Гончаренко Іван

Студент 1 курс група 1304 факультету комп’ютерних наук і економічної кібернетики Національного університету біоресурсів і природокористування України м. Києва.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КІНЕМАТОГРАФІЇ

Сьогодні ми дивимось різні телепередачі та фільми по телевізору, ходимо до кінотеатрів та зустрічаємо відеореклами в різних місцях, стало модно обговорювати прем’єри різних телефільмів та телесеріалів. Погодьтеся, дуже цікаво сьогодні вивчати сторінки історії, а особливо етапи виникнення та становлення кіномистецтва на українських землях.

Метою статті є дослідити історію становлення та розвитку української кінематографії. Виходячи з поставленої мети основним завданням її буде показати перші кроки в створенні кінострічок, в загальних рисах зобразити розвиток української кінематографії та ознайомити читачів з кіномитцями з України або українського походження.

Розвиток кінознімання в Україні розпочався з 1893 року коли головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею.

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана, що тривали декілька днів.

Перший український фільм — «Запорізька Січ», зняв в 1911 Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі. З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

Протягом 1912–1913 рр. у Львові було створено студії «Фабрика-фільм» М. Мленця, «Кінофільм» Е. Порембського, «Полонія» Е. Лорембського, «Леополія» А. і Л. Крогульських, на яких спробували розпочати постійне кіновиробництво.

З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами. У цей час в Україні з’явилися також екранізації класичних творів національної літератури. В Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».

У Львові Соня Куликівна видавала журнал «Кіно» (1930–1936) та створила кіностудію «Соня-фільм», де зняли фільми «Свято молоді», «З кіноапаратом по Львові», «Зелені свята», «Гуцульщина.

У 1930 р. в Україні з’являється перший звуковий фільм — документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О.Соловйова «Фронт».

Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон’юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка — дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості.

Кіномистецтво пройшло багато цікавих етапів розвитку, щоб стати таким яким воно є зараз, в чому ми завдячуємо творцям українського кіно, які попри всі негаразди творили та розвивали українське кіномистецтво. Сподіваюсь, що українське кіно, маючи таку багату та цікаву історію, в майбутньому голосно заявить про себе на весь світ своїми шедеврами кіномистецтва.

Література:

1. Роміцин А.А. Українське Радянське кіномистецтво. / А.А. Роміцин. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1959. С.209-222.

2. Жукова А.Є. Журов Г.В.Українське Радянське кіномистецтво. / А.Є. Жукова, Г.В. Журов. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1959. С.183-197.

3. Корнієнко І.С. Українське Радянське кіномистецтво 1917-1929. / І.С. Корнієнко. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1959. - С. 27-45.

4. Безклубенко С. Українське кіно: начерк історії. / С. Безклубенко. – К.: Альтерпрес, 2004. С.34-51.