Мехеда Н.Г., Холод Л.В.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

СУЧАСНІ МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

На сьогодні досить актуальною є проблема низької продуктивності праці, неефективного використання трудових ресурсів. Ці фактори негативно впливають як на малий бізнес, так і на економіку країни в цілому. Питання щодо низької продуктивності праці має бути негайно вирішене, тому що праця є одним із найголовніших чинників економічного розвитку. Доки над ним не почнуть серйозно працювати –економіка країни буде стояти на місці.

Взагалі, продуктивність праці - універсальний індикатор, що зв'язує воєдино часові пласти матеріальної історії людства та визначає постійну тенденцію до прогресу. Значення продуктивності праці проявляється як на макрорівні – підвищує добробут працівників, збільшуючи ВВП, так і на макрорівні – приносить підприємству комерційний успіх. [1]

У 2012 році продуктивність праці (у фактичних цінах) одного зайнятого становила 33,9 тис. гривень. Порівняно з 2000 роком продуктивність праці одного зайнятого збільшилась на 59,3%. У ІІ кварталі 2013 року вона становила 17 тис. грн. і зменшилась порівняно з відповідним періодом попереднього року. Поряд з цим, кількість зайнятого населення в віці 15-70 років зросла на 0,7%. [2]

Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галузевих функцій в умовах сучасних ринкових відносин у нашій державі є раціональне використання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції, покращенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Упровадження в реальність цих завдань є неможливим без підвищення продуктивності та ефективності праці. Але в наш час є низка факторів, які стають перешкодою на шляху до підвищення продуктивності праці – низький рівень оплати праці найманим працівникам, погані умови праці, низький рівень соціального забезпечення тощо. Все це змушує наших громадян почувати себе незахищеними у власній державі, і тому негативно впливає як на продуктивність праці, так і на економічну ситуацію в країні. А наслідком цього є наступні проблеми –низький технологічний рівень виробництва,не конкурентоспроможність вітчизняної продукції, низька частка високотехнологічної продукції. Без зростання продуктивності людської праці є неможливим забезпечення конкурентних переваг країни, її сталий економічний розвиток в умовах всеохоплюючої глобалізації.

Зростання продуктивності праці на мікрорівні достатньою мірою залежить від мотивації і стимулювання персоналу підприємств.

Системи мотивації і стимулювання працівників, що використовуються на підприємствах України, негнучкі і не володіють достатнім мотиваційним ефектом, а також недостатньо стимулюють підвищення продуктивності праці, оскільки були розроблені в період швидкого зростання обсягів виробництва і низького рівня конкуренції.

Необхідно відзначити, що продуктивність праці робітників може коливатися в достатньо широкому діапазоні (за Робертом І. Ноланом від 50% до 135% у порівнянні із нормативом, причому 120% - рівень, на який орієнтує матеріальна мотивація; 135% продуктивність - досягається при максимальній напрузі сил працівниками). Таким чином, потрібно поєднання матеріальних та нематеріальних стимулів, що забезпечують сучасні методи мотивації і стимулювання працівників, які успішно використовуються у світовій практиці.

Працівники в Україні недоотримають оплату за працю, порівняно з продуктивністю самої праці. Роботодавці зацікавлені у дешевій робочій силі, але якби вони прагнули до заміни застарілого обладнання, впровадження нових технологій, то праця давала б великі прибутки, які б за досить короткий термін змогли покрити витрати, які понесли роботодавці на покращення умов праці. Низька оплата праці не має ніякого стимулу для працівника щодо підвищення продуктивності праці.

Одним зі шляхів підвищення оплати праці є мотивація. Мотивація ефективної праці робітників займає одне з ключових місць у системі внутрішньофірмового управління. Вона доповнює адміністративне управління, що полягає в розробці і виконанні планових завдань, посадових та інших інструкцій, методичних положень і вказівок, наказів, розпоряджень і являє собою непряме, опосередковане управління через інтереси робітників із використанням специфічних форм і методів забезпечення їх матеріальної і моральної зацікавленості щодо праці, у досягненні високих її результатів.

Добре спланована система мотивації дозволяє суттєво підвищувати ефективність роботи персоналу, збільшувати обсяги продажів, покращувати виробничий процес та обслуговування клієнтів, без особливо великих матеріальних затрат із боку компанії.

Адже, коли працівник виконує свої посадові обов’язки з повною самовіддачею і його цілі саморозвитку включають розвиток підприємства в цілому, тоді коефіцієнт корисної дії зростає в декілька разів.

Найпоширенішим чинником, який на сьогодні використовують власники українських підприємств, у мотивації є гроші, премії, підвищення тощо. Вважається, що дані елементи є найголовнішим і повинні задовольняти потреби працівника у мотивації. Однак для сучасних менеджерів, крім заробітної плати, важливими є й інші чинники, зокрема зміст праці, умови, за яких вони можуть цілковито виявити свої здібності, уміння та навики, чітка орієнтація кар’єрного зростання.

Основною причиною відсутності мотивації праці є незадовільна політика кар’єрного зростання. Для вирішення даного завдання і уникнення можливих негативних наслідків, кожне підприємство повинно мати план кар’єрної політики і просування по службі, де доцільно вказувати послідовність посад, які може займати менеджер у перспективі. На жаль, на багатьох підприємствах у працівників відсутня фундаментальна мотивація щодо здійснення ефективної діяльності. Як наслідок, робітники не хочуть брати на себе відповідальність за прийняття та реалізацію управлінських рішень, не ототожнюють себе з підприємством, на якому працюють, не розуміють необхідності досягнення єдності особистих інтересів та інтересів підприємства.[3]

Проаналізувавши ситуацію, можна зробити висновки:

- актуальність проблеми виходу України з кризи та побудови конкурентоспроможної економіки потребує глибоких системних досліджень проблеми підвищення продуктивності праці в суспільстві на усіх економічних рівнях;

- науково-технічні, технологічні та соціально-економічні передумови зростання продуктивності праці слід розглядати в тісному зв’язку із забезпеченням завдань якісного людського розвитку;

- з теоретичної і прикладної точки зору уявляється нагально необхідним забезпечити постійний моніторинг продуктивності праці на усіх рівнях управління економікою, забезпечити об’єктивну оцінку продуктивності праці та адекватне відображення такої оцінки державним комітетом статистики.

Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галузевих функцій в умовах вітчизняних ринкових відносин є раціональне використання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація цих завдань є не можливою без підвищення продуктивності та ефективності праці

Список використаної літератури:

1. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч.-метод, посібник – К.:КНЕУ, 2007. – С. 245

2. http://www.slideshare.net/NDEI/ss-29385289

3. http://eztuir.ztu.edu.ua/6222/1/41.pdf