Історія /1. Вітчизняна історія

Богатчук С.С.

к.і.н., доцент Вінницького національного аграрного університету

Історія русифікації в Україні

Сьогодні в українському суспільстві постає важливе питання - введення другої державної мови – російської. Та, заглиблюючись в історію даного питання, ми виявляємо, що російська мова є найбільш розповсюдженою в спілкуванні між людьми.

Ще за часів Російської імперії російська мова отримала зверхність над іншими. Поступова русифікація України почалася після Переяславської угоди, зокрема в процесі обмеження й ліквідації української автономії, особливо після перемоги Росії під Полтавою 1709р. У 1720р. за Петра І заборонено друкувати книжки українською мовою.

Згадаємо укази Олександра ІІ щодо української мови. Це Валуєвський циркуляр 1863р. про призупинення видання книг українською мовою; Ємський указ 1876р., який забороняв книгодрукування українською мовою та ввезення українських книжок на територію імперії, викладати українською мовою в початковій школі.

Наймасштабніший процес русифікації спостерігаємо в ХХ ст. за часи Радянського Союзу.

В 20-х рр. – прийнятий курс на українізацію тривав недовго, в 30-х починається згортання цієї політики. Культурні, державні або й партійні діячі, які здійснювали українізацію, були заарештовані, заслані чи розстріляні, а один з головних ініціаторів українізаційного руху М. Скрипник вчинив самогубство.

Нова хвиля русифікації почалась після хрущовської «відлиги». В 1958 р. Комуністична партія приймає постанову «Про зміцнення зв’язку школи з життям…», де акцентується увага на посилення вивчення російської мови.

В 1959 р. Верховна Рада УРСР затверджує шкільний закон, який дає право батькам вибирати своїм дітям мову навчання.

В 60-х роках ХХ ст. в Києві та обласних центрах українські школи становили лише 28%, а російські – 72%.

В 70-х роках відбувається найпоширеніша та найактивніша русифікація.

Так, в 1978 р. була прийнята чергова партійна Постанова «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Під впливом цієї постанови число учнів, які вивчали в школах українську мову, зменшилось до 49%, в той час як українці серед усього населення республіки становили майже 73%. Та й вищі навчальні заклади Радянської України перейшли на викладання російською мовою. Лише окремі викладачі читали свої предмети українською мовою.

26 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли Постанову «Про додаткові заходи для удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх учбових закладах союзних республік», згідно якої вчителям російської мови та літератури встановлювалися 15% надбавки до ставок, учнів заохочували спілкуватися російською мовою після школи.

В усіх радянських установах не прийнято було говорити українською мовою, навіть, на з’їздах компартії України, нарадах українські лідери партії читали свої доповіді тільки російською мовою.

В період 70-80-х років скоротилося число українських газет на 10% - з 80% до 70%. В театрах спектаклі ставилися виключно російською мовою. В книгарні української республіки надходило більше російськомовних книг.

Вже з кінця 50-х до початку 80-х років зменшується чисельність українців, які вважали рідною мовою саме українську. Навіть, під час перепису населення на питання, яка мова для вас є рідною, українці більше відповідали – російська.

Спостерігається переслідування тих, хто говорив українською мовою чи проголошували ідеї «націоналізму», їх звільняли з роботи, звинувачуючи в пропаганді українського «націоналізму».

Для припинення національного руху в Україні була проведена не тільки операція «Вісла» 1947р. (переселення українців), а й заохочували в 50-60-х рр. населення західної та центральної України переселятися до донецького регіону. Росіян же заохочували переселятися до України, вони зосереджувалися більше у великих містах, особливо в Донецькому промисловому районі та на Півдні. Сьогодні вони складають близько 21% мешканців України.

Важливим кроком для знищення «так званого» націоналізму в 60-70-х рр. було придушення дисидентського руху. Національно свідомі українці протестували проти російської мовно-культурної асиміляції, експансії. В 1965р. Іван Дзюба надіслав керівникам УРСР листа і свою книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» з переконливим, документально обґрунтованим аналізом цілеспрямованої русифікації з боку Москви.

У відповідь нове керівництво провело в 1972-1973 pp. погромні акції проти руху опозиції. Відбувалися арешти та обшуки. Було притягнуто до кримінальної відповідальності близько 1000 чоловік. Серед арештованих у Києві — В. Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, Л. Плющ, Д. Шумук та багато інших. У Львові до слідчої тюрми потрапили В. Чорновіл, І. Гель, І. Калинець, С. Шабатура, дещо пізніше Б. Горинь. Більшість заарештованих у 1972-1973 pp. отримали від 8 до12 років позбавлення волі. Про більшість із них: «говорить українською мовою – націоналіст». І відповідне відношення до проголошення незалежності Україною.

Сьогодні, коли ми запитуємо українців, що проживають в Росії, чи мають можливість їхні діти навчатися в українських школах чи класах, вони дають негативну відповідь. А найбільша українська діаспора - саме в Росії. А в українських бібліотеках - до 75% книг російською мовою, а в будь-якій книгарні на полицях стоять книги класичної російської й сучасної літератури.