канд. екон. наук, доц. Матвєєв С. П., Данкова Е. А.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДІВ ТА ІНСТРУМЕНТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В МЕЗОЕКОНОМІЦІ

Розміщення галузевих комплексів, соціальної інфраструктури, а також господарства економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об’єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку та розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни.

У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства застосовується широкий спектр методів, серед яких провідним є системний аналіз. За його допомогою можна порівнювати різні варіанти вирішення проблем з удосконаленням розміщення виробництва і вибирати для практичного використання найкращі, спираючись на інтереси регіонів і держави в цілому. Системний аналіз робить можливим раціональне використання різної інформації, дає можливість чітко визначити кожну проблему, виявити ціль і обрати найбільш ефективні методи її вирішення.

Наукова розробка економіко-математичних методів не тільки розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, але й надала цілеспрямований та варіантний характер економічним розрахункам. У проектних розробках при обгрунтуванні розміщення продуктивних сил найбільш поширеними є економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які ще називають традиційними. Сучасні інформаційні технології дають можливість здійснити точні розрахунки складних балансів.

Техніко–економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обгрунтування розміщення виробництв і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення виробництв і комплексів визначають на підставі розрахунку поточних затрат і порівнянні одноразових затрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало–, енерго–, фондо– та працемісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості і транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізів територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному чи у натуральному виразі. При визначенні ефективності функціонування господарювання підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність робітників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення. Аналіз територіальної організації господарств передбачає використання економіко–статистичних методів. Серед них найбільш поширеними є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.

Для характеристики рівня розвитку економіки регіону застосовуються узагальнюючі показники РПС, які визначають ступінь використання економічного потенціалу господарського комплексу, відображають якісну характеристику економічної діяльності регіону, включаючи невиробничу сферу:

– виробництво національного доходу на душу населення;

– продуктивність суспільної праці (валовий національний доход поділений на кількість працюючих у сфері матеріального виробництва);

– сукупний фонд споживання населенням регіону матеріальних благ та послуг на душу населення;

– виробництво національного прибутку на 1 грн. поточних витрат.

Завершальним етапом дослідження та прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Існує ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найбільш поширені – це додавання ефекту, який обчислюється для окремих галузей та елементів.

Перспективний розвиток господарства повинен обґрунтовуватися не тільки основі адміністративно-територіального принципу, але й з урахуванням економічного районування. При цьому на всіх територіальних рівнях у прогнозах необхідно відображати:

– аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередні роки та основні проблеми розвитку;

– стан використання природного, науково-виробничого й трудового потенціалів з урахуванням екологічних наслідків;

– прогноз кон'юнктури на ринках основних видів товарів та послуг;

– можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку регіонів;

– цілі й пріоритети розвитку та пропозиції заходів щодо вдосконалення соціально-економічного розвитку;

– основні показники майбутнього розвитку, висновки та тенденції розвитку господарства.

На рівні України (генеральні схеми-прогнози соціально-економічного розвитку) повинні враховуватися також очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної ситуацій, внутрішньої політики в цілому, оцінка впливу можливих заходів державної регіональноі політики в прогнозованому періоді.

Література:

1. Манів З.О. Регіональна економіка: Навч. посіб./ О.З. Манів, М.І. Луцький, З.С. Манів – Львів: "Магнолія 2008", 2011.–С. 638

2. Українські підручники онлайн [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/