Павленко О.П., к.е.н., доцент кафедри фінансів

Марченко Т.О., студентка 4 курсу

Дніпропетровський державний аграрн0-економічний університет

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ФОРМУВАННЯ, РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

Аналіз формування прибутку проводиться зазвичай, у розрізі основних сфер діяльності підприємства - операційній, інвестиційної, фінансової. Він є основним формою здійснення аналізу для виявлення резервів підвищення суми та підвищення рівня прибутку підприємства.

Аналіз розподілу і використання прибутку проходить за основним напрямам цього використання. Він покликаний виявити рівень споживання прибутку власниками та персоналом підприємства, загальний рівень її капіталізації і виробити конкретні форми виробничого її споживання інвестиційних цілях.

По організації проведення виділяють внутрішній і зовнішній аналіз прибутку. Внутрішній аналіз прибутку проводиться менеджерами підприємства або його власниками з допомогою всієї сукупності наявних інформативних показників (включаючи дані управлінського обліку), які можуть становити комерційну таємницю підприємства. Зовнішній аналіз прибутку здійснюють податкові органи, аудиторські фірми, банки, страхові компанії для вивчення правильності її відображення, рівня кредитоспроможності підприємства міста і т.п. Джерелом інформації щодо такого аналізу є дані фінансового обліку і звітності підприємства. За масштабами діяльності виділяють такі форми аналізу прибутку: а) Аналіз прибутку підприємством загалом. У процесі такого аналізу предметом вивчення є формування, розподіл і прибутку для підприємства загалом без виділення окремих його структурних підрозділів.

Аналіз прибутку по структурному підрозділу (центру відповідальності). Якщо аналізованих структурне підрозділ (центр відповідальності) характером своєї діяльності немає закінченого циклу формування прибутку, такий аналіз спрямовано формування витрат (доходів). Ця форма аналізу базується здебільшого результатах управлінського обліку підприємства.

Аналіз прибутку по окремої операції. Предметом такого аналізу є прибуток за окремим комерційним угодам підприємства; окремим операціям, що з короткостроковими чи довгостроковими фінансовими вкладеннями; окремим завершеним реальним проектів та іншим операціям. За обсягом дослідження виділяють сповнений спокус і тематичний аналіз прибутку. Повний аналіз прибутку здійснюється з метою вивчення всіх аспектів її формування, і розподілу і використання їх у комплексі.

Тематичний аналіз прибутку лише окремими аспектами її формування чи використання. Предметом тематичного аналізу прибутку може бути дослідження проведеної підприємством податкової політики формування витрат, доходів населення і прибутку; прибутковість сформованого фондового портфеля; вплив структури та вартості капіталу до рівня прибутковості підприємства; ефективність обраної політики розподілу прибутків; аналіз альтернатив можливого використання прибутків і низку інших аспектів.

По періоду проведення виділяють попередній, поточний і подальший аналіз прибутку. Попередній аналіз прибутку пов'язані з вивченням умов її формування, розподілу чи майбутнього використання; з умовами здійснення окремих комерційних угод, фінансових і інвестиційних операцій із попереднім розрахунком очікуваного прибутку із них. Поточний ( чи оперативний) аналіз прибутку проводиться у процесі здійснення операційній, інвестиційної і втратити фінансове діяльності підприємства; окремих господарських операцій із метою оперативного на формування чи використання прибутку. Зазвичай, такий аналіз прибутку обмежується коротким періодом часу. Наступний (або ретроспективний) аналіз прибутку, здійснюється зазвичай менеджерами та власниками підприємства за звітний період (квартал, рік). Він дає змогу повніше проаналізувати результати формування та використання прибутку підприємства у порівнянні з попереднім і поточним її аналізом, оскільки виходить з завершених результатах фінансового облік і звітність, що доповнюються даними управлінського обліку. Аби вирішити конкретних завдань управління прибутком застосовується низку спеціальних систем і методів аналізу, дозволяють отримати кількісну оцінку окремих аспектів її формування, і розподілу і використання, як і статиці, і у динаміці. У практиці управління прибутком залежно від використовуваних методів розрізняють такі основні системи проведення аналізу підприємстві: горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; порівняльний аналіз; аналіз ризиків; аналіз коефіцієнтів; інтегральний аналіз; факторний аналіз. 1. Горизонтальний (або трендовий) аналіз прибутку виходить з вивченні динаміки її показників у часі. У процесі використання цією системою аналізу розраховуються темпи зростання (приросту) окремих видів прибутку, визначаються загальні тенденції його зміни (чи тренду). У практиці управління прибутком найбільшого поширення отримали такі види горизонтального (трендового) аналізу: порівняння показників формування, розподілу попереднього часу (наприклад, з показниками попереднього місяці, кварталу, року). 2. Порівняння показників формування, і розподілу і використання прибутку звітний період з показниками аналогічного періоду минулого року її (наприклад, показників третього кварталу звітного року під аналогічною і показника ми третього кварталу попереднього року). Цей вид аналізу застосовується на підприємствах, із яскраво вираженими сезонними особливостями господарську діяльність. 3. Порівняння показників формування, і розподілу і використання прибутку за ряд попередніх періодів. Метою цього виду аналізу є виявлення тенденцій зміни окремих досліджуваних показників прибутку в динаміці. Результати такого аналізу показників прибутку зазвичай оформляються графічними рисунками.

Всі види горизонтального (трендового) аналізу прибутку, доповнюються зазвичай дослідженням впливу окремих чинників зміну відповідних результативних її показників. Результати такого дослідження дозволяють побудувати відповідні факторні моделі, що використовуються потім у процесі планування окремих показників прибутку. Вертикальний (чи структурний) аналіз прибутку виходить з структурному розкладанні агрегованих показників її формування, і розподілу і використаний і це. У ході застосування цією системою аналізу розраховуються удільні ваги окремих структурних складових агрегованого показника прибутку.

В науковій практиці управління прибутком найбільшого поширення отримали такі види вертикального (структурного) аналізу: 1. Структурний аналіз прибутку (доходів, витрат), сформованої щодо окремих сферам діяльності. У процесі цього аналізу розраховуються удільні ваги чи співвідношення сум прибутку (доходів, витрат) по операційній та інших сферам діяльності. 2. Структурний аналіз прибутку (доходів, витрат) на окремі види продукції. Ступінь агрегування номенклатури продукції визначається саме підприємством. 3. Структурний аналіз окремих видів податкові платежі у спільній їх сумі, яку сплачує підприємство - використовується на формування чи оцінку ефективності податкової політики підприємства. 4. Структурний аналіз активів. У процесі цього аналізу розглядаються співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства; склад використовуваних необоротних активів; структура оборотних активів; склад інвестиційного портфеля та інші структурні показники. Результати цього аналізу дозволяють оцінити ресурсний потенціал генерування прибутку підприємством. 5. Структурний аналіз капіталу - тут визначаються питому вагу використовуваного підприємством власної родини та позикового капіталу; склад використовуваного позикового капіталу за періодам його надання (коротко- і довгостроковий зваблений позиковий капітал); склад використовуваного позикового капіталу за його видам (банківський кредит; фінансовий кредит за інші форми; товарний чи комерційний кредит тощо.). Результати цього аналізу використовують у процесі оцінки ефекту фінансового леверіджу, визначення середньозваженої вартості капіталу та інших показників, що впливають формування прибутку підприємства. 6. Структурний аналіз розподілу чи використання одержаного прибутку. Таке структурне розкладання ввозяться розрізі напрямів розподілу прибутків, а, по кожному із напрямів розподілу є у розрізі форм конкретного її використання.