Студентка Кравченко Д.В., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

МОВЛЕННЄВА КУЛЬТУРА ЯК ФАКТОР УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРЕКЛАДАЧА

Постановка проблеми. Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет є важливим компонентом національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв. Культура мовлення − це духовне обличчя людини; свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства [2]. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. На сьогоднішній день відбувається порушення цих літературних норм і стилістичних засобів, саме тому ця тема залишається актуальною.

Мета статті – обґрунтувати важливість формування мовленнєвої культури перекладача в умовах міжкультурної комунікації.

Останні дослідження та публікації. Особливості підготовки майбутніх перекладачів та їх професійну компетентність вивчають вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Н.Комісаров, Л. К Латишев, Р. К Міньяр-Белоручєв, В. В. Сафонова, І. І. Халєєва, Ю. Хольц-Мянттярі та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Успішна реалізація майбутніх перекладачів повною мірою залежить від їхньої професійної підготовки, якостей і вмінь. Зрозуміло, що професійна підготовка майбутніх перекладачів є процесом формування їхньої комунікативної компетентності та передбачає не тільки оволодіння мовою як засобом спілкування, навчання, самоосвіти та забезпечує вільне, нормативно-правильне й функціонально-адекватне володіння всіма видами мовленнєвої діяльності іноземною мовою на рівні, близькому рівню носія мови, а й дозволяє їм після закінчення вищого навчального закладу здійснювати всі передбачені для перекладача функціональні обов'язки.

Як правило, фахова підготовка потенційних перекладачів у ВНЗ здійснюється в межах курсу теорії та практики перекладу , метою якого є формування у студентів базових, а також, частково, специфічних та спеціальних складових перекладацької компетентності, під якою розуміють сукупність знань, умінь та навичок, які дозволяють перекладачу успішно вирішувати свої професійні завдання.

 На сучасному історичному  етапі людство переживає процес світової глобалізації, що змушує кожну освічену людину слідкувати за вимогами часу. Цей процес стосується багатьох професіоналів, які працюють у сфері лінгвістики, зокрема викладачів іноземної мови та перекладачів. Міжкультурне спілкування як сфера діяльності філологів вимагає від них чіткого усвідомлення та розуміння не лише іншого менталітету  й обізнаності в галузі понять та явищ, притаманних певній культурі, а й умінні правильно  їх застосовувати у мовленнєвій діяльності, без якої неможлива будь-яка  інша діяьність, вона передує, супроводжує, а іноді формує, становить основу діяльності. Мовленнєва діяльність − це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлювання формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу) [2]. Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово [1].
 Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що становлять підготовку і реалізацію висловлювання  незалежно від його обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.). У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р.О. Якобсоном. Вона включає такі основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій формулюється висловлювання, наприклад, офіційні збори, сімейний обід), передана інформація  (повідомлення) [1; 6].
 Теорія мовленнєвої діяльності передусім бере до уваги те, що комунікація – це не передавання інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до кінця не вивчений. Виділяють три фази мовленнєвого акту: підготовка і виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв'язок. Перша фаза складається з таких етапів:
1. Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. 
2. Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що починає керувати діями автора.
3. Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якою інтонаціями, звучністю, швидкістю вона пролунає.
4. Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.
5. Мовне структурування − це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць [4].
 У другій фазі виділяють:
1. Прийом звукового сигналу.
2. Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови. На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.
3. Розпізнання значення кожного фонетичного слова − одиниці, що має один словесний наголос.
4. Розшифрування граматичних зв'язків між словами.
5. Включення фрази в контекст, зв'язування з попередніми репліками.
6. Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).
7. Оцінка мовної майстерності промовця [4].
 Повний цикл акту мовлення завершується новою дією − свідченням результативності висловлювання. Третій етап − зворотний зв'язок − розуміється широко: це питання; репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля 
дверей магазину після вчорашньої телереклами. Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування інформації, реакції на неї [4].
 Культура мовленнєвої діяльності − це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлювання [2]. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова (чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність і т.д.), структурно − логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача) [3].
 Культура мови утверджує норми на різних рівнях мовної структури, з яких найважливішими є такі: лексичні – правильне вживання лексики, закономірності лексичної сполучності; граматичні – вибір правильних форм слів та синтаксичних сполучень; стилістичні – доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні та спілкування відповідно до ситуації; орфоепічні – вимова; орфографічні – написання. Також культура мови переплітається з національно-культурною специфікою мовної поведінки, традиціями мовленнєвого етикету [5]. 
 Мовленнєвий етикет – один з елементів культури мови дотримання встановлених типових форм вітання, прощання, побажання, запрошення тощо залежно від ситуації спілкування [2].
 Мовлення тісно пов’язане з мисленням. Від обширу і глибини мислення залежить його вияв у мовленні, і навпаки: виявлені під час мовлення знання мови відоб­ражають мислення мовця [5]. Мовлення залежить від певних об’єктивних і суб’єктивних обставин, причин. Об’єктивні обставини індивідуального мовлення, спілкування з іншими — це час і місце мовлення, його спричиненість, спосіб вияву, умови реалізації і мета. До об’єктивних чинників мовлення належить і його стильова сутність, зорієнтованість. Мовлення буває повністю або тільки в основному побутовим, або науковим, офіційно-діловим, художнім, епістолярним, або конфесійним, а в межах кожного із стилів мови також і більш чи менш урочистим, офіцій­ним, фамільярним, гумористичним, інтимно-ласкавим або сатиричним, саркастичним. І хоча об’єктивні обставини домінують у всіх процесах висловлювання, мовлення дуже вагомо залежить і від суб’єктивних чинників, від кожного мовця, його освіченості, знання ним мови як системи і від певних реалій життя [4].
 Отже, можна сndthl;edfnb, що процес мовлення і мовленнєвої культури відіграє велику роль у діяльності будь-якої професії, а особливо у професії філолога (перекладача), якому потрібно досконально володіти усіма мовленнєвими засобами і грамотно застосовувати ці знання для того, щоб досягти адекватного та правильного перекладу. Для забезпечення кожним перекладачем високоякісного та відповідального виконання тих вимог, які висуває практика міжкультурної комунікації, в навчальному процесі підготовки такого фахівця необхідно ретельно відібрати та врахувати спеціальні знання, навички та професійні уміння.
Література:
1. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики /Ф. С. Бацевич. – К.: Академія, 2004. –  344 с. 
2. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д.І., Олійник І.С . — К.: Вища школа, 1985. — 360 с.
3. Мацько Л.І. Риторика / Мацько Л.І., Мацько О.М. . – К.: Вища школа, 2003. – 311с. 
4. Мацько Л.І. Стилістика української мови / Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М.  – К.: Вища школа, 2003. – 462 с. 
5. Семеног О.М. Професійна компетенція вчителя української мови і літератури. Програма спецкурсу для студентів спеціальності 7. 010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова та література»/ Уклад. О. Семеног. – К.-Глухів: РВВ ГДПУ, 2003. – 49 с. 
6. Фіцула М.М. Вступ до педагогічної професії / М. М. Фіцула– Тернопіль: Богдан, 2005. – 136 с.