К.пед.н. Карчевська Н.В., Шендяпіна А.А.

Стахановський навчально-науковий інститут гірничих та освітніх технологій

Індивідуалізація та диференціація навчання студентів

Індивідуалізація і диференціація навчання є педагогічною умовою стимулюючої функції контролю, тому що за результатами виконання диференційованих завдань робиться висновок про рівень володіння студентами пізнавальними операціями, спроможністю підготувати індивідуальні завдання відповідного рівня складності. Отже, відбувається самодиференціювання навчальних досягнень студентів, що стимулює їх до активної діяльності в навчальному процесі і сприяє формуванню інформаційно-комунікаційної компетентності. Диференційований підхід до кожного студента передбачає таке розуміння індивідуалізації навчання, яке полягає у плануванні рівня обов’язкових результатів і на цій основі вищих рівнів інформаційно-комунікаційної компетентності.

Мета роботи - показати можливості диференціації та індивідуалізації навчання у формуванні професійної компетентності студентів.

Проблема індивідуалізації навчально-виховного процесу цікавила і сьогодні цікавить багатьох учених і практиків. Проте кожен з дослідників трактував її по-своєму. 

Дослідження індивідуалізації, проведене зарубіжними ученими XX століття (А. Біне, Дж. Дьюї, А. Маслоу, М. Монтессорі, К. Роджерс і ін.), привело до зміни методології західної педагогічної науки. В даний час зарубіжний досвід індивідуалізації слід визнати стабільним і практично підтвердженим.

Крім того, вітчизняні учені (Е.В. Бондаревська, В.И. Загвязінській, В.А. Сластенін і ін.) відзначають, що у вузівській практиці педагогічної освіти присутні серйозні недоліки, які виражені у втраті ціннісний-смислових позицій, в небажанні відмовлятися від стереотипів, що склалися, в орієнтації на формальні результати оцінки діяльності студентів, а також в домінуванні такого виду підготовки, в результаті якого випускники не володіють необхідною мотивацією до педагогічної професії [1].

Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти студента як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.

Глибоке знання індивідуальних особливостей необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою:

1) індивідуалізації - підтримки і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості;

2) соціалізації - адаптації у соціальному середовищі і самореалізації особистості в ньому [2].

Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню студентом своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності [3].

Під індивідуалізацією слід розуміти організацію процесу навчання на основі врахування індивідуальних особливостей студентів.

Найбільші утруднення при визначенні поняття “індивідуалізація навчання” викликає та обставина, що змішуються два таких поняття, як “індивідуалізація” і “диференціація”. Надання переваги тому або іншому слову в педагогіці – це питання традиції або домовленості. Недоцільним є і використання цих термінів у якості синонімів (І.Е. Унт) [4].

Впровадження в практику навчально-виховної роботи принципу індивідуального підходу потребує розробки системи впливу на студента з урахуванням його індивідуальних та вікових можливостей, тобто впровадження диференціації навчання.

Диференціація навчання є варіантом індивідуалізації, способом реалізації індивідуального підходу до учнів. Відмінність диференціації від індивідуалізації полягає в тому, що врахування індивідуальних особливостей студентів здійснюється в такій формі, де вони групуються на основі будь-яких особливостей для окремого навчання в умовах групи [5].

Суть принципу індивідуального підходу полягає в адаптації (пристосуванні) навчання до змісту і рівня знань, умінь та навичок кожного студента або до характерних для нього особливостей процесу засвоєння, або навіть до деяких стійких рис його особистості.

Основним засобом реалізації даного принципу є індивідуальні самостійні роботи, котрі виступають як дидактичний засіб організації і керівництва самостійною діяльністю студентів на всіх етапах навчання.

Під диференціацією розуміють таку систему навчання, при якій кожен учень одержує право і можливість приділяти переважну увагу тим напрямкам навчання, котрі у найбільшій мірі відповідають його схильностям.

Виділене і відкрите пред'явлення всім учасникам навчального процесу рівня обов'язкової підготовки є основою диференціації навчання.

Досягнення рівня обов'язкової підготовки є критерієм, підставою для організації диференційованої роботи у групі. Контроль повинен передбачати для всіх учнів перевірку обов'язкових результатів навчання і доповнюється перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях [6].

На основі викладеного можна зробити висновок:

Успішний розвиток пізнавальної активності і самостійності студентів можливо тоді, коли навчальний процес організований як інтенсивна інтелектуальна діяльність кожного з урахуванням його особливостей і можливостей; тільки знаючи потреби, інтереси, рівень підготовки, пізнавальні особливості студента, можна повніше використовувати його роль в оволодінні знаннями, вміннями і навичками, розвитку здібностей.

Діалектика співвідношення понять “диференціація навчання” і “диференційоване навчання” дозволяє говорити про їх єдність, але не тотожність.

Таким чином, диференційоване навчання можна розглядати як характеристику організаційних форм процесу навчання в умовах диференціації.

Серед засобів індивідуалізації навчання на сучасному етапі можна виділити засоби комп'ютерної техніки і особливо робототехніки. Саме їх застосування дозволяє орієнтуватися на індивідуальність студента і дозволяє враховувати всі компоненти системи навчання на всіх етапах освіти.

Отже, сучасна тенденція в розкритті сутності індивідуалізації та диференціації навчання полягає в тому, що їх треба розуміти як систему, в яку входять комп'ютерна техніка та робототехніка.

Робот помічник може виконувати різні показники навчальної діяльності, а саме: виклад матеріалу, контроль за студентами (хто відповідав на занятті, скільки правильних і неправильних відповідей дав кожен студент, скільки разів підказував (допомагав) викладачеві), розрізняти шум в аудиторії (діловий чи сторонній), а також здійснювати перевірку присутніх. Тим самим робот спрощує роботу викладача і по закінченню заняття він може без зусиль виставити заслужені оцінки.

Література

1. Акипова М.К., Козлова В.Т. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход. - М.: 3нание, 1992.

2. Володько В.М. Індивідуалізація і диференціація навчання: понятійно - категорійний аналіз // Пед. і психологія. - 1997.- № 4.- С.9-17.

3. Чуприкова І.С. Психологія розумового розвитку: принцип диференціації. - Мн., 1997.

4. Унт І.Е. Індивідуалізація і диференціація навчання. - Педагогіка, 1990. 

5. Клевченя М.С Психологічні проблеми диференційованого навчання / / Актуальні проблеми диференційованого навчання. - Мн., «Народна освіта», 1992.

6. Корсакові О., Трубачева С. Диференціація та індивідуалізація навчання: Теоретичні відомості // Освіта і управління. – 1999. – № 3. – С. 80-85.