К.філос.н. Моргун О.А

ДВНЗ «Криворізький національний університет»,Україна

Формування культури духовно-практичних світоглядних уявлень у сучасному суспільстві

Головні культуротворчі ознаки, що перетворюють соціум на якісно нове соціокультурне утворення, дозволяють розкрити основні структурні складові духовно-практичного світогляду, його структуру і зміст. Визначення духовно-ціннісних рівнів сучасного суспільного світогляду та його культурно-просторових вимірів дозволяє поставити питання про формування сучасних світоглядних уявлень на духовно-практичній основі та у масштабі всього глобалізованого соціуму. Не зважаючи на глобальність єдиного людського соціуму як культурно-інформаційної «понадсистеми» і понадвеликої ноосферної реальності людського розуму, соціально-трансформована планетарна спільність людей є «відкритою». В подібній новій соціокультурній якості вона предстає як «відкрите» громадянське суспільство свободних та інформаційно-відкритих комунікацій, котрі вільно розвиваються у «життєвих світах» людей та у всьому глобалізованому соціумі. Наприклад, у вигляді «сітьових процесів» інформаційного обміну та соціокультурної циркуляції громадянських цінностей.

До останнього часу у сучасному суспільстві дуже активно функціонувала ідея суспільного мультикультуралізму. В якості сучасної філософської концепції найбільш точно і конструктивно «ідею мультикультуралізму», на наш погляд, окреслив В.С. Горський. По-перше, таким чином віддається «данина іншим культурам, іншим народам, у яких теж може бути філософія, але не така, як наша». По-друге, мультикультуралізм потрібен «не лише носіям тієї культури, до якої ми звертаємося, – вона потрібна нам для самоусвідомлення, для збагачення власної культури за рахунок залучення до максимально широкого простору». І, по-третє, таким чином «твориться цілісна картина світу єдиної в своїй різноманітності філософії як стрижневого компоненту людської культури, що утворює могутній поліфонічний хор, в якому кожна голосова партія здійснює свій внесок у неповторну гармонію звучання» [14, с. 87-88]. Але одночасно розробляються концепції, що мають іншу світоглядну спрямованість. А саме − «мультикультуралізм та його альтернативи» в якості «теоретичної розвідки німецької соціально-філософської думки» (М.Д. Култаєва), «по той бік мультикультуралізму» і його раціоналізованого визнання (С.В. Пролєєв), «мультикультуралізм без міфів» (М.А. Собуцький), «мультикультуралізм і кінець історії» як «нового нігілізму» (В.П. Козловський) [26, с. 30, 61, 90] та інші. Все більше стверджується думка про необхідність ствердження ідейності і збереження національних культурних традицій «у контексті ідеї громадянського суспільства» (Р.Й. Димерець) [16, с. 132-133]. Подібне свідчить про те, що для України, як і для багатьох суспільств, зараз перш за все потрібна «соціокультурна ідентичність в умовах суспільних трансформацій» [32, с. 55-56]. А це є переважно «проблема ідентифікації світоглядних уявлень, ціннісних орієнтацій та моральних норм сучасних українців» [32, с. 43]. Проте процес ствердження подібної соціокультурної самоідентифікації в її світоглядному вимірі має одну важливу і принципову культурно-світоглядну передумову. Цей процес світоглядно протилежить націоналізму в його різноманітних різновидах – від «наукового націоналізму» до «радикального націоналізму» − і стверджує саме «полінаціональну ідентичність», не космополітизм, а громадянський «соціокультурний інтернаціоналізм», інтеркультурні громадянські зв’язки і взаємодії у «відкритих формах» громадянського діалогу та солідарних «громадянських дій». Сама світоглядна відкритість суспільства дуже складний феномен. Він з’явився в процесі трансформації сучасної соціальної реальності, що стає менше державно-політичною, а більше громадянсько-правовою, інформаційною та соціокомунікативною, культурно-інформаційною реальністю. Одним із перших на це звернув увагу А. Турен, який зафіксував проблему як процес «відокремлення суспільства від держави» з виникненням ситуації «між культурою та політикою» [50, с. 11, 34]. Він же розробляв концепцію «комунікативного суспільства», яке без відповідних світоглядних трансформацій перероджується в «програмоване суспільство» в якості об’єкта владно-політичних маніпуляцій, «індустрія знань» переноситься у суспільне виробництво і тут вже «соціальна влада діє безпосередньо на рівні виробництва». У суспільстві виникає «тотальне відверження поняття соціального життя», бо виникає «суспільство без держави або держава без суспільства» [50, c. 419, 424-425].

Надалі вже на постіндустріальній основі ідею інформаційно-комунікативної «відкритості» суспільства розвивав Юрген Хабермас. На його думку, обмін товарами все більш заміщається «обміном інформацією» [54, с. 58-59]. Потреба у «відкритості інформації» призводить до суперечливого інституціювання відкритості в громадянській правовій державі [54, с. 125]. Проблема вирішується тільки у «комунікаційному контексті» при наявності умов масової демократії у соціальній державі», коли «публічні (відкриті) комунікації організовано так, що існує можливість негайно й ефективно відповісти на публічно, відкрито висловлену думку» [54, с. 304-305]. Ця проблема вітчизняними дослідниками розглядається на підгрунті дії «комунікативних чинників», процесів «комунікативної раціоналізації», виникнення суттєво нових суб’єкт-об’єктних відносин у «релятивній» соціальній реальності почала активно вивчатися в українській філософській думці лише на межі ХХ-ХХІ століть (А.М. Єрмоленко, В.Б. Фадеєв, Г.Ю. Носова та ін.) [32, с. 26,43, 56, 79]. З метою подолання подібних перешкод світоглядної «суб’єктивістської парадигми» та інших упереджень і стереотипів суспільства, В.Б. Фадеєв пропонує такі три нові світоглядні підходи: 1) зміна принципу структурації суспільства, яку підпорядковано зараз «поширеним у суспільстві регідних поняттєвих форм і стереотипів»; 2) зняття «соціокультурної упередженості» різних соціальних груп, які мають різні «соціальні категоризації»; 3) зняття «функціонального упередження», що виникає в контексті наявних соціально-політичних чинників (політична боротьба, структури домінації, емансипативні процеси тощо) [32, с. 57]. Тоді виникає нова «трансформаційна модель» соціальної реальності з трансформованими світоглядними уявленнями. Трансформована «соціальна реальність постає як неодмінна умова (матеріальна причина), так і результат людської практики». Тоді «трансформаційна модель розглядає суспільство як сукупність структур, звичайних процедур і умовностей, що її індивіди свідомо і несвідомо відтворюють і трансформують» [32, с. 58]. Тобто йдеться про соціокультурний духовно-практичний світогляд, про розгортання сутнісних сил людини в певному світоглядному культурно-просторовому вимірі, де можлива їх практична реалізація в спектрі різних світоглядних уявлень. Таким чином, формується не «мультикультурний», а «культурно-поліцентричний світогляд» в процесах суспільного об’єднання на підгрунті полікультурності, «соборизації» світоглядних уявлень суспільства, об’єднання всіх етно-культурних спільнот та інтеграції їх етносвітоглядів в єдиній світоглядній культурі. Тоді на засадах єдиної суспільної культури і її ідентифікації у єдиних духовно-практичних світоглядних уявленнях може розвинутися інтегративний суспільний світогляд у модусах найрізноманітніших полісеміотичних світоглядних уявлень. Вони можуть прийняти яскраві ознаки багатозначності, семантичності різноманітного смислобачення, багатомірності й багаторівневості, духовного поліморфізму та душевного поліфонізму [21, с. 40]. На думку вітчизняних філософів, які багато в чому підтримають західноєвропейську філософську думку (Н. Аббаньяно, Г. Арендт, Е. Левінас, М. Мерло-Понті та ін.) подібна світоглядна трансформація може здійснитися, коли відбудеться «буття людини як відкритого діалогу зі світом («життєва комунікація»)», і коли виникне «комунікативний аспект свободи» у відкритому суспільстві [44, с. 34, 44]. Для цього потрібно, на думку вітчизняного дослідника Л.А. Ситниченка, здійснення «стратегії свободи в сучасній соціальній і практичній філософії». Вона приймає виразний аспект «комунікативної стратегії свободи», в межах якої «сповнюються нового змісту вже звичні пари понять: «свобода – відповідальність», «свобода – справедливість» [44, с. 264, 302]. Виходячи з вище означених підстав, можна стверджувати, що в світоглядному культурно-просторовому вимірі суспільних комунікацій та обміну інформацією формуються комунікативно-раціоналізовані, комунікативно-інформаційні та комунікативно-етичні світоглядні уявлення «відкритого» суспільства.

Література

1. Горський В.С. Ідея мультикультуралізму та історико-філософська наука // Концепція мультикультуралізму. – К.: Стилос, 2005. – С. 86-90 (144 с.)

2. Димерець Р.Й. Ідентичність і традиція в контексті ідеї громадянського суспільства (роздуми з приводу «Політики визнання» У. Тейлора) // Концепція мультикультуралізму. – К.: Стилос, 2005. – С. 132-143 (144 с.).

3. Капіца В.Ф. Українська національна свідомість. – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – 336 с.

4. Концепція мультикультуралізму. – К.: Стилос, 2005. – 144 с.

5. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2005. – 324 с.

6. Свобода: сучасні виміри та альтернативи. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2004. – 486 с.

7. Турен А. Повернення дієвця. – К.: Альтерпрес, 2003. – 320 с.

8. Хабермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000. – 318 с.