава мала можливість застосовувати заходи, які захищають її і приватний сектор, не створюючи при цьому складнощів для реалізації проектів;

· фінансова підтримка: при розробці та реалізації більшості проектів із застосуванням механізму ДПП, зокрема тих, які фінансуються приватним сектором, державна підтримка у вигляді субсидій або забезпечення доступу до фінансування є ключем до комерційної життєздатності проекту.

Звичайно, державні і приватні суб'єкти мають різні інтереси. Приватний сектор зазвичай мотивується такими цілями як максимізація доходів і економічної рентабельності, підвищення продуктивності праці, конкурентоспроможність, лідерство на ринку, якість і різноманітність продуктів і т.д. У свою чергу державний сектор докладає всіх зусиль для поліпшення показників розвитку країни: економічного зростання, соціального благополуччя і т.д. Однак для встановлення міцного партнерства необхідно щоб партнери зробили, як мінімум, дві речі - 1) знайшли у справі спільний інтерес, незважаючи на те, що у них можуть бути різні цілі, 2) повинні усвідомлювати, що їх вигода від партнерства на двох повинна бути більше, ніж, якби вони займалися справою окремо.

Література:

1. Государственно-частное партнерство: теория и практика / [В.Г. Варнавский, А.В. Клименко, В.А. Королев и др.] – М., 2010. – 182 с.

2. Делмон Д. Государственно-частное партнерство в инфраструктуре: Практическое руководство для органов государственной власти. – Астана: ИЦ «Апельсин», 2010. – 250 с.

3. Дикий О.В. Мультиагентні інвестиційні організації: сучасний механізм реалізації державно-приватного партнерства в будівництві. Монографія. – Київ: Акцент Інвест-трейд, 2012. – 404 с.

4. Лившин А.Я. Развитие механизмов корпоративной социальной ответственности (КСО) как формы межсекторного взаимодействия и социального партнерства в модернизации системы профессионального образования // Государственно-частное партнерство в образовании: [сборник] / Научные редакторы О.П. Молчанова, А.Я. Лившин. – М.: КДУ, 2009. – 242 с. – С.121-147.

5. Методические рекомендации по внедрению государственно-частного партнерства в экономику агропромышленного комплекса Краснодарского края: для студентов экономических специальностей. – Кубанский государственный аграрный университет. – Краснодар. – 2012. – 159 с.