Студентка Марко Ю. І., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів та природокористування

України

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Кожна мова має надзвичайно широкий спектр синонімів, антонімів, фразеологізмів та інших лексичних одиниць. Слова можуть змінювати своє значення або видозмінюватися самі, при цьому постійно збагачуючи мову. Як наслідок, перед перекладачем постають проблеми перекладу тих чи інших мовних одиниць та їхніх поєднань.

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що у наш час пере дослідниками-мовознавцями постає питання, який саме вид перекладу буде оптимальним у тій чи іншій комунікативній ситуації. Адже не завжди будь-який варіант перекладацьких трансформацій буде доцільним.

Специфіку перекладу та класифікацію трансформацій досліджували такі лінгвісти, як В.С. Виноградов, С.В. Власенко, М.Г. Гамзатов, В.Н. Комісаров та ін.

Мета дослідження – визначити основні аспекти перекладу, охарактеризувати труднощі, що постають під час перекладу та виділити основні перекладацькі трансформації.

Традиційно відомо десять основних рекомендацій, щодо аспектів перекладу:

1) переклад повинен здійснюватись лише на основі слів, затверджених державними стандартами;

2) варто враховувати галузеві особливості, які належать певному слову;

3) використовувати власний еквівалент під час перекладу можна лише тоді, коли його немає у словниках, при цьому слід використовувати довідкову літературу, або ж проконсультуватися у спеціаліста, якщо йдеться про науково-технічну, професійну галузі; принаймі, його можна перекласти описовим шляхом;

4) кожен термін повинен мати конкретне значення, синоніми у тексті перекладу є небажаними та недопустимими;

5) якщо після перекладу в тексті оригіналу було знайдено помилку, пов’язану з написанням слова, перекладач зобов’язаний дати правильний переклад у виносці, попередньо вказавши на помилку;

6) чужі для мови перекладу лексичні одиниці повинні залишатися в перекладі й записуватися в дужках;

7) усі латинські вирази залишаються такими, як і були, і не перекладаються;

8) перекладач не може за власним бажанням скорочувати слова;

9) номенклатури залишаються в оригіналі;

10) усі одиниці фізичних величин, спеціальні знаки мають відповідати технічним стандартам [2].

Однак, усі слова мають схожі шляхи відтворення свого значення з англійської мови на українську. Хоча й прийоми різні, але міжмовні трансформації завжди залишаються сталими. Серед них наявні граматичні, семантико-синтаксичні, лексичні, лексико-семантичні, лексико-граматичні та стилістичні трансформації [5].

До лексичних трансформацій належать транскрипція, транслітерація та калькування.

Спочатку перекладач з'ясовує значення терміна в контексті, а потім перекладає це значення рідною мовою. Найбільш поширеним є прийом перекладу термінів за допомогою лексичного еквіваленту, який точно збігається із значенням слова [3]. Хоча до деяких слів неможливо дібрати еквіваленти тому, що вони є безеквівалентними. В такому разі застосовують вище перелічені методи, описовий (роз’яснювальний) спосіб перекладу або прийом підбору поняття, що є близьким за значенням [2]. Як правило, перекладачі використовують описовий метод, тому що не є можливим використання калькування, оскільки воно б порушило лексико-граматичну структуру, а це абсолютно суперечить нормам української мови та не відображає увесь зміст поняття [6]. Наприклад: борщ – beetroot and cabbage soup.

Транскрипція і транслітерація – це способи перекладу лексичної одиниці шляхом відтворення її форми за допомогою букв мови, на яку перекладають. При першому способі відображається звукова форма іншомовного слова (tribalism - трайбалізм, know-how - ноу-хау, impeachment - імпічмент), а при другому його графічна форма (London – Лондон, Wall Street – Уолл-стріт, pop-art – поп-арт, striptease – стриптиз, General Motors - Дженерал моторс) [4, с.172].

Під час калькування перекладач намагається відобразити морфемний склад слова або складові частини стійкого словосполучення слів (brain drain – витік мозку, work-to-rule – робота (суворо) за правилами, people of good will – люди доброї воли) [4, с.148]. Тобто морфеми та лексеми перекладаються відповідними частинами мови, наприклад: будинок культури – House of Culture, кандидат наук – Candidate of Science.

До лексико-семантичних замін належать конкретизація та генералізація.

При чому перший прийом використовується значно частіше, ніж другий. Конкретизація є значно простішою у застосуванні, а генералізація є виправданою лише в окремих випадках.

Конкретизація слова полягає у його заміні на слово з більш вузьким значенням. Часто її застосовують у зв’язку з тим, що у мові, на яку перекладають, відсутнє слово з таким широким значенням. Інша причина полягає у відмінностях конотативних компонентів значення. Для прикладу англійське слово meal означає “прийом їжі”, однак для української мови характерним є використання таких слів як “сніданок, обід, вечеря”, тобто більш конкретизовані поняття [5, с.174-175].

Генералізація ж має абсолютно протилежне значення: “Then this girl gets killed, because she's always speeding. – А потім ця дівчина помирає, тому що вона постійно порушує правила” [5, c.177]. Автор замість словосполучення “перевищувати швидкість” узагальнив поняття словосполученням “порушувати правила”.

Лексико-граматичні трансформації поділяються на антонімічний, описовий переклад (про, який уже було згадано вище), вилучення/ додавання/переміщення та компенсацію.

Під час антонімічного перекладу відбувається заміна стверджувальної форми оригіналу на негативну форму перекладу або ж навпаки:

She is not unworthy of your attention. – Вона заслуговує уваги.

Компенсація – це спосіб перекладу, при якому елементи в оригінальному тексті передаються у тексті перекладу якимись іншими засобами, причому необов’язково у тому ж місці, що й в оригіналі.

Терміни “вилучення”, “додавання” та “переміщення” говорять самі за себе. Зазвичай, переміщення елементів у тексті зумовлено тим, що їх не можна використати у саме тому, що й в оригіналі тексту (як правило, через несумісність слів). Коли ж елементи в оригіналі тексту залишаються не вираженими при перекладі, перекладач повинен застосувати додавання нових елементів, які б розкрили зміст поняття, яке перекладають, та зробили б його доступним для сприйняття та розуміння. Часто це відноситься до реалій тієї чи іншої країни і залежить від фонових знань перекладача.

Прийом вилучення протилежний додаванню і полягає у відмові від елементів, що легко зрозумілі з контексті та лиш загромаджують висловлення.

М. Гарбовський поряд із трансформаціями виокремив перекладацькі деформації, які є також перетвореннями, однак пов’язаними з певною перекладацькою втратою і стосуються насамперед форми мовленнєвого твору, хоч можливими, на його думку, є й семантичні деформуючі операції [1, с. 507]. Разом із цим дослідник вирізняє ще й перекладацькі помилки, які є неусвідомленими та концептуально не забезпеченими. Причинами помилок можуть бути недостатнє володіння мовою оригіналу, недостатній когнітивний досвід, недостатність знань про описувану у вихідному тексті дійсність, неуважне ставлення до системи смислів тексту оригіналу, нерозуміння авторської думки, невміння розрізняти особливості індивідуального стилю автора тощо [1, с. 514-536].

Як здається, такий потрійний поділ перекладацьких перетворень ще більше ускладнює дефініювання трансформацій, адже межа між трансформаціями та деформаціями є не тільки нечіткою, а й недостатньо обґрунтованою, оскільки, з одного боку, дослідник обмежує деформації лише формою, з іншого, натомість припускає можливість семантичних деформацій. Розмежування трансформацій і помилок перекладу надає трансформаціям лише позитивний статус правильного вибору відповідників у перекладному тексті.

Вищенаведене дало змогу дійти висновку, щодо основних перекладацьких прийомів належать: лексичні (транскрибування, транслітерація, калькування), лексико-семантичні (конкретизація та генералізація) та лексико-граматичні (антонімічний, описовий переклад, вилучення, додавання, переміщення та компенсація). Варто зазначити, що особливу увагу під час перекладу слід приділяти явищам або поняттям, наявним у культурі носіїв мови оригіналу, але відсутнім у культурі носіїв мови перекладу. Такі явища і поняття потребують особливих навичок від перекладача.

Важливо відзначити, що означена проблема сьогодні є актуальною і потребує постійного дослідження, вдосконалення і універсалізації. Потрібно пам’ятати, що будь-який народ постійно розвивається у культурному, соціальному та історичному аспектах, як наслідок, з’являються нові еквіваленти перекладу, тому необхідно відповідально і ретельно підходити до перекладу та правильно застосовувати усі трансформації.

Література:

1. Гарбовский Н. К. Теория перевода / Н. К. Гарбовский. – М. : Изд-во МГУ, 2004. – 544 с.

2. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми / В.І. Карабан. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 576 с.

3. Кияк Т.Р. Функції та переклад термінів у фахових текстах / Т.Р. Кияк // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2007. — № 32. — С. 104-108.

4. Коваленко А. Я. Загальний курс науково-технічного перекладу: Учбовий посібник. / А.Я. Коваленко. – К.: ІНКОС, 2001. – 290 с.

5. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учебник для ин-тов и фак. иностр. яз. – М.: Высш. шк., 1990. – 253 с.

6. Циткіна Ф.О. Термінологія й переклад / Ф.О. Циткіна. – Львів: ВЛІ, 2003. – 187 с.