Зелік В.О., студент

Леонідов І.Л., к.е.н., доцент

Національна металургійна академія України

Триєдиний механізм удосконалення інноваційної політики

В економіці України обсяг інвестицій є недостатнім, що перешкоджає своєчасному й ефективному опануванню передових досягнень в інноваційній сфері та руху до сталого розвитку. За даними Всесвітнього економічного форуму індекс рівня інновативності економіки України у 2012 році склав лише 0,23, що позиціонує її в межах групи «країн, що рухаються навздогін». Суперечності інноваційного розвитку в Україні проявляються між об’єктивними закономірностями інтенсифікації глобальних процесів та обсягами фінансування науково-технічних розробок. Відбувається загострення цього протиріччя в формі: старіння наукових кадрів, еміграції спеціалістів найвищої кваліфікації; незацікавленості резидентів економічно розвинених країн в інвестуванні українських виробництв інноваційної сфери (частка вітчизняного «hi-tech-сектору» в структурі прямих іноземних інвестицій найбільших національних інвесторів не досягає і 3%); низькому рівні попиту на науково-інноваційні розробки з боку держави; законодавчої неврегульованості окремих питань розподілу прав інтелектуальної власності.

Досвід світових лідерів в області своєчасного й ефективного опанування передових досягнень в інноваційній сфері свідчить про необхідність посилення державного регулювання галузей науки, техніки і новітніх технологій. Згідно зі стратегією розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобальних викликів реалізація економічної та інноваційної політики відбуватиметься шляхом формування фундаментальних основ сталого розвитку, активізації реформ з подальшим закріпленням стабільно стійких його темпів. Пріоритетними цілями такої стратегії є створення рівних умов інвестування до економіки України суб’єктами господарювання різних форм власності, прозорих засад інвестування, створення філіалів транснаціональних корпорацій, зниження податкового навантаження тощо. На рівні забезпечення стратегії визначаються форми залучення передових іноземних інновацій в інтелектуальний розвиток складових національного виробництва у поєднанні з безкоштовною допомогою, передачею технологій з використанням вітчизняної сировини, утворенням нових робочих місць, задоволенням потреб внутрішнього ринку та розширення експортних можливостей України тощо. Координуючий рівень стратегії представлений розробкою правил відбору способів поєднання засобів досягнення стратегічних цілей з погляду, насамперед, ефективності.

На реалізацію стратегії спрямоване виокремлення її тактичних рівнів.

На кон’юнктурному рівні тактики для створення попиту на інновації з боку держави доцільним є формування державного замовлення на наукові розробки, спрощення доступу до єдиного реєстру наукових опрацювань, посилення технічних та екологічних вимог у межах державних стандартів випуску продукції. Кваліфікаційний рівень передбачає забезпечення розширеного відтворення кадрового складу наукової сфери шляхом підвищення соціального статусу наукового працівника, створення системи преференцій (стажування, грантові дослідження, участь у розробленні та/або подальшому впровадженні наукової продукції) з метою залучення у сферу науки талановитої молоді, запровадження спрощеної та прозорої процедури реєстрації в патентних відомствах України, ЄС і США правомочності інтелектуальної власності на результати наукових досліджень молодих вчених. На мотиваційному рівні тактики відбувається формування економічних умов інноваційного розвитку через впровадження комплексної системи стимулювання інноваційної діяльності, податковий, фінансово-кредитний та організаційний складники якої базуватимуться на результатах успішного досвіду розвитку інноваційної економіки провідних країн світу, розширення сфер міжнародного співробітництва в напрямі проведення спільних наукових досліджень у галузі матеріалознавства, нано-, біо- та інформаційних технологій шляхом забезпечення сучасною експериментально-дослідною базою провідних освітніх і наукових закладів з метою залучення вітчизняних фахівців для реалізації міжнародних науково-дослідних проектів, періодичного видання експортного каталогу високотехнологічних товарів і послуг.

Важливою складовою успішного інноваційного розвитку є відповідний ринок, де роль держави актуалізується у створенні сприятливого інвестиційного клімату шляхом підтримки творців інтелектуального продукту, удосконаленні інфраструктури цього ринку, зменшення тиску на приватний сектор. Такий тип інноваційної політики впроваджено в Германії, Швеції і Швейцарії. Розвиток саморегулювання ринку інвестування як окремого елементу національного ринкового простору сприятиме покращенню здатності економіки України до своєчасного й ефективного опанування передових досягнень в інноваційній сфері. Цьому сприяє активізація наступних функцій ринку інвестування: акумулювання грошових заощаджень домогосподарств, фірм, кредитно-фінансових установ та держави у відповідних венчурних фондах, спеціалізованих банках та інших ринкових інституціях, завданням яких є консолідація інвестиційних ресурсів з різних джерел, які в майбутньому будуть розміщені в об’єкти інновацій; створення ефективної інфраструктури для використання інвестиційного капіталу при фінансуванні інноваційних заходів суб’єктів господарювання; стабілізація цін на інвестиційні ресурси, що спрямовуються в інноваційну сферу.

Заходи громадського регулювання сприятимуть своєчасному й ефективному опануванню передових досягнень в інноваційній сфері шляхом інформування про діяльність національного виробника інтелектуального продукту, проведення відповідних рейтингів тощо.

Взаємодія ринкового само-, громадського та державного регулювання формує триєдиний механізм удосконалення інноваційної політики, що сприяє модернізації економіки як запоруки сталого розвитку.