Студентка Ільченко Г.М., доцент Тепла О.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

РЕАЛІЇ В СИСТЕМІ БЕЗЕКВІВАЛЕНТНОЇ ЛЕКСИКИ ТА СПОСОБИ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ

Постановка проблеми. Порівнюючи лексичні системи двох і більше мов науковці звертають особливу увагу на безеквівалентну лексику, тобто лексичні одиниці, що не мають точних семантичних відповідників у інших мовах. Переклад безеквівалентної лексики – це частина великої і важливої проблеми передавання національної та історичної самобутності нації, яка сягає самого зародження теорії перекладу як самостійної дисципліни. До безеквівалентної лексики належать слова-реалії, слова-символи, власні назви тощо.

Однією з найменш вивчених лексичних одиниць у межах безеквівалентної лексики є реалії. Як відомо, у системі значень мови кожного народу відображаються результати досвіду людини, а саме – пізнання людиною об’єктивно існуючої дійсності. Саме через відмінні умови життя, клімат, історію, культурні цінності, традиції та звичаї, у кожній мові виникають такі одиниці, що позначають явища та процеси, властиві лише побуту та способу життя конкретного народу. Вони можуть мати свої відповідники, аналоги у близьких чи далеких народів, а можуть взагалі не мати таких. Ось чому аналізуючи труднощі перекладу науковці звертають особливу увагу на переклад слів-реалій.

Метою дослідження є теоретичне вивчення проблеми адекватного передавання інформації без семантичних спотворень загальних та індивідуальних аспектів оригінального змісту.

Останні дослідження та публікації. Переклад реалій вивчали багато лінгвістів: В. Виноградов, С. Влахов, Р. Зорівчак, В. Коміссаров, Л. Соболев, А. Супрун, А. Федоров, С. Флорін, та інші. Проте чіткому формулюванню поняття реалія заважали розбіжності у поглядях багатьох видатних перекладачів ХХ ст. Якими тільки термінами не пробували позначати одне й те саме явище, протягом історії перекладознавства. „Безєквівалентна лексика”, „екзотична лексика”, „побутовізм”, „варваризм”, „вокалізм”, „етнографізм”, „алієнізм”, „фонові слова”, „слова з культурним компонентом”, „діалектизм” – всі ці терміни мають спільність у позначенні національної, історичної, місцевої або побутової забарвленості.

Виклад матеріалу дослідження. Про реалії, як про показники колориту, а саме як про елементи національної самобутності у сучасному їх розумінні, почали говорити лише у 40-х р. ХХ ст. Уперше такий термін вжив А.Федоров у праці „Про художній переклад» (1941), „однак щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об’єкт” [4]. У подальших працях дослідник, який чимало зробив для вивчення реалій, їх класифікації та способу відтворення їх значення у перекладі, продовжував використовувати термін „реалія” з незначними його коррективами. У своїй праці „Лінгвістичні основи науки про переклад” він використовує термін для позначення реалій: „слова, що позначають реалії” [4]. У його відомій праці „Основи загальної теорії перекладу” (1983) він формулює дефініцію „реалії” і, на нашу думку, це є досить вдалим визначенням: слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту.

Зауважимо, що далеко не повним є визначення такого поняття в теорії перекладу як «реалія» у Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2006 р.): „Річ, що існує матеріально; будь-який предмет матеріальної цінності”. У „Літературознавчому словнику-довіднику” слово „реалія” зовсім відсутнє, хоча на його сторінках згадується, що „у словнику-довіднику розкрито зміст основних філософсько-естетичних категорій, літературознавчих, лінгвістичних понять” [5]. Це може свідчити про те, що компонент «реалія» деякі автори ще досі не визнали основним лінгвістичним поняттям.

Другою перепоною на шляху визнання поняття „реалія” як лінгвістичного поняття та елементу вираження самобутності нації є хитка межа між термінами та реаліями. Терміни як і реалії, однозначні слова, що не мають синонімів, зазвичай іноземного походження, а також серед них є такі, що обмежуються історично. Однак існує чимало різниць між ними. Реалії належать до лексичних понять, які не мають еквіваленту, тоді як терміни знаходять свій еквівалент у мові перекладу. Терміни трапляються переважно у спеціальній науковій літературі, вони належать людству, на відміну від реалій, які обов’язково є належними певному народові та поширюються завдяки перекладу літературних творів або засобам масової інформації. Іноді вони стають запозиченими словами, збагачуючи мову або, навпаки, засмічуючи її.

У 1952 році Л. Соболєв уперше дав визначення терміну «реалія» як лексичної одиниці, стверджуючи, що цим терміном позначають побутові, специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших народів [5, c. 24]. Однак найбільш повною і зрозумілою, на нашу думку, є дефініція болгарських вчених С. Влахова і С. Флоріна, які стверджують що реалії – це слова (і словосполучення), що називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального і історичного розвитку) одного народу і чужі іншому. Будучи носіями національного та / або історичного колориту, вони, зазвичай не мають точних відповідностей (еквівалентів) в інших мовах, і, отже, не піддаються перекладу на загальних підставах, вимагаючи особливого підходу [3, с. 55]. Реалії характерні для будь-якої мови, їм притаманний яскраво виражений національний колорит.

Відмінною рисою реалії є характер її предметного змісту. Реалії можуть бути обмежені рамками навіть окремого колективу чи установи. Реаліям притаманний і тимчасовий колорит. Як мовне явище, найбільш тісно пов'язане з культурою, ці лексичні одиниці швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у суспільства; серед них завжди можна виділити реалії – неологізми, історизми, архаїзми. Кожен з типів реалій вимагає індивідуального підходу при перекладі.

За своїми властивостями і функціями реалії близькі до термінів та власних назв. Дослідники культурно-маркованих одиниць неодноразово зазначають, що межі між термінами та реаліями досить умовні. У деяких випадках досить складно встановити різницю між мовними реаліями та термінами. Але все ж таки є ознаки, за якими цілком можливо диференціювати реалії від термінів.

Сфера застосування термінів – це наукова література. Реалії, навпаки, частіше використовуються в художній літературі, де вони є не лише стилістичними засобами, але й допомагають відтворити національний, місцевий та історичний колорит. Різниця між терміном та реалією вбачається і в їх походженні. У той час, коли багато термінів створюються штучно для найменування тих, чи інших предметів, понять і явищ (грецького або латинського походження), реалії завжди виникають шляхом природної словотворчості, і це цілком зрозуміло: «реалії – народні слова, тісно пов’язані, головним чином, із побутом народу» [4, с. 38].

Для більш яскравої та точної характеристики поняття «реалія» слід розглянути його структуру і класифікацію. На сьогоднішній день немає єдиної класифікації культурно-маркованих одиниць і дослідники пропонують різні класифікації реалій, виходячи з тих чи інших засад. Найбільш розгорнута класифікація слів-реалій запропонована у монографії С. Влахова і С. Флоріна. За цією класифікацією слова-реалії поділяються за предметною та місцевою ознаками. Предметна ознака охоплює географічні реалії (найменування об’єктів фізичної географії, географічних об’єктів людської діяльності), етнографічні реалії (побут, праця, духовна культура, етнічні об’єкти, міри і гроші), а також суспільно-політичні реалії (адміністративно-територіальний устрій, органи і носії влади, суспільно-політичне життя, військові реалії) [3, c. 65-67].

Місцева ознака поєднує в собі реалії у площині однієї мови: свої (національні, локальні та мікролокальні) та чужі (інтернаціональні та регіональні), а також реалії в площині пари мов (зовнішні і внутрішні).

Під час перекладу реалій стикаємося з такими труднощами: а) відсутність у мові, на яку перекладають, відповідника (еквівалента, аналога) через відсутність об’єкта, який ця реалія позначає; б) необхідність, передати не тільки предметне значення (семантику) реалії, а також і її колорит (конотацію) – її національне і історичне забарвлення.

Отже, перекладач, беручи до уваги загальні теоретичні положення, володіння мовою, свій досвід, чуття мови і пердусім «контекстуальні обставини», в кожному окремому випадку обирає шлях, який є найбільш вдалим, а інколи єдино можливим.

Дослідники виділяють різні способи перекладу безеквівалентної лексики. Наприклад, Л. Бархударов пропонує такі: перекладацька транслітерація та транскрипція, калькування, описовий або пояснювальний переклад, наближений переклад, трансформаційний переклад [1]. З іншого боку, В. Виноградов, розглядаючи слова-реалії, виділив такі способи їх перекладу: транскрипція або транслітерація, уподібнення та перефразування [2]. Він зовсім не визнає калькування, стверджуючи, що в практиці художнього перекладу взагалі не застосовують калькування реалій та фразеологічних одиниць. За С. Флориним і С. Власовим, у практиці перекладу простежуються такі засоби відтворення реалій: а) транскрипція (транслітерація); б) переклад (заміни): 1. неологізми: калька, напівкалька, освоєння, семантичний неологізм; 2. приблизний переклад: відповідність за родом і видом, функціональний аналог, опис (пояснення, тлумачення); в)ко нтекстуальний переклад [3, с. 87-90].

^{Наведені способи трансляційного перейменування реалій не є вичерпними. Переклад – це справа творча, індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, майстерності слова вдаватись до інших шляхів донесення до читача змісту того, що більшість дослідників називає неперекладним – реалії.}

Висновки. У процесі перекладу реалій немає раз і назавжди встановлених правил, основний орієнтир – контекст, в якому вживається національно забарвлене слово чи термін. Слід пам’ятати – переклад, це прояв творчості та знань перекладача, тому, як зазначав відомий філософ Горацій, доцільно буде дотримуватися золотої середини. Незважаючи на те, що означена проблема вивчена досить глибок, але на наш погляд, вона все одно залишається актуальною і певною мірою новою для сучасних вчених, оскільки життя зазнає змін, а з розвитком людства з’являються нові реалії, поняття, які потрібно вивчати.

Література:

^{1. Бархударов Л. С. Язык и перевод / Л. С. Бархударов. – М. : Международные отношения, 1975. – 240 с.}

^{2. Виноградов В. С. Лексические вопросы перевода художественной прозы / В. С. Виноградов. – М. : Изд-во Московск. ун-та, 1978. – 172 с.}

^{3. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. – М. : Международные отношения, 1986. – 416 с.}

^4. Зорівчак Р. П. Реалія і переклад (на матеріалі англомовних перекладів укр. прози) / Р. П. Зорівчак. – Львів, 1989. – 108 с.

^5. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва. – К.:ВЦ «Академія», 2006. –752 с

6. Соболев Л. Н. О переводе образа образом / Л. Н. Солболев // Вопросы художественного перевода. – М., 1955. – 290 с.

^{7. Федоров А. В. Основы общей теории перевода / А. В. Федоров. – М. : Высшая школа, 1983. – 303 с.}