К.п.н. Пікалова А.О., Сосюк І.Г.

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

Вираження емотивності на синтаксичному рівні (на матеріалі дитячої поезії Р. Стівенсона)

Вивчення категорій емотивності на матеріалі дитячої поезії має значний інтерес для вивчення. Світ емоцій формується в дитинстві, і література, перші книги, з якими знайомиться дитина, значною мірою разом із сферою і соціумом визначає розвиток сфери емоцій індивіду.

Емоційні оцінювання дійсності відображаються в семантиці мовних засобів, що використовуються для вербалізації. Вони кодовані у вигляді компонентів, що формують емотивність слова – здатність відтворювати у відповідних типізованих умовах досвід вербального вираження певних емоційних ставлень суб’єктів до того, що несе дане слово-образ.

Саме для нашого дослідження ми обрали синтаксичний рівень вираження емотивності, на якому можуть вживатися окличні, питальні, еліптичні, інвертовані речення, вставні елементи. Чим вищий ступінь емоційного напруження, тим вищий ступінь дезорганізації синтаксичної структури. Перерваність, повтори, незакінченість синтаксичних конструкцій характерні для високої концентрації емоцій.

У руслі сучасних наукових досліджень проблема вивчення емоційної мовленнєвої поведінки людини привертає сьогодні увагу науковців, серед яких Ю.Апресян, Н.Арутюнова, Л.Бабенко, В.Телія, В.Шаховський та ін. Відповідно до новітніх концепцій актуальним видається лінгвістичне вивчення системних емотивних засобів, а саме засобів синтаксичного рівня вираження емотивності, на прикладі англомовної дитячої поезії.

Однією з основних класифікацій речень у синтаксисі є, як відомо, класифікація за метою висловлювання на розповідні, питальні, окличні і спонукальні. Кожне може, однак, зустрітися і в значенні будь-якого з інших, набуваючи при цьому особливе модальне або емоційне значення, експресивність або стилістичне забарвлення. Так, наприклад, стверджувальні за формою речення можуть використовуватися як питання, якщо запитувач хоче показати, що він вже здогадується про те, яка буде відповідь, і йому це не байдуже: “Blood thou mayest spare; but what of tears? But what of riven households, broken faith – By words that cling through all men's years And drag them surely down to shame and death?” (“A Valentine’s Song”) [3, 6–7]. Вони також можуть служити як спонукання до дії. “Before from labour I make haste to live?” (“Ad Quintilianum”) [3, 11].

Транспозиція, що представлена прямим порядком слів у питаннях Стівенсона, насичує їх іронією і навіть сарказмом. Прямий порядок слів свідчить про те, що запитувач здогадується, якою може бути відповідь. У подібних питаннях, що стосуються намірів співрозмовника, використовуються дієслова типу want, wish, hope, suppose, suggest, believe і інші дієслова цієї ж ідеографічної групи. Те, що запитувач вже склав свою думку, може передаватися такими дієсловами, як suppose, think, guess. Інші приклади такого прояву транспозиції:, “And I should like so much to play, To have to go to bed by day?” (“Bed in summer”) [3, 29].

Риторичне питання – найбільш вивчена в стилістиці форма транспозиції. Риторичне питання не передбачає відповіді і ставиться не для того, щоб спонукати слухача повідомити щось невідоме. Функція риторичного запитання – привернути увагу, посилити враження, підвищити емоційний тон, створити піднесеність. Роберт Стівенсон дуже активно використовує риторичне запитання: "Another gone: O when will ye arise?" (“Ad Martialem”) [3, 18], “Hark! in your dreams do you hear?” (“Air of Diabelli's”) [3, 18], “LOVE - what is love?”/ “Life - what is life?” (“Love, What Is Love”) [3, 109].

Емоційність авторського мовлення підкреслюється окличними реченнями “fires in the fall!”. Так, у віршах Р. Стівенсона знаходимо окличні речення, які спрямовані на те аби передати радість автора або ж розповідача і змусити читача також її відчути: “Sing a song of seasons! Something bright in all!” (“Autumn fires”) [3, 27]; “And kissing hands in chorus sing! / Goodbye, goodbye, to everything!” (“Farewell to the farm”) [3, 52].

Проведене нами дослідження дає змогу зробити висновки про те, що наскрізною лінією через усі вірші Р. Стівенсона проходить їх особлива емоційність, що викликає у реципієнтів позитивні емоції. Досить поширеним явищем у поетичному мовленні Р. Стівенсона є окличні речення та повтори, що також додають додаткового емоційного колориту його віршам. Р. Стівенсон також використовує запитання з прямим та непрямим порядком слів з різною метою: іноді для висловлення іронії, іноді для того аби наштовхнути читача на правильне розуміння вірша. Автор активно використовує риторичне питання, яке не передбачає відповіді і ставиться не для того, щоб спонукати слухача повідомити щось невідоме. Риторичного запитання привертає увагу, посилює враження, підвищує емоційний тон, створює піднесеність. Відповідь у ньому вже підказана, і риторичне запитання тільки залучає читача до міркування чи переживання, роблячи його більш активним, нібито змушуючи самого зробити висновок.

Список використаної літератури:

1. Арнольд И. В. Стилистика английского язика / И. В. Арнольд. – М. : Просвещение, 1990. – 301 с.

2. Шаховский В.И. О лингвистике эмоций // Язык и эмоции. – Волгоград: Перемена. – 1995. – 250 с.

3. Stevenson R. L. A Child's Garden of Verses / R.L. Stevenson. – 144 p.