Каракджи А.Х.

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

Формування та використання фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси становлять матеріальну основу фінансів та визначають фінансовий потенціал будь-якого економічного суб’єкта, створюючи сприятливі умови для його виробничого і науково-технічного розвитку. Вони є одним із найважливіших елементів відтворювального процесу, що забезпечують платоспроможність підприємства. Тому в сучасних умовах господарювання, що характеризується загостренням кризових явищ в фінансово-економічному просторі, проблема забезпечення платоспроможності постає для підприємства на перший план, а удосконалення методів і форм ефективного використання фінансових ресурсів – головне завдання фінансової політики підприємства.

Поняття “ресурси” походить з французького слова “ressources” (допоміжний засіб), тобто грошові кошти, запаси, джерела коштів, доходів [1, с. 265]. Англійська термінологія передбачає вживання трьох аналогів: financial resources, funding source та source of financing, funding. За дослівним перекладом перший термін означатиме “фінансові ресурси”, а другий – “джерела фінансування”.

Слід зазначити, що в українській економічній думці на сьогодні існує значна кількість визначень фінансових ресурсів на рівні держави та на рівні підприємств. На макрорівні під фінансовими ресурсами підприємств слід розуміти сукупність грошових коштів в фондовій, не фондовій формі і матеріалізованій формі, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб. На мікрорівні фінансові ресурси підприємств являють собою сукупність грошових коштів, які перебувають в фондовій, не фондовій формі, а також перетворені в відповідну матеріалізовану форму, і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення поточних витрат і витрат щодо забезпечення розширеного відтворення [2].

Практичне значення фінансових ресурсів для суб’єктів господарювання можливо виявити через встановлення джерел їх формування та основних напрямів використання.

Основними групами джерел формування фінансових ресурсів є внутрішні, що утворюються та формуються внаслідок основної господарської діяльності, та зовнішні, які поділяються на власні та позикові, і формуються за рахунок фінансового ринку, корпоративного, загальнодержавного чи місцевого перерозподілу створеної вартості, надання безкоштовної та безповоротної допомоги, різних видів позик у грошовій чи матеріальній формі.

З переорієнтацією вітчизняної економіки на ринкові засади перед суб’єктами господарювання розширились можливості щодо залучення зовнішніх джерел фінансових ресурсів, які за умов розвиненої інфраструктури фінансового ринку відзначаються особливою ємністю.

Для новоствореного підприємства основними джерелами фінансових ресурсів будуть або власні зовнішні, або (чи) позикові кошти, що залежить від економічних та політичних умов при яких створюється і починає функціонувати суб’єкт підприємництва.

Для суб’єктів господарювання, що знаходяться на етапі значного розширення діяльності та стабільного розвитку можливо використовувати всі доступні джерела формування фінансових ресурсів. Проте, за умови значного розширення діяльності перевагу мають зовнішні джерела формування фінансових ресурсів, а на етапі стабільного розвитку перевагу можуть мати внутрішні джерела формування фінансових ресурсів.

На етапі угасання діяльності чи за умови суттєвих фінансових труднощів, коли бракує власних внутрішніх коштів, а позикові ресурси обмежені у зв’язку із великими ризиками, суб’єкт підприємництва, перш за все, повинен орієнтуватися на кошти або нових інвесторів, тобто емісію акцій чи пайових внесків, або кошти внутрішньо корпоративного розподілу, або кошти державного і (чи) місцевого бюджетів, коли держава чи місцева влада зацікавлена у збереженні підприємства через соціально-економічну його значимість, чи техніко-економічну значимість, чи еколого-економічну небезпеку припинення його діяльності.

Виходячи з одного із найважливіших принципів комерційного розрахунку — принципу самофінансування — суб’єкт підприємництва повинен розраховувати на власні внутрішні фінансові ресурси. Однак, якщо вартість таких джерел фінансових ресурсів суттєво перевищує вартість зовнішніх власних чи позикових джерел фінансових ресурсів, підприємство обов’язково повинно здійснити диверсифікацію джерел з метою запобігання залучання більш дорогих фінансових ресурсів. Коли внутрішні фінансові ресурси за вартістю більші ніж зовнішні, обов’язково потрібно використовувати зовнішні джерела фінансових ресурсів, щоб забезпечити помітне зменшення витрат на операційну чи інвестиційну діяльність та одержати додаткові переваги в конкурентній боротьбі.

Традиційним зовнішнім джерелом власних фінансових ресурсів є кошти власників, які акумулюються шляхом розміщення пайових цінних паперів (емісія акцій) чи шляхом прямих інвестицій до власного капіталу суб’єкта підприємництва (пайові внески). Виділення у складі зовнішніх власних джерел фінансових ресурсів субординованого боргу, внутрішньо корпоративного розподілу (перерозподілу) вимагають окремого пояснення. Використання цих джерел фінансових ресурсів в першу чергу є характерними для великих компаній чи корпорацій, які мають розгалужену корпоративну структуру. Субординований борг являє собою схему емісії і розміщення короткострокових і довгострокових боргових цінних паперів серед акціонерів (власників) та персоналу компанії (корпорації).

Як визначають Білоус О.С., Вовк В.М., Федорович Р.В. [3] при формуванні фінансових ресурсів підприємства необхідно враховувати велику кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, які впливають на функціонування підприємства. Будь-яке підприємство залежить від взаємовідносин зі своїми партнерами, попиту на продукцію, тенденцій розвитку галузі, економіки країни та інших незалежних безпосередньо від самого підприємства чинників. Окрім того, внутрішні фактори, до числа яких входять стан основних засобів підприємства і рівень їх механізації, обмеженість виробничої потужності, рівень кваліфікації працюючих та інші теж вимагатимуть врахування певних особливостей при формуванні величини та структури фінансових ресурсів.

До внутрішніх чинників можна віднести:

рівень досконалості фінансової структури підприємства (деталізація фінансових завдань);

якість організації управління фінансовими ресурсами;

оптимізація потоків сировини/готової продукції з метою мінімізації запасів та відповідних витрат;

вироблення оптимальної структури виробничого циклу з метою забезпечення найбільшої віддачі обладнання, зниження впливу сезонності виробництва шляхом випуску альтернативних видів продукції;

налагодження роботи з посередницькими організаціями, забезпечення зв’язку збутової стратегії із виробничою;

позиціонування, вибір сегментів ринку згідно виробничих можливостей;

визначення критеріїв цінової політики, позиціонування продукції в координатах "ціна - якість";

аналіз існуючого ринку продукції;

якість фінансового, управлінського та податкового обліку;

планування дистриб’юторської мережі, планування роботи з контрагентами та її узгодження з фінансовим планом підприємства;

планування рекламної кампанії;

здійснення цінової політики виходячи із витрат на виробництво, пошук шляхів їх зниження, аналіз цін конкурентів;

аналіз структури витрат та шляхів її оптимізації;

загальна оцінка ефективності функціонування виробництва та узгодження його із фінансовим планом підприємства;

визначення критеріїв відповідності кваліфікації персоналу займаним посадам згідно організаційної структури, делегування повноважень, визначення межі відповідальності;

характеристика персоналу згідно організаційної структури та фінансового плану підприємства.

До зовнішніх чинників слід відносити:

інфляцію;

зміну ціни на ресурси;

зміну політичного курсу влади;

зміну правового поля;

стан розвитку фінансового ринку;

стан економіки в цілому.

Усі вище перераховані чинники мають вплив на формування та використання фінансових ресурсів через регулювання структури та потужності різноманітних фінансових джерел.

Структура та розмір фінансових ресурсів залежить від обсягу виробництва та його ефективності. Зв’язок між розміром фінансових ресурсів та обсягом виробництва є двояким, оскільки основним регламентуючим фактором збільшення обсягів виробництва є величина фінансових ресурсів, як і навпаки. Наприклад, недостатній розмір фінансових ресурсів веде до скорочення обсягу виробництва та неможливості його розширення, зниження рівня використання виробничих потужностей, недостатнього забезпечення матеріальними, трудовими та іншими ресурсами і, як наслідок, до ще більшого скорочення фінансових ресурсів .

Достатній розмір фінансових ресурсів забезпечує: фінансову стійкість, платоспроможність, стабілізацію обсягів виробництва, а також можливість його розширення; високий, проте не повний рівень використання виробничих потужностей; достатній рівень забезпечення організації матеріальними ресурсами, а, отже, здатність в процесі виробництва відшкодувати авансовані фінансові ресурси в обсязі, що не буде поступатися використаному.

Надлишковий обсяг фінансових ресурсів сприяє тенденції збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту продукції, що випускається, освоєння нових видів продукції, повного використання існуючих виробничих потужностей, повного забезпечення підприємства необхідними товарно-матеріальними цінностями, що забезпечить зростання об’ємів фінансових ресурсів, проте може також вести до перевитрат та недоцільного їх використання і, до скорочення обсягів виробництва.

Фінансові ресурси використовуються підприємством у процесі його виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності. Вони постійно рухаються і перебувають у грошовій формі лише у вигляді залишків грошових коштів на розрахунковому та інших рахунках в банку і в касі підприємства.

Головними напрямками використання фінансових ресурсів підприємства є:

1) поточні витрати на виробництво і реалізацію (робот, послуг);

2) інвестування коштів у капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією, модернізацією або технічним оновленням виробництва;

3) інвестування коштів у поповнення оборотних активів і поширення асортименту продукції, що виробляється;

4) інвестування коштів у науково - дослідні і дослідно – конструкторські розробки і придбання нематеріальних активів;

5) портфельні інвестиції;

6) платежі до бюджету, позабюджетних фондів, за використання кредитних ресурсів;

7) виплати дивідендів власником акцій;

8) створення резервів;

9) благодійність, спонсорська допомога та ін.

Основний зміст фінансової роботи організацій і підприємств полягає в мобілізації фінансових ресурсів та пошуку шляхів і прийняття рішень щодо ефективного їх використання з метою отримання прибутку в розмірі, необхідному для самофінансування.

Отже, фінансові ресурси підприємницьких структур – одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансових ресурсів підприємств та організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Тому однією із проблем функціонування суб’єктів підприємницької діяльності є розробка шляхів оптимального формування фінансового капіталу – фінансових ресурсів, раціонального та економного використання, що забезпечить одержання максимального можливого ефекту від фінансового капіталу-фінансових ресурсів.

Література:

1. Локшина С.М. Краткий словарь иностранных слов / С.М. Локшина. – М.: Сов. Энциклопедия, 1966. – 384 с.

2. Грабарчук С. С. Фінансові ресурси підприємств / С. С. Грабарчук // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 96–103.

3. Білоус О.С. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів підприємства : методичний аспект : [Монографія] / Білоус О.С., Вовк В.М., Федорович Р.В. — Тернопіль : Астон, 2005. — 224 с.