Мехеда Н.Г., Антонів Р.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Аналіз численних публікацій показав, що погляди науковців на поняття диверсифікації діяльності поступово змінювалися разом зі зміною економічних відносин в суспільстві. На сучасному етапі під диверсифікацією діяльності розуміють у найширшому значенні несхожість, відмінність, урізноманітнення, розширення, множинність. Існування величезної кількості наукових підходів та концепцій, через призму яких намагаються пояснити сутність даного поняття, ускладнює можливості визначення диверсифікації діяльності у більш вузькому значенні. Під диверсифікацією одночасно розуміють і розподіл капіталів між різними об’єктами вкладень, і проникнення в нові галузі та сфери діяльності, і розширення географічних меж діяльності, і розширення асортименту, номенклатури продукції підприємства, і навіть її модифікація теж вважається диверсифікацією. Деякі науковці схильні вважати, що диверсифікація (під якою розуміють розширення номенклатури продукції) є повною протилежністю спеціалізації (яка передбачає звуження номенклатури продукції підприємства). Остання думка дуже цінна, проте не є абсолютною, оскільки явище диверсифікації має багато зовнішніх проявів, що в свою чергу залежить від специфіки кожної конкретної ситуації, зокрема від стадії життєвого циклу відповідної галузі, в якій діє компанія.

Дослідження наукових підходів щодо класифікації видів диверсифікації також не виявило певної єдності в наукових поглядах. Закономірним для більшості підходів виявилось віднесення вертикальної і горизонтальної інтеграції до різновидів диверсифікації, що суперечить досить поширеним поглядам про те, що останні стратегії є стратегіями спеціалізації. Більшість науковців під вертикальною інтеграцією розуміють виробниче і організаційне об’єднання підприємств різної спеціалізації в технологічний ланцюжок виготовлення єдиного кінцевого продукту. Д. Аакер взагалі відносить вертикальну інтеграцію до конгломеративного типу диверсифікації, оскільки в даному випадку найчастіше спільність старого і нового видів бізнесу відсутня. Під конгломеративною диверсифікацією традиційно розуміють розширення галузей, сфер, напрямків діяльності жодним чином не пов’язаних між собою, які зосереджуються в рамках однієї корпорації. Під горизонтальною інтеграцією найчастіше розуміють об’єднання підприємств однієї галузі, зайнятих виробництвом схожого продукту за схожими технологіями. Проте навіть детальне дослідження понять вертикальної і горизонтальної інтеграції не дає однозначної відповіді, чи можна вважати ці стратегії різновидами диверсифікації, чи вони є проявами спеціалізації.

Отже, аналіз робіт, присвячених дослідженню феномену диверсифікації, показав, що фірма, у якої нараховується більше двох видів діяльності, може бути названа диверсифікованою. Але найголовнішу проблему для дослідника становить процес розмежування диверсифікованої і спеціалізованої фірми. В такій ситуації особливо корисними представляється робота Р. Румельта, який на основі аналізу проте не є абсолютною, оскільки явище диверсифікації має багато зовнішніх проявів, що в свою чергу залежить від специфіки кожної конкретної ситуації, зокрема від стадії життєвого циклу відповідної галузі, в якій діє компанія.

Дослідження наукових підходів щодо класифікації видів диверсифікації також не виявило певної єдності в наукових поглядах. Закономірним для більшості підходів виявилось віднесення вертикальної і горизонтальної інтеграції до різновидів диверсифікації, що суперечить досить поширеним поглядам про те, що останні стратегії є стратегіями спеціалізації. Більшість науковців під вертикальною інтеграцією розуміють виробниче і організаційне об’єднання підприємств різної спеціалізації в технологічний ланцюжок виготовлення єдиного кінцевого продукту. Д. Аакер взагалі відносить вертикальну інтеграцію до конгломеративного типу диверсифікації, оскільки в даному випадку найчастіше спільність старого і нового видів бізнесу відсутня. Під конгломеративною диверсифікацією традиційно розуміють розширення галузей, сфер, напрямків діяльності жодним чином не пов’язаних між собою, які зосереджуються в рамках однієї корпорації. Під горизонтальною інтеграцією найчастіше розуміють об’єднання підприємств однієї галузі, зайнятих виробництвом схожого продукту за схожими технологіями. Проте навіть детальне дослідження понять вертикальної і горизонтальної інтеграції не дає однозначної відповіді, чи можна вважати ці стратегії різновидами диверсифікації, чи вони є проявами спеціалізації.

Отже, аналіз робіт, присвячених дослідженню феномену диверсифікації, показав, що фірма, у якої нараховується більше двох видів діяльності, може бути названа диверсифікованою. Але найголовнішу проблему для дослідника становить процес розмежування диверсифікованої і спеціалізованої фірми. В такій ситуації особливо корисними представляється робота Р. Румельта, який на основі аналізу структури доходів фірми, класифікував види диверсифікації оригінальним чином. Відповідно до його класифікації спеціалізованим вважається підприємство, яке від отримує свого основного бізнесу 95 % загального доходу фірми.

Отже, повертаючись до питання взаємозв’язку вертикальної інтеграції і диверсифікації, слід відмітити необхідність аналізу структури доходів вертикально інтегрованої фірми, щоб зробити висновок про диверсифікованість фірми. Підприємство може вважатися спеціалізованим, якщо на кожній попередній стадії технологічного ланцюга виготовлення створюється така кількість продукції, що є необхідною для наступної стадії, щоб у кінцевому підсумку отримати визначену кількість готової продукції. Але якщо хоча б на одній зі стадій технологічного ланцюга виготовлення створюється «надлишкова» кількість продукції, яка може бути реалізована на сторону, при чому дохід від реалізації такої продукції в структурі загального обсягу доходу даного підприємства становитиме більше 5 %, то така ситуація свідчить про розширення номенклатури (асортименту) продукції, і таке підприємство можна вважати диверсифікованим. Що ж стосується стратегії горизонтальної інтеграції, то очевидно, що внаслідок реалізації цієї стратегії підприємство досягає розширення асортименту, номенклатури, або одного й іншого водночас, що аж ніяк не співвідноситься зі спеціалізацією.

Ще один важливий момент, який виявило проведене дослідження, полягає в тому, що вертикальна і горизонтальна інтеграція, очевидно, є проявами диверсифікації у виробничій сфері, в той час як конгломеративна диверсифікація є проявом диверсифікації у сфері фінансів.

Отже, у підсумку можна зробити висновок, що диверсифікація є складним процесом змін організаційних форм розвитку підприємств, який відображає єдність концентрації і спеціалізації виробництва і капіталу на кожній зі стадій галузевого розвитку.

Література

1. Аакер Д. Стратегическое рыночное управление / Пер. с анг. Под. ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

2. Грант Р. Современный стратегический анализ. 5-е изд. / Пер. с англ. под ред. В.Н. Фунтова. – СПб.: Питер, 2008. – 560 с.

3. Економічна енциклопедія: У трьох томах.Т.1 / Редкол.: … С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.

4. Рой Л.В. Стратегия диверсификации (теоретические подходы) / Вестник Московского университета. Серия 6. Экономика. – 2009. – №2. – с. 87 – 105.

5. Richard P. Rumelt. Diversification Strategy and Profitability // Strategic Management Journal, Vol. 3, No. 4 (Oct. – Dec., 1982) pр. 359 – 369.