Филологические науки/2. Риторика и стилистика

викладач Кривенець І.В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Використання художніх засобів у створенні пейзажних описів в романі Гі де Мопасана «Життя»

Художні засоби – це сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Французький письменник Гі де Мопасан, наділений особливою емоційною вразливістю та глибиною сприйняття, передає навколишній світ, прекрасне і огидне в ньому надзвичайно гостро. Він вдало використовує художні засоби задля кращого розуміння читачами внутрішнього світу ліричного героя, його думок, вражень, переживань. Опис природних пейзажів в одних випадках пов’язаний із сюжетом тільки зовнішньо – служить фоном, на якому розгортаються події. В інших – зв’язок глибший, органічніший, опис природи може виступати як паралель до думок і переживань самого автора.

Пейзаж — один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу. Художні функції пейзажу різноманітні: нерідко набуває змістовності, від виразно суб'єктивної (в імпресіонізмі) до описової (в реалізмі) і символічної (в символізмі). Пейзажі набувають і психологічного значення, стають засобом художнього зображення внутрішнього світу людини. Одна з функцій пейзажу літературно-художнього твору – створення фону сюжетних подій. Виконуючи цю функцію, пейзаж може виступати засобом створення місцевого колориту. Однак найчастіше пейзаж виконує паралельно ще одну функцію – характерологічну, тобто виступає засобом поглибленого роз’яснення образу персонажа, його характеру, стану.

Роль пейзажу у першому романі Гі де Мопассана дійсно величезна. "Життя" – це розповідь про долю жінки на ім’я Жанна – дівчини романтичної епохи, наділеної безліччю різного роду ілюзій. У результаті розповіді письменник тісно переплітає настрій своєї героїні із навколишньою її природою. Після повернення з монастиря, героїня сповнена радості та в передчутті довгоочікуваної свободи. Проте першим її смутком стає злива, що не вщухає, похмура погода контрастує із натхненним настроєм Жанни: «la pluie, tombant sans répit depuis la veille au soir, était le premier gros chagrin de son existence». В дорозі героїня роману милується картинами природи, в кареті всі мовчать «думки людей, як і земля, здавалося, промокли від дощу». Для опису дощового пейзажу, автор використовує такий художній засіб як порівняння, що виконує функцію підсилення експресії зображуваного предмету і створює емоційний фон опису: «Bientôt on traversa les prairies; et de temps en temps un saule noyé, les branches tombantes avec un abandonnement de cadavre, se dessinait gravement à travers un brouillard d’eau».

Проте незважаючи на таку дощову погоду, Жанна відчувала, що оживає. Раптово пейзаж змінюється: «La voûte des nuées semblait s’élever, blanchir; et soudain, par un trou qu’on ne voyait point, un long rayon de soleil oblique descendit sur les prairies», автор порівнює свіжий вітер із диханням землі: «Un souffle frais et doux passa, comme un soupir heureux de la terre», використовує епітети frais – свіжий, doux – лагідний, а дихання землі (алегорія) – щасливе (heureux).

Діставшись дому, з вікна своєї кімнати, Жанна милується близькими їй з дитинства пейзажами. Автор використовує алегорію: «un grand arbre tout baigné de lumière douce, la brise sifflait et galopait jour et nuit»; порівняння: «un large gazon jaune comme du beurre»; порівняння побудоване на контрасті: «La nuit était si claire qu’on y voyait comme en plein jour»; епітети: «un petit bois … du large par cinq rangs d’ormes antiques, tordus, rasés, rongés, taillés en pente comme un toit par le vent de mer toujours déchaîné; Une brise glacée, saine et piquante».

Та з Жанною трапляються нещастя, ми спостерігаємо зовсім іншу природу – сумну, сіру і неживу. З допомогою пейзажів Мопассан намагався якомога краще передати настрій головною героїні, її емоційне, душевного стану. Автор використовує алегорію: «Le printemps était venu tout doucement»; алегорію доповнює епітетами: «Les arbres nus frémissaient sous la brise encore fraîche, mais dans l’herbe humide des fossés, où pourrissaient les feuilles de l’automne, les primevères jaunes commençaient à se montrer»; майстерно поєднує епітети та порівняння: «De toute la plaine, des cours de ferme, des champs détrempés, s’élevait une senteur d’humidité, comme un goût de fermentation. Et une foule de petites pointes vertes sortaient de la terre brune et luisaient aux rayons du soleil». Використані художні засоби відображають внутрішній стан головної героїні, її почуття та переживання, тобто стають засобом психологічного аналізу.

Деколи пейзаж вводиться зі спеціальною метою того чи іншого впливу на читача. Наприклад, опис може інтригувати або бути символічним натяком, який не підлягає логічному трактуванню. Таким чином, читач інтуїтивно готується до зміни розвитку подій у художньому творі: «Ils entrèrent dans les bois en pente qui s’abaissent jusqu’à la mer en suivant une vallée tournante».

Неймовірно яскраво Гі де Мопасан зображує природу під час весільної подорожі Жанни та віконта де Ламара, використовуючи різноманітні художні засоби: «Les roues du vapeur battaient l’eau, troublant son épais sommeil; et par-derrière une longue trace écumeuse, une grande traînée pâle où l’onde remuée moussait comme du champagne». Автор широко використовує епітети, метафори та повторення: «Le grand soleil s’enfonçait doucement là-bas, vers l’Afrique invisible, l’Afrique, la terre brûlante dont on croyait déjà sentir les ardeurs». Всі ті яскраві історії з книжок, які вона читала під час перебування в монастирі, всі її мрії про подорожі, про кохання, про далекі незвідані країни, немов ураз втілились у життя: «légions d’étoiles si claires, d’une lumière aiguë, scintillante et comme mouillée, dans ce ciel pur du Midi».

Проте головну героїню чекає тяжка доля, сповнена страждань, брехні, образ та розчарувань. Іноді прекрасні пейзажі підкреслюють тяжкий душевний стан Жанни, а іноді доповнюють його, створюючи та передаючи читачеві всю тяжкість її долі.

Все, що залишилось у Жанни – це її спогади про минуле, про подорож на Корсику, про те, як виховувала сина. Залишившись одна, зраджена й покинута усіма, вона згадує море, яке завжди було з нею, а тепер їй так його бракує. Щоб передати ці переживання та спогади, автор змальовує море, використовуючи метафору, персоніфікацію, епітети, повторення: «Ce qui lui manquait si fort, c’était la mer, sa grande voisine depuis vingt-cinq ans, la mer avec son air salé, ses colères, sa voix grondeuse, ses souffles puissants, la mer que chaque matin elle voyait de sa fenêtre des Peuples, qu’elle respirait jour et nuit, qu’elle sentait près d’elle, qu’elle s’était mise à aimer comme une personne sans s’en douter».

Отже, шляхом використання різноманітних художніх засобів в пейзажних описах, образ природи набуває великого самостійного та функціонального значення.

Література:

1. Мопассан Гі де, Вибрані твори.;— Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1954.

2. Пащенко В. І. Гі де Мопассан. Нарис життя і творчості.- К.: Дніпро, 1986.

3. Семенчук І.Р. Пейзаж — це стан душі // Радянське літературознавство. — 1963. — № 1. — С. 72.

4. G. de Maupassant Une vie / G. de Maupassant. – М., 1974. – 148 p.