Шовак Тетяна

Студентка ФАМ, 1-курс, 1-група Національного університету біоресурсів і природокористування України м. Києва.

Історія та сучасність Міжгірщини

Батьківщина для кожного з нас бере початок від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, чистої рідної мови. І хоч би де ми не перебували, куди б не пролягли наші нелегкі життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць.

Метою моєї роботи є детально дослідити історію Міжгірщини від 1415 року до кінця Великої Вітчизняної війни. Для того щоб це зробити я визначила конкретні завдання: проаналізувати головні тенденції та особливості історичного розвитку Міжгір’я, узагальнити набутий досвід, розширити загальний кругозір.

Багато письменників, журналістів, науковців досліджували історію селища. В.І. Кохан один із перших описав історію, культуру рідного краю у «Путівнику українською та російською мовами». Ще один дослідник Міжгір’я – Н.П. Биба – описав історію, культурні надбання краю та виникнення Національного парку Синевир.

Перші поселенці назвали мальовничу долину, що затиснута горами, надто прозаїчно – Волове. За переказами, назва селища пов’язується з випасом волів попід горами Красна, Кук та Кам’янка, де згодом з’явилися колиби для пастухів, а пізніше - невеличкі хатини.

Так починалося Волове, першу згадку про яке знаходимо в писемних джерелах 1415 року. У 1594 році у горянські хати принесла сльози, голод і смерть ординська навала. У 1600 році в Воловому нараховувалося всього 34 кріпацькі двори. За наступні більше ста років – у 1711 році їх кількість зросла до 87. А в 1830 році тут вже мешкало 1190 дорослих жителів.

У 1715 році крім управителя маєтку у Воловому проживало ще п’ятнадцять немешів (дворян), які володіли від 3 до 20 кріпаками. В 1828 році майже кожна друга сім’я Волового залишалася без даху над головою.

З відміною кріпосного права внаслідок буржуазної революції 1848-1849 років становище населення не поліпшилося, ще більше загострилися соціальні протиріччя.

У другій половині ХIХ століття на різні податки – поземельний, подвірний, подушний, шляховий, воєнний, загально сільський та інші – йшло 70% доходів кожної селянської сім’ї. Панували злидні, голод, хвороби, неписемність. Тільки у кінці ХVIII століття була відкрита церковнопарафіяльна школа у Воловому.

На початку ХХ століття Волове стає центром округу. В окружному центрі формуються державні установи, які сприяли посиленню соціального і національного гніту.

У роки першої світової війни Волове зазнало багато лиха, ставши ареною запеклих боїв. Далекі від загарбницьких інтересів цієї війни, селяни прихильно зустріли своїх братів – російських солдатів. За симпатію до них декілька жителів села були розстріляні угорськими властями.

Ті закарпатці, яких примусово відправили у складі австро-угорської армії на братовбивчу війну, не хотіли воювати, здавалися в полон росіянам. А коли трудящі Росії піднялися на боротьбу з царизмом, колишні військовополонені записуються добровольцями в Червону Армію. Звістка про перемогу Жовтневої революції долинула і до Волового. Повсюдно почалися селянські заворушення. Трудящі виступають проти сплати податків, не хочуть працювати на гнобителів.

Проголошення Угорської Радянської республіки активізувало революційний рух на Закарпатті, в тому числі і Воловому. Тут було створено Раду робітників, солдат і селян. Організовується допомога голодуючим сім’ям. У квітні 1919 року для Волового було виділено 4 вагони пшеничного і ячмінного борошна та 2 вагони посівного зерна.

Та Радянська влада в селі була не довго: Антанта організувала інтервенцію проти Угорської Радянської республіки. У кінці квітня 1919 року у Волове вступили війська боярської Румунії. Потім на Закарпаття прийшла чеська буржуазія. Непрохані зайди грабували селян, всіляко перешкоджали навчанню дітей рідною мовою. У березні 1939 року Закарпаттям заволоділи угорські фашисти. Як і для всього радянського народу, грізні роки війни були для міжгірців важкими: окупанти силою гнали чоловіків на фронт, жінок і дівчат відправляли у фашистський тил на каторжну працю. У горах володарював голод.

24 жовтня 1944 року Волове було визволене частинами Червоної Армії. Щоб скоріше добити ворога, юнаки і дівчати йшли добровольцями у Червону Армію. Зі зброєю в руках понад 1100 чоловік з Міжгірщини пішли на захід поряд з радянськими воїнами. 234 верховинці-добровольці полягли в боях, а понад 300 дістали важкі поранення.

Сонце волі, яке зійшло над Карпатами, принесло нове життя – щасливе, радісне. І з ним народилась нова назва селища – сучасна, поетична, як саме життя – Міжгір’я…

Міжгір’я дедалі більше розвивається і незабаром стало селищем міського типу і районним центром.

Отже, я детально дослідила історію Міжгірщини та сформувала відповідне уявлення про мальовничий куточок Закарпаття – селища міського типу Міжгір’я, проаналізувала головні тенденції та особливості історичного розвитку Міжгір’я, розширила загальний кругозір.

Література:

1. Кохан В.І., Сенько І.М. Путівник українською та російською мовами. – Ужгород: Карпати, 1985. – С. 3-10.

2. Биба Н.П. Міжгірщина – край краси і туризму. - Ужгород: Ліра, 2008. – С. 8, 11-16, 25-30.

3.Солодовнік В.І. Міжгір’я – мій рідний край // Верховина. – 2012. – Вип. №2. – С. 3.

4.Слюсар Л.І. – Історія Міжгірщини // Верховина. – 2013. – Вип. №10. – С. 2.