Печьонкіна Анна

Студентка 1-го курсу 2-ої групи Національного університету біоресурсів і природокористування України м. Києва.

Новоград-Волинський

у період голодомору 1932-1933 рр.

Історія мого рідного міста, в якому я проживаю з самого дитинства, дуже цікава і різноманітна. Новоград-Волинський з його мальовничими краєвидами, унікальними пам’ятками історії, культури та архітектури і донині приваблює дослідників, науковців, видатних людей.

Метою моєї статті є: дослідити соціально-економічне становище Новограду-Волинського у період голодомору.

Як і вся Україна, місто пережило голодомор. Голод у районі почався ще з осені 1931 року, закінчився весною 1934-го. У місті та районі голод творила Новоград-Волинська партійна організація комуністів. Чисельність комуністів у районі росла тим більше, чим сильніше мордували село. Тільки за 1932 рік у Новоград-Волинський прибули 222 комуністи «згори», ще 157 прийняли на місці. На 1 квітня 1933 року їх число досягло 700. З них дві третини (475) мешкали у місті. Але для них, як і для сільських партійців головним полем діяльності було нищення селянства.

Голод насамперед вразив село. Він його мучив ще з 31-го, але по-справжньому залютував у березні 1933-го року. Тоді він переріс у голодомор.

Біда у село прийшла із міста, бо саме тут панувала комуністична влада, яка вижимала всі соки з села. Саме з міста їхали у село нескінченним потоком уповноважені, заготівники, прокурор, суддя, ДПУ, міліція, військові.

Катуючи село, місто занапащало джерело, з якого живилося. З того часу, як почалися «викачки» із села (1929 рік), у місті не стало хліба, з’явилися черги і картки. Ціни на продовольчі продукти за 3 роки зросли у 30 разів. Все більше продуктів одержували тільки через картки, й нарешті прийшов час, коли за картками стали видавати навіть дрова.

Картки забезпечували життя на грані голоду. Та і видавались вони лише працюючим на підприємствах та установах. Більшість же населення не мали карток. Особливо страждали діти, які жебракували «у місті і по багатьох селах».

23 березня 1933 року партбюро розглядало питання про організацію у місті дитячого будинку для безпритульних дітей. Скоро тут зусиллями ДПУ з’явилось дитяча колонія імені Балицького. У надії на дитбудинки безліч голодних матерів кинулись везти у місто дітей, які переповнили вулиці.

Збір урожаю 1933 року послабив, але не усунув голоду. 29 січня 1934 року райком звернувся до обкому з проханням виділити хліб для району. Він інформував, що у місті й районі мешкає 13486 робітників і службовців та їх сімей, які не постачаються хлібом й просив виділити муку на цей хліб.

Тільки 4 грудня 1934 року Раднарком СРСР скасував карткову систему на хліб.

Місто перебувало у занедбаному, антисанітарному стані, який «не забезпечував мінімального задоволення потреб і вимог людини». Не було ні лазні, ні водогону, ані каналізації. Вулиці і двори були брудні і засмічені, тому що взимку сміття і помиї просто викидали за паркан.

Міська електростанція мала неналежну потужність. Її вистачало лише для Чижівської паперової фабрики. Тому з заходом сонця місто поглинала темрява — вулиці не освітлювалися.

У роки голодомору в місті й районі велося значне промислове будівництво: зводилися хлібозавод, машино-тракторна майстерня, машино-тракторна станція (МТС), ГЕС, реконструювався й розширювався машинобудівний завод, істотно наростила виробництво цегельня.

У 1932 році введені в експлуатацію фабрики ім. Косіора та «Стандарт», які виробляли меблі. У 1933 році збудували лазню. Розпочато будівництво водогону. Розширювалися маслозавод і гуральня. Починаючи з 1931-го року, розпочалося зведення потужного комплексу укріплень — так званої «Лінії Сталіна».

Голод тяжко відбився на освіті. Діти і вчителі голодували.

Голод збіднив і витіснив із побуту народні свята й обряди. Великдень і Трійця пройшли непомітно, без пасок і крашанок. Церкви стояли мовчазно без дзвонів, які пустили «на індустріалізацію». Зникли колишні обряди весілля і поховання. Людей ховали будь де, без трун і оплакування. Зів’яв інтерес до сценічного мистецтва — голодним було не до естради. У місті тоді популярним було кіно, і діяли 2 стаціонарні кіноустановки.

Новоград-Волинський у період голодомору переживав важке становище. Ці роки були складними й трагічними в історії міста.

Отже, скільки у місті людей померло від голоду — важко визначити. Але голод тут був. Новоград-Волинський розділив долю усіх міст і сіл України.

Література:

1. Челядіна С.О. Пишаючись досягнутим, йти впевнено до нових вершин. Спогади. – Новоград-Волинський: Новоград, 2013. – 164 с.

2. Історія міста Новограда-Волинського: Навч.-метод. посібник. (проект міського методичного об’єднання вчителів історії та інформаційно-методичного центру міста Новограда-Волинського) – Новоград-Волинський, 2009. – 96 с.

3. Тригуб І. Новоград-Волинський між двома світовими війнами. Встановлення радянської влади у краї / Іван Тригуб // Новоград-Волинський. Історія міста. — Новоград-Волинський: Новоград, 2010. — С. 317–376.

4. Новоград-Волинський. Історія міста: науково-популярне видання. – Новоград-Волинський: Новоград, 2010. – 640 с.

5. Весельська Н.М. Сторінки з історії нашого краю. Нариси з краєзнавства. – Житомир: «Полісся», 2012. – 240 с.

6. Таке не забувається : збірка спогадів / Упорядник Ж.І. Василенко. - Новоград-Волинський: Новоград, 2012. - 44 с.

7. Наумець Л. Історії Звягеля-Новограда-Волинського. – К., 2013.