Павленко А.Л., Яковлєва В.А.

Біхевіоризм

Актуальність даної роботи не викликає сумнівів, так як людина в концепції біхевіоризму розуміється передусім як істота, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

Біхевіоризм - це напрямок в психології, який виник на початку ХХ ст., поставивши своєю метою створити "науку про людську поведінку". Прихильники цього напрямку стверджували, що єдиним предметом дослідження в науковій психології повинна бути поведінка, за якою можна спостерігати, яку можна вимірювати. Свою теорію поведінки вони створювали індуктивним способом, а саме: спочатку збирали окремі "факти" того, що і як роблять люди. Ці дослідники ретельно визначали і контролювали стимули, які було пред'явлено в експерименті, а потім спостерігали і записували поведінкові реакції на ці стимули. Отже, вони не створювали своєї теорії зарання, а цілеспрямовано конструювали її крок за кроком, проводячи спочатку прості експерименти, а потім розробляючи все більш складні. Оскільки цих дослідників цікавили зовнішні доступні для спостереження і вимірювання форми поведінки, їх назвали біхевіо-ристами (від англ. "behaviour" - "поведінка").

Біхевіоризм веде своє походження, головним чином, від робіт І.П.Павлова (1849-1936) з умовних рефлексів, а також від досліджень Джона Б. Уотсона (1878-1958) з научіння. Методологічною основою цих теорій є концепція tabula rasa Джона Локка (1639-1704), згідно з якою у людей немає ніяких вроджених ідей, а їх психіка формується під впливом зовнішнього середовища. Біхевіористи виходять з того, що людина народжується лише як реактивна істота, яка просто реагує на зовнішній вплив. Кожний індивід формується завдяки процесу утвердження зв'язків між стимулами і своїми реакціями на них або між варіантами поведінки і їх наслідками. Отже, процес научіння проходить автоматично. Біхевіористи не займаються аналізом того, що відбувається між стимулом і реакцією. З їх точки зору, психіка і особливо її внутрішня робота, практично не може бути доступною для спостереження і описування з позицій зовнішнього спостерігача. Будучи послідовними, біхевіористи не визнають ні безсвідомих, ні генетичних детермінант поведінки.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула "стимул - реакція" (S - R) була провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між S і R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження і т.п.). Поведінка людини випливає найчастіше з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю.

З позиції біхевіоризму особистість - все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакції (навички, свідомо регульовані інстинкти, Соціалізованій емоції + здатність пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Навики складають основу щодо сталого поведінки, навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації веде до формування нових навичок.

У надрах самого біхевіоризму психолог Толмен поставив під сумнів схему S - R як занадто спрощену і ввів між цими членами важливу змінну I - психічні процеси даного індивіда, залежні від його спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду і природи стимулу SIR.

Біхевіористів особливо цікавило визначення і описування процесів научіння. Базисну форму научіння прийнято називати зумовлюванням. Існує декілька класчних експериментів, які демонструять різні типи зумовлювання. Найбільш відомими прикладами класичного зумовлювання є експерименти І.П. Павлова. Класичне зумовлювання (виробітка умовних рефлексів) – це тип научіння, в якому нейтральний подразник, наприклад, дзвоник, починає викликати реакцію (виділення слини) після того, як він багатократно сполучається з безумовним подразником (наприклад, на харчі).

Експерименти появи умовних рефлексів у людей, які було проведено на 20 триденних малюках (отримання реакції смоктання на звуковий сигнал), показали, що научіння відбувається з самих перших днів життя людини. Це дослідження показало також, що за допомогою метода вироблення умовних рефлексів дослідники можуть вивчати здатність малюків обробляти сенсорну інформацію задовго до того, як вони оволодіють мовою. Це дослідження підтвердило, що біхевіористський підхід може допомогти у розумінні научіння як механізму соціалізації особистості.

Психології людини не вдавалося виконати вимог, що пред'являються до неї як до природної науці. Твердження, що об'єкт її вивчення - явища свідомості, а інтроспекція - єдиний прямий метод для отримання цих фактів, помилково. Вона заплуталася в спекулятивних питаннях, які хоч і є суттєвими, але не відкриваються експериментальному підходу. У гонитві за відповідями на ці питання вона йде все далі і далі від проблем, які зачіпають життєво важливі людські інтереси.

Список використаної літератури

1. Алієв В.Г., Дохолян С.В. Організаційна поведінка: Підручник для вузів. 2-е видання, перероблене і доповнене. - М.: Економіка, 2004р.

2. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н, Петровская О.А. Современная социальная психология на Западе. - М, 1978.

3. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия (изучение влияния воспитания и семейных отношений). - М., 2000.

4. Холл К.С., Липдсей Г. Теории личности. - М., 1997.