Філенко О.Д.

Сумський національний аграрний університет, Україна

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ

Знову стає актуальним вислів англійського філософа Френсіса Бекона – «Знання – сила». Усе більше зростають і стають впливовими індустрії, які займаються виробництвом не товарів, а послуг. Всі зміни безумовно мають відношення до освіти, тобто змінюється роль освіти. Тепер недосить отримати знання один раз за період навчання у вищому навчальному закладі на все життя тому, що зовнішнє середовище швидко змінюється, зростає обсяг інформації, яка потребує аналізу.

Із розвитком суспільства, в якому наука дійсно стає продуктивною силою, а інформація і знання – найважливішим ресурсом, працівники з відповідним рівнем здібностей, освіти, кваліфікації, вмінням і готовністю до їх постійного підвищення формують інтелектуальний ресурс країни.

Україна має досить значні передумови становлення економіки знань: високорозвинений науковий потенціал, високий рівень освіченості громадян. Наявність цих конкурентних переваг сприятиме інтегруватися державі у світову систему економіки знань, адаптуватися на ринку освітніх послуг, закріпити свої позиції у напрямку створення та виробництва освітнього продукту, надання освітніх послуг.

Система вищої освіти України охоплює майже 2,5 млн студентів. Співвідношення контингенту студентів у навчальних закладах І-ІІ та ІІІ-ІV рівня акредитації підтверджує поступове зниження кількості студентів у закладах професійно-технічної освіти та значне збільшення контингенту студентів інститутів та університетів.

Перехід України до масової вищої освіти фактично було профінансовано за рахунок приватних коштів громадян у формі плати за навчання студентів. Особливістю державної політики у сфері освіти є системне обмеження участі корпоративного сектору у фінансуванні навчальних закладів. Такий рівень фінансування вищої освіти робить малоймовірним досягнення кращих стандартів якості європейської освіти. Виразною особливістю української освітньої системи є жорсткий поділ студентів на дві категорії: особи, що навчаються за бюджетні кошти, та особи, що навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб. Така практика суперечить європейському підходу рівності умов та недискримінаційної освіти.

Практично в усьому світі відбувається зростання порівняних цін на освітні послуги, які фінансуються як за рахунок публічних, так і приватних джерел. Це дозволяє залучати в систему вищої освіти найбільш кваліфікований викладацький персонал та поступово збільшувати обсяги наукових досліджень. В Україні з 2003 року діє Закон, який жорстко обмежує зростання оплати за навчання студентів. Він виконує певну соціальну функцію, проте його дія приводить до неоднозначних наслідків. Проведені Міжнародним благодійним фондом дослідження дозволили виконавцям зробити висновки про відсутність цілеспрямованої узгодженої державної політики фінансової підтримки розвитку вищої освіти. Великі в масштабах вітчизняної економіки державні кошти використовуються достатньо нераціонально, не створено інструментів заохочення бізнесу до співфінансування освітньо-наукової сфери. Значна частина отримуваної університетами оплати за навчання використовується для утримання витратної інфраструктури, а не в інтересах розвитку та наукових досліджень. Таким чином, в Україні склалась деформована система взаємовідносин держави, корпоративного сектора та громадян в економіці вищої освіти.

Ситуація, яка склалась на ринку освітніх послуг, безумовно, потребує змін. Тому протягом останніх років мова йде про реформування вищої освіти та всього сектору економіки, який пов.язан з освітним продуктом. Згідно з Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, інтеграція України у освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів і підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної освіти, можливостей і свободи вибору в освіті, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.

Ключовим завданням освіти у ХХІ сторіччі є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє. Сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань а здатності самостійно застосовувати в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян.

За 20 років найбільш передові країни заклали основи принципово нової економіки – економіки знань та відповідних їй соціальних інститутів. У свою чергу інші країни світу опинились уже сьогодні у складному становищі, яке вимагає особливої уваги у негайному вирішенні низки питань у різних напрямах господарювання. Проведений аналіз дозволив виявити ряд суттєвих проблем, які актуальні і для України, серед яких: сировинна спрямованість економіки, низька пріоритетність інноваційного розвитку; посилення технологічної залежності від розвинених країн; стимулювання трудової та постійної еміграції, що призводить до втрати людського капіталу.

Україна сьогодні повинна докласти максимум зусиль, щоб закласти фундамент економіки знань, створити дієздатну «освітню промисловість», яка буде спроможна забезпечити країну потрібними кадрами для вирішення проблем переходу на новий рівень соціо-економічного розвитку, адже в недалекому майбутньому це буде визначальним критерієм належності до високо розвинутого суспільства чи сировинної бази.