Филологические науки/8.Родной язык и литература
Шевчук Катерина Василівна
Студентка V курсу факультету романо-германських мов
Національного університету
«Острозька Академія», Україна
Науковий керівник доц. Зелінська Л.В.
Олександр Блок вважав: «Поети
цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від
одного». Цим є індивідуальний стиль. Часто він зумовлений стилем епохи, однак
не у випадку П.Зюскінда. Здається, що постмодернізм не має нічого спільного з
зовнішньою оболонкою текстів автора "Контрабаса".
У Патріка Зюскінда є текст під
назвою "Amnesia in litteris", де мова йде про "повну втрату
літературної пам'яті". Описується дивна хвороба, суть якої полягає в тому, що людина нездатна засвоїти
тільки що нею прочитану книгу і якимось чином нею скористатися, якщо він сам
спробує писати. Сумлінно опрацьовані томи: чи то біографія Олександра
Македонського, чи наукова праця про Тридцятилітню війну чи роман Генріха
Бьолля, залишають якийсь невиразний спогад, наприклад: "Здається в
"Бісах" один герой застрелився з пістолета". Що ще відбувається
на сотнях сторінках знаменитого твору, герой сказати не в змозі.
Спостерігача звуть Патрік Зюскінд,
і найцікавіше в тому, що це спонукало прийняти розповідь за чисту монету –
причому навіть тих, кому подібна довірливість не личить в силу особливостей їх
професії. Наприклад, Марсель Райх-Раніцький, літературний оглядач, чий
авторитет у Німеччині незаперечний, написав, що Зюскінд справляє таке відчуття,
"начебто він ніколи не читав Кафку і нічого не чув про Джойса". [3, 256]
Втім, "Голубку",
повість, при читанні якої від думок про Кафку неможливо звільнитися. Там, в
"Голубці", не тільки кафкіанський сюжет – раптова зміна всього
порядку життя, причому під впливом причин, які не піддаються якому-небудь
раціональному поясненню, – але і художній хід, відразу приходить на думку
улюблені прийоми австрійського письменника. Як і у Ф.Кафки, у Зюскінда події та
обстановка, в якій вони протікають, абсолютно ординарні, однак неймовірними
виявляються поєднання цих подій, а вже тим більше їх наслідки.
Крім Ф.Кафки спливають імена тих,
хто йому передував в подібному стилі і побудові оповідання: М.Гоголь,
Ф.Достоєвський, Ч.Діккенс. Є підстава розглядати Зюскінда як письменника
усвідомлено і принципово старомодного. Райх-Раніцький подає цей погляд
аксіоматично, стверджуючи, що Зюскінд "не дбає про різні хитрощі, про
надуману техніку, про вишукані трюки сучасної прози". [3,258]
Райх-Раніцький перечислює речі, що
не властиві стилю П.Зюскінда: "Він відмовляється від внутрішнього
монологу, введеного в літературу ще Шніцлером ще в 1900 році. Зміна перспектив,
відома ще Толстому, також не приваблює його." [3, 259] Стиль П.Зюскінда якісно інший.
Окреслюється образ консерватора і
архаїста, який вирішив, наперекір інтелектуальної моді, повернутися до уявлень
про літературу, що переважала в далекі бальзаківскі часи. І критик підсумовує:
"Я не кажу, що сьогодні потрібно писати саме таким чином, але я вважаю, що
сьогодні так писати можна". [3, 260]
Авжеж можна. Успіх Зюскінда
виявився феноменальним. "Контрабас" йде на сценах кращих театрів.
"Парфумер" довгий час був першим європейським бестселером, довівши,
що зовсім не обов'язково платити данину вимогам розважальної і комерційної
белетристики, щоб завоювати увагу масового читача. І до якоїсь міри цей тріумф
пояснюється, звичайно, тим, що західній публіці вже півтора десятка років тому
стали приїдатися автори, які намагаються – не в приклад Зюскінду – відповідати
"духу епохи". Тобто іронізують з будь-якого приводу і більше всього
на світі стурбовані тим, щоб у їх творах ніхто не виявив ніякої етичної або, ще
гірше, соціальної проблематики.
На відміну від них Зюскінд
переконаний, що епоха не вимагає з ножем прикладеним до горла від письменника
доказів того, що він заглядав у модні книжки, де йдеться про
інтертекстуальність або метаповість. Сприйняття П.Зюскінда деякими критиками,
та й читачами, наступне: йому приписують літературне ретроградство. Насправді
він традиціоналіст лише в тому відношенні, що не вважає вичерпаними теми, про
які багато хто писав до нього. Однак вони дуже по-своєму осмислені Зюскіндом –і
в "Контрабасі", і в "Парфумері". [3, 260] Епоха таки вплинула на
письменника, особливо у тому як він вирішує "вічні питання". Та все ж стиль написання ми назвемо скоріше класичним, аніж
постмодерним.
П'єса-монолог "Контрабас" написана у
розмовному стилі. Здавалося б це не найпідходящий стиль для монологів, однак
розповідь музиканта завжди націлена на
сприйняття її іншими: "Hören Sie? Das hören Sie nicht mehr. Sehen Sie! Soviel steckt
drin im Instrument, teoretisch-phуsikalish". [5, 18] У наступному розділі
ми пояснимо специфіку використаного П.Зюскіндом монологу-звернення.
Для того, щоб привернути увагу та
наладити зв'язок "аудиторія-розповідь літературного суб'єкта"
П.Зюскінд використовує такий стилістичні засіб як риторичні питання, наприклад:
"Wissen Sie, was ich verdiene? Ich verdiene einsacht netto. Wenn wir Plattenaufnahmen
haben, order ich springe woanders ein, dann verdien ich eventuell etwas dazu.
Aber normall verdien ich einsacht netto. Das verdient heute ein untere
Büoangesteller oder ein Student im Nebeverdienst. Und was haben die
gelernt?".[5, 73] Зв'язок між
контрабасистом та аудиторією завжди підтримується постійними запитаннями до
останьої: "Insgesamt gibt es in der Literatur über fünfzig Konzerte für
Kontrabaß und Orchestrer, alle von minder bekannten Komponisten. Oder
kennen Sie Johann Sperger? Oder Domenico Dragonetti?". [5, 53]
Для надання більшої
емоційності словам головного героя П.Зюскінд вживає величезну кількість
окличних речень. Так, музикант нам видається експресивним, рішучим у своїх
словах, захопленим і напрочуд відчайдушним до кінця монологу: "Und dann denke ich mir: eine grauenvolles Instrument! Bitte, schauen Sie sich ihn an!
Schauen Sie ihn sich einmal an!". [5, 48]
Автор стилістично оформлює текст у
співвідношені до розвитку монологу контрабасиста. Говорячи розмірено та
спокійно на початку (повні речення у тексті): "Jeder Misiker wird Ihnen gern bestätigen,daß ein Orcherster jederzeit auf den Dirigenten verzichten
kann, aber nicht auf den Kontrabaß".[5, 8]
Музикант змінює тон до завершення монологу, він стає напрочуд
емоційним, надривистим, часом навіть агресивним (неповні, обривисті, часто
окличні речення): "Ich muß jetzt gehen! Um halb acht fängt an. Ich lege Ihnen noch eine
Platte auf". [5, 95]
Пишучи у стилі не властивому
постмодерну, П.Зюскінд передусім дбає про донесення читачам постмодерної ідеї п'єси-монологу. Вище ми проілюстрували, як у цьому
можуть допомогти стилістичні засоби мови.
Список використаних джерел:
1.
Бєгун Б.
Превратности парфюмерного исскуства, или Апология и крах маргинализма: збірник
наукових праць. – Київ, 1999. – С.162–184. – (Серія «Вікно у світ»; вип.2).
2.
Ильин Е.П. Психология творчества, креативности, одаренности. – Питер, 2009. – 434
с.
3.
Зверев А.
Преступления страсти вариант Зюскинда: збірник наукових праць. – Київ, 2001. –
С.256-262. – ( Серія «Иностранная литертура» вип.7).
4.
Зюскин П. Контрабас/ Пер. з нім. І. Фрідріх.
– Харків: Фоліо, 2004. – 127 с.
5.
Süskind P. Der Kontrabaß/ – Zürich: Diogenes, 2009. – 98 s.