Студентка Волощук Ю.С., доцент Тепла О.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ПРОБЛЕМА ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

Актуальність дослідження. З розвитком перекладознавства все більше зростають вимоги до якості перекладу. Проте, якщо раніше в центрі уваги науковців зазвичай були відмінності систем мов оригіналу та перекладу, то сьогодні серед критеріїв оцінки якості перекладу перекладознавці все частіше називають не лише ступінь близькості до оригіналу, якість мовного оформлення тексту, а й здатність перекладу досягнути поставлених автором цілей, а адекватним вважається такий переклад, який зберігає прагматику оригіналу [3].

Переклад відіграє значну роль у розвитку мови і збагаченні національної культури. Саме завдяки письмовому перекладу літератури людство має змогу ознайомитися з культурними надбаннями інших народів, відкривається перспектива взаємодії та взаємозбагачення літератур та культур. Звісно, переклади прозових та поетичних творів стають невід’ємною частиною національної культури та літератури. Переклад служить не стільки засобом передавання певної інформації знаками іншої мовної системи, скільки засобом передавання і відтворення специфічних історичних, соціально-культурних факторів, національного забарвлення першоджерела.

Останні дослідження і публікації. Дослідженню еквівалентності перекладу перекладу присвятили свої праці такі науковці, як Н.Д. Арутюнова, М.К. Гарбовський, В.Н. Комісаров, В.Л. Лисенко, А. Нойберт та ін. Однак, оскільки шляхи досягнення адекватності перекладу ще неповністю вивчено, цей напрям дослідження залишається одним з найбільш пріоритетних.

Мета роботи – дослідити способи досягнення еквівалентності під час перекладу.

Виклад матеріалу дослідження. Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш поширене і здебільшого узагальнювальне значення пов’язують з процесом передавання значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу. Поняття «переклад» можна визначити так: заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу).

Одним з головних завдань перекладача є створення адекватного перекладу. За теорією Н. Складчикової, наявні чотири параметри адекватності перекладу: параметр адекватності передавання семантичної інформації; параметр адекватності передавання емоційно-оцінювальної інформації; параметр адекватності передавання експресивної інформації; параметр адекватності передавання естетичної інформації [2].

Якщо семантична основа образу оригіналу передано точно, то результатом є адекватний мовний образ у мові перекладу та його адекватний смисловий зміст, який здійснює номінативну функцію образу. Розглядаючи проблему відтворення експресивної інформації за допомогою перекладу, треба зауважити, що певна частка переносного вживання слів в англійській і українській мовах збігається за силою експресії, що не залежить від типу лексичної трансформації, яку було використано для збереження семантичної основи образного засобу.

Переклад – це відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми, яка досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом порівняння функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу. Зокрема, це положення вимагає пояснення на конкретному прикладі.

У кожній мові наявні свої граматичні, лексичні та стилістичні норми, характерні тільки для цієї мови. Під час переходу до вираження думки іншою мовою необхідно знайти такі засоби і, зокрема такі граматичні форми, які б так само відповідали змісту, так само зливалися б з ним, як зливається із своїм змістом форма оригіналу. Наприклад, типова конструкція для англомовних метеорологічних зведень: Mist covered a calm sea in the Straits of Dover yesterday. Недосвідчений перекладач швидше за все збереже і синтаксичну конструкцію, і порядок слів оригіналу: Туман покривав спокійне море в протоці Па-де-Кале. Однак такий переклад навряд чи буде сприйматися читачем як метеозведення.

Структура цього англійського речення різко відрізняється від прийнятого в таких випадках оформлення думки в українській мові. Необхідно знайти в українській мові таку форму, яка б відповідала змісту, становила з ним повну єдність. Для українського метеорологічного зведення набагато звичнішим є використання у цьому випадку двох самостійних речень: Вчора над протокою Па-де-Кале стояв туман. Море було спокійним. Хоча, на перший погляд, такий переклад може здатися «вільним», однак не тільки за змістом, але й за стилем він повністю відповідає оригіналу.

Еквівалентність означає відношення між вихідним та кінцевим текстами, які виконують аналогічні комунікативні функції в різних культурах. Відомий лінгвіст Г. Мірам наводить загальноприйняту класифікацію типів еквівалентності: синтаксичну, семантичну (компонентна і денотативна) та прагматичну еквівалентність [4].

Еквівалентність виступає як основа комунікативної рівноцінності, наявність якої і робить текст перекладом. Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передавання в перекладі змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, яка міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні функції мовних одиниць.

Отже, еквівалентність – поняття ширше, ніж «точність перекладу», під яким зазвичай розуміють лише збереження «предметно–логічного змісту» оригіналу. Іншими словами, норма еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Дотриання еквівалентності – одне з головних завдань перекладача, що полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу.

Під еквівалентністю у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально–комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Особливо варто підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу – це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта, і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно належить до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу.

Головне в будь-якому перекладі – це передавання змістової інформації тексту. Всі інші її види й характеристики: функціональні, стилістичні (емоційні), стильові, соціолокальні та інші не можуть бути передані без відтворення змістової інформації, а саме: весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується на змістову інформацію, витягується з неї, підказується нею, трансформується в образні асоціації тощо. Звідси, завдання перекладача полягає в максимально точному відтворенні змісту оригіналу.

Отже, поняття адекватність поєднує передачу стилістичних і експресивних відтінків оригіналу, а еквівалентність орієнтована на відповідність створюваного в результаті міжмовної комунікації тексту визначеним параметрам, що задаються оригіналам. Іншими словами, еквівалентність – це відношення результатів двох комунікативних актів-первинного і вторинного, а також завжди у відомій мірі націлена на ідеальний еталон; має на увазі вичерпну передачу змісту оригіналу на всіх семіотичних рівнях і в повному обсязі його функцій, чи стосовно до того чи іншого семіотичного рівня. Тобто вимога еквівалентності носить максимальний характер або стосовно тексту в цілому, або стосовно його окремих аспектів.

Нижче розглянемо шляхи досягнення еквівалентності під час передавання змістовних компонентів висловлювання.

1. Максимальна еквівалентність досягається з допомогою використання аналогічних конструкцій. Через відсутність таких використовуються найбільш близькі за змістом: The bed was not slept in. –У ліжку ніхто не спав.

Відтворення порядку слів є важливим не саме по собі, а тоді, коли в ньому міститься вказівка на значеннєвий центр висловлювання: Стіл стояв у куті (де?) –The table stood in the corner. У куті стояв стіл (що?) –There was a table in the corner.

2. Стійкі сполучення одиниць. Висловлювання можуть включати і навіть повністю складатися зі знаків, відтворених у строго визначеній послідовності, т.зв. «стійких словосполучень». Досить часто такі одиниці мають переносне значення, яке не виводиться зі змісту окремих компонентів. Максимальна еквівалентність під час перекладу досягається в тих випадках, коли в мові перекладу також наявне стійке сполучення з аналогічним значенням.

Висновки. З вищенаведеного випливає, що головним чинником у перекладі текстів – є еквівалентність і адекватність, оскільки незважаючи на прагнення перекладача відтворити якомога повніше змістовну, емоційно-експресивну та естетичну цінність оригіналу і досягти рівнозначного з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність. Адже мета перекладу полягає в збереженні змісту, функцій, стильових, стилістичних, комунікативних і художніх цінностей оригіналу.

Література:

1. Жирмунский В. М. Немецкая диалектология / Жирмунский В. М. – М., Л. : Изд-во АН СССР, 1956. – 636 с.

2. Жлуктенко Ю. О. Вступ до германського мовознавства / Ю. О. Жлуктенко, Т. А. Яворська. – К. : Вища школа, 1986. – 232 с.

3. Лысенко В.Л. Прагматика перевода: адекватность в художественном переводе как критерий оценки его качества // Электронный научный журнал «ИССЛЕДОВАНО В РОССИИ»–http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2009/097.pdf.

4. Мірам Г.Е. Основи перекладу/ Мірам Г.Е., Дейнеко В.В. – К: Ніка-Центр, 2002. – 237 с.

5. Филичева Н. И. Диалектология современного немецкого языка / Филичева Н. И. – М. : Высшая школа, 1983. – 192 с.