Право/1. История государства и права

Сабадош Т.І.,

аспірант Національного педагогічного

університету імені М.П. Драгоманова, Україна

Законотворча діяльність А. Волошина як основа державного будівництва в умовах іноземного поневолення

Поступова демократизація суспільства, дотримання правопорядку й принципу законності були основними засадами державницької діяльності А. Волошина.

Відтак, шляхом прийняття основоположних законодавчих актів та проведення заходів спрямованих на вирішення найважливіших питань повязаних із державним управлінням А. Волошин намагався утвердити проголошену незалежність Карпатської України.

Прийняті у березні 1939 р. Конституційні закони Карпатської України визначали загальні засади конституційного ладу новоствореної держави, форму правління, державну символіку та державну мову.

Варто зауважити, що державницькі концепції та спрямування А. Волошина були втілені у цих Конституційних законах та склали основу державотворчих та правотворчих традицій української держави.

Прийняття таких законів, на нашу думку, як тоді, так і сьогодні, має вагоме юридичне значення в частині визначення порядку прийняття основоположних нормативно-правових актів, а також, оскільки їх зміст частково відображено у сучасній Конституції вже незалежної України.

Визначальною є позиція А. Волошина й відносно того, що внутрішня та зовнішня політична ситуація в державі жодним чином не повинна впливати на реалізацію положень, захист прав, свобод та інтересів закріплених чинним законодавством і гарантованих державою.

Цікавими видаються погляди діяча на питання державного устрою Карпатоукраїнської держави, зокрема пов’язані з активізацією роботи органів державного апарату та ступеню забезпечення реалізації положень нормативно-правових актів. Відтак, А. Волошин вважав, що рівень децентралізації прямо пропорційно пов'язаний з ефективністю функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Як зазначає Б. Ринажевський, діячу вдалося провести значну законодавчу діяльність, спрямовану на утвердження державності Закарпаття. Зокрема, було завершено реорганізацію управлінських структур, розпочату ще в Ужгороді. Таким чином, у листопаді 1938 р. уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва, судівництва (юстиції) і комунікацій. Кожне окреме міністерство мало декілька відділів і свого керівника. При міністерстві юстиції була утворена комісія на чолі з В. Комарницьким, яка займалася юридичною термінологією. У галузі державного права кабінет міністрів і його структури мали право видавати різнотипові нормативні акти – розпорядження, рішення, циркулярні листи тощо [56, 157].

Підкреслимо також, що положення законодавчих актів прийнятих А. Волошиним відповідали характерним рисам парламентаризму, принципу розподілу влади, визначали значущість дотримання прав людини і громадянина незалежно від релігійних й політичних переконань та національної належності, що повністю втілено у сучасній Конституції України.

Будучи Президентом Карпатської України, А. Волошин також ініціював прийняття нормативно правової бази, що стосувалась створення й діяльності громадських інституцій, політико-адміністративних структур різних рівнів, а також актів щодо врегулювання економічно-правових питань, зокрема права власності, кооперативних і товарно-грошових відносин, та реалізації освітньої й мовної політики в державі.

Разом із тим, значна увага приділялась гарантуванню державної безпеки та захисту, що зумовило створення державних правоохоронних органів, таких як служба безпеки, прокуратура, поліція, та власні збройні сили.

На думку Г. Дем`ян, А. Волошин розглядав проголошення самостійності Карпатської України як початок реалізації природного права нації на власну державність. Передбачливими були його заходи, спрямовані на створення національних збройних сил–Карпатської Січі, організація курсів для навчання командного складу. Оскільки, на переконання діяча таким шляхом повинні піти також Галичина, Буковина, Волинь і взагалі вся Україна, об’єднавшись згодом в одній, дійсно незалежній республіці [199].

Таким чином, можемо говорити про те, що військові формування, створювані А. Волошиним мали на меті не лише забезпечення територіальної цілісності і державного устрою, а й були покликані забезпечити реалізацію українських національних інтересів та безпосередню участь у національно-визвольних змаганнях того часу.

Враховуючи останні зміни в чинному законодавстві України, яке стосується військового обов`язку та несення військової служби, варто зауважити, що звертаючись до багаторічної боротьби України за свою незалежність, державна влада і суспільство повинні, на наш погляд, розуміти важливість організації ефективної роботи органів та структур, призначених для оборони країни, захисту її суверенітету, національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності [211], [212].

Нестабільна геополітична ситуація в світі, чисельність локальних збройних конфліктів зобов’язують кожну державу до готовності реагувати на збройні агресії чи напади у разі їх виникнення, запобігати й нейтралізувати реальні та потенційні загрози.

Отже, на сьогодні українська держава, на наш погляд, потребує проведення значних реформ, спрямованих не лише на оптимізацію військових формувань, а й на осучаснення військової підготовки, технічних пристроїв та засобів, що свідчили б про високий рівень забезпечення національної безпеки України.

Питання національної безпеки поряд із позиціонуванням Карпатської України як суб’єкта міжнародної співпраці та частини світового співтовариства постійно піднімалися А. Волошиним та були спрямовані на підтримку і визнання проголошеної незалежності на міжнародному рівні.

А. Волошин вважав, що кожна окрема держава, окрім своїх внутрішніх функцій, повинна виконувати також зовнішні, оскільки це дає можливість використовувати усі наявні ресурси та підвищує стратегічний потенціал держави. Підтвердження цьому є діяльність А. Волошина як прем’єр-міністра автономії з 1938 р. та його подальше представництво Закарпаття вже як президента новопроголошеної Карпатської України.

Отже, безпосередня участь та ініціатива діяча у створенні громадських організацій й політичних партій, які захищали та надавали можливість реалізувати громадянам власні політичні права, впливати на процес законотворчості, говорить про важливість такої участі населення у політико-правових процесах не лише в ті часи, а й при виробленні правових основ будівництва державності нині.

Література:

1. Ринажевський Б. Правове становище в складі іноземних держав та становлення національної державності в Закарпатті (1918-1939). – Львів:Видавництво ЛРІДУ УАДУ, 2002. – 198 с.

2. Дем`ян Г. Визначні постаті: Августин Волошин. [Електронний ресурс] / Г. Дем’ян // Газета «Українські новини». – Режим доступу: http://www.ukrgazeta.kz/archive/2007/July_2007/29_636_2007/postati29_636.htm

3. Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2232-12/print1389906537593543

4. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року» від 02.09.2013 р. № 479/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/479/2013