Лемішка Ірина

Студентка 1 курсу, групи1304 факультету комп’ютерних наук та економічної кібернетики Національного університету біоресурсів і природокористування України м. Київ

МИРОПІЛЬ У РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

У глибину сторіч сягає історія села Миропіль. У ній є все: кровопролитні війни і революції, радощі перемог і гіркота втрат, голодомор і репресії, злети і падіння.

Метою даної статті є дослідити історію села Миропіль у період Другої світової війни. Історію даного села досліджував А. Кухарук в праці свого життя «Мій рідний Миропіль». Це перша книга у якій присутня вся історія села разом із його звичаями, обрядами, а також із детальними описами місцевості, соціально-економічного життя населення. Саме пригоди захисників нашої батьківщини у період Великої Вітчизняної війни можна знайти у мемуарах І. Баграмяна «Так починалась війна».

На сьогодні селище міського типу Миропіль - є адміністративно-територіальною одиницею, яка належить до Романівського району Житомирської області. Розташоване селище на берегах річки Случ та її приток Оліївки і Чоботівки.

Перед війною, до 1939 року, Миропіль був прикордонною зоною. У 1932 році було створено кавалерійський загін для охорони кордону та переплав по річці Случ у районі села Миропіль. У 1935 – 1936 роках було збудовано дві казарми та два цегляні будинки для командного складу. Уся лінія дзотів, збудованих 1937-1938 роках, відносилася до УРХ-99 (укріпрайон Новоград-Волинський). У 1940 році в Миропіль передислокувався 796 стрілецький полк 141 стрілецької дивізії.

В перший день війни на наших аеродромах було знищено понад 1200 бойових літаків. Війська втратили прикриття з повітря. Тим часом ворог бомбардував залізничні вузли, мости, знищував склади боєприпасів, продовольства і пального, що розташовувалися в прикордонній зоні.

Раптовий удар німців, не дав нашим частинам часу, щоб організувати оборону. Тому війська 19-го механічного корпусу генерала Фекленга і 7 стрілецького корпусу генерала Добровердова не витримали.

На ділянці Новоград – Волинський – Новий Миропіль фронт було перервано.

6 липня німці захопили Миропіль, Романівку, Печанівку, а 7 липня - Чуднів та Бердичів. 11 липня на Житомирському шосе вороги підійшли до річки Ірпінь, що за 15 км від Києва.

З 6 липня 1941 року до 6 січня 1944 року тривала окупація на території Миропільщини.

Військова частина була розміщена у школі та лікарні. Німці конфісковували у людей велику рогату худобу, свиней, курей. Заборонена була торгівля. Солі, мила, сірників не було.

Новий окупаційний порядок був страшним. Почалися розстріли. Першим розстріляли голову колгоспу імені Комінтера Ковалюка Івана Платоновича.

Встановлювалась комендантська година. Усіх хто її порушував негайно розстрілювали.

Також німці створили власну владу на окупаційній території, вибравши нових старост, десятників, соцьких, сформувавши загони поліцаїв. Вони робили облави на активістів, комуністів і звозили їх до поліцейської управи створеної у центрі Мирополя в колишній єврейській сільській раді. Кожен поліцай мав при собі автомат і на лівій руці пов’язку жовто-блакитного кольору.

Восени 1941 року почалися масові розстріли єврейського населення в парку де вже були викопані ями. Перші колони налічували до 180 євреїв. На початку 1942 року був і ще один груповий розстріл євреїв. І знову близько 180 чоловік було розстріляно. У кінці 1942 року відбувся третій груповий розстріл. Цього разу німці розстрілювали євреїв-спеціалістів та їх сім’ї. Розстріляно було майже 200 євреїв, але цього разу жертвами стали і дорослі, і діти. Останній масовий розстріл проходив у 1943 році. Він проходив у парку, коли гітлерівці дали вказівку поліцаям розстріляти останніх євреїв, які їх обслуговували. Їх могила була окремо від масових захоронень, ближче до військової частини. Були також і поодинокі розстріли тих, хто переховувався і кого зловили. Всього було розстріляно 1000 чоловік євреїв, військовополонених, активістів та безневинних людей.

Відразу після визволення від німецько-фашистських загарбників у районі було створено винищувальний батальйон у кількості 175 чоловік для боротьби з десантами, диверсантами, дезертирами.

Після окупації почалася відбудова зруйнованого окупантами господарства.

Отже, потрібно пам’ятати про героїзм наших співвітчизників, які захищали селище від гітлерівців. І про велику кількість жертв: солдатів, євреїв, мирного населення. Нехай, в нашій пам’яті викарбуються події 1939 – 1945 років, щоб історія знову не повторилась.

Література:

1. Баграмян І.X. Так починалась війна / Мемуари – К.: Політвидав України, 1988, - 252с.

2. Вирський Д.С. Миропіль // Енциклопедія історії України. — Т. 6. — К.: Наукова думка, 2009. — 667 с.

3. Военные грозы над Полесьем: Житомирщина в годы Великой Отечественной войны / Авт. Кол.: Д.Романов, И.Павлов, И.Хитрый и др. – К.: Политиздат Украины, 1985, - 229 с.

4. Книга Пам’яті України. Житомирська область. - T. 3. – Житомир: Редакційно-видавниче державне підприємство «Льонок», 1997. - 656с.

5. Лащенко П.Н.. Из боя в бой. – М.: Воениздат, 1972. – 334с.