Дзевелюк А.В., к.юр.н.,доцент,

Басалюк Н., студент

Національний університет «Одеська юридична академія»

КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Ідея правової держави пройшла складний і тривалий шлях. Ще в античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу, а держава, в якій закон суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко загине. Ряд важливих положень і уявлень про правову державу розроблені античними авторами. Так, Солон і Аристотель трактували поняття правової держави як влади закону у поєднанні сили і права, Сократ і Платон говорили про виділення правильних і неправильних форм правління, змішане правління і роль права в типології державних форм, Демокрит - про співвідношення природного і волевстановленого права. Римські юристи також підіймали питання рівності людей за природним правом.

На противагу феодальному порядку відносин, французький теоретик держави Ж.Боден вважав, що держава має справедливий, правовий характер. Ідея державного суверенітету, наявність правового принципу спрямованого на досягнення в державі елементарного правового порядку, вимога єдиного та рівного для всіх права суттєво доповнили доктрину правової держави в зарубіжній політико-правовій думці. Вимоги про єдину і суверенну державу з єдиним і спільним для всіх законом, без винятків і привілеїв, підтримував також англійський філософ, засновник теорій природного права Т.Гоббс.

Теоретичні конструкції щодо підкорення всіх закону, забезпечення свободи, які розвивали Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, послужили основою для ранньобуржуазних теорій панування права, поділу влади, правової держави. На зміну започаткованим ще в античні часи ідеям правової державності приходять теоретично розвинуті концепції і доктрини правової держави.

Одним з творців теорії правової держави був відомий німецький філософ Еммануїл Кант. Відстоюючи ідеї свободи, він вважав, що це єдине право людини, яке не залежить від зовнішніх обставин. Особа повинна бути захищена від свавілля влади. Розум зобов’язує людей до того, щоб побудувати державу з максимальним узгодженням її устрою і правових принципів.

Словосполучення «правова держава» вперше зустрічається в роботах німецьких учених К. Велькера (1813 р.) і І.Х.Фрайхера фон Аретина (1824 р.). Але перший юридичний аналіз даного терміну і введення його в науковий обіг зроблені їх співвітчизником Робертом фон Молем (1832 р.). Він розглядав правову державу як категорію вчення про державу і ставив його п'ятим за рахунком після патріархальної, патримоніальної, теократичної і деспотичної держави.

У літературі виділяють три етапи розвитку німецької ідеї правової держави. До революції 1848 р. вона формувалася як теорія і конституційно - політична основа його створення. У 1848 р. у проекті Паулкірхенської конституції була зроблена спроба поєднати ідеї про правову державу і демократії. З 1871 року йшла детальна розробка принципу поділу влади, понять закону та судового захисту.

Звернення до вітчизняної та російської традиції правової думки ХІХ – початку ХХ століття дозволяє твердити, що поняття правової держави ставало предметом досліджень багатьох науковців. Їх суть полягала у намаганні власного осмислення базових принципів правової держави, того, яким чином вироблені на Заході ідеали правової державності могли бути адаптовані до тогочасних умов.

На початку існування СРСР забезпечення «першого покоління» прав людини, які відстоювали Дж. Локк, А.Сміт, С.Міль та ін. у кінцевому підсумку не привело до влаштування держави, в якій би панувало загальне благо. Лише в другій половині ХХ ст. ліберальні принципи склали ідейну основу сучасної соціальної правової держави.

На сучасному етапі поняття правової держави трактують чимало дослідників, як українських, так і зарубіжних, зокрема, О.Ф.Скакун підкреслює, що правова держава ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, в якій юридично визнаються і рівно гарантуються усі основоположні (природні) права і свободи людини, реалізація яких збалансована з обов’язками та правами інших людей, а державна влада пов’язана правом з метою запобігання її зловживання.

Н.М.Крестовська визначає правову державу як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах.

Російський вчений Г.А.Борисов – правова держава – політична організація влади (соціальний інститут), що базується на фундаменті розвиненого громадянського суспільства, виконує функції управління з юридичними обмеженнями, приводить суспільство до благополуччя, згоди і рівноваги.

Звернення до здобутків історико-правового аналізу поняття правової держави дозволяє окреслити ряд фундаментальних ідей, концепцій, положень, які формувались у межах західної та вітчизняної політико-правової думки і поступово закладали у правосвідомості людей цінності, які були закріплені в класичній теорії правової держави. Висвітлення названого аспекту аналізу поняття правової держави дозволяє уникнути спотвореного сприйняття правової держави як штучного продукту юридичної або суспільно-політичної думки.

Фіксація поняття правова держава у ст. 1 Конституції України, де зазначається: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, власне, перетворила його на одну з тих реалій, на один із тих чинників, які визначають розвиток нашого суспільства та держави нині, і, як ми твердо сподіваємося, визначатимуть його й у перспективі майбутнього державного розвитку. Причому це конституційне положення виступає не лише орієнтиром загального державного розвитку, а й чітко вказує на певну модель організації відносин у суспільстві, а також між суспільством та державою, що має бути реалізована в Україні.

Звісно, що сьогодні можна висловлювати прямо протилежні думки щодо того, наскільки принципи та ідеали правової держави вдалось реалізувати у складному державотворчому процесі, який пройшла Україна з дня проголошення незалежності. Розмаїття оцінок реального стану України та перспектив розбудови в ній правової держави спричиняється не лише різними поглядами на ті реальні здобутки, які має на сьогодні Україна, а й відмінним розумінням того, що має являти собою модель правової держави, різним тлумаченням того, у чому зміст цього поняття, різними критеріями, що застосовуються при порівнянні теоретичного концепту “правова держава” з реальною практикою втілення її основоположних принципів. Справді, чимала кількість суперечок реально точиться не навколо окремих емпіричних фактів (неузгодженості законодавства, випадків обмеження конституційних прав людини, прийняття “сирих” законів, недотримання принципу законності, нехтування положеннями конституції тощо), які, безумовно, потребують свого ретельного розгляду та розв’язання, а навколо суто теоретичних питань, які повинні вирішуватись на науковому рівні, а не у політичних дебатах. Скажімо, часто суперечки точаться навколо того, як саме слід тлумачити поняття правової держави: матеріально або тільки формально? Тобто чи достатньо проголосити верховенство конституції та конституційних принципів, чи держава має відповідати за реальний стан справ у сфері захисту та дотримання прав людини і громадянина.

Процес розвитку нормативно-правової бази формування України як правової держави є безпосередньо пов’язаним з декларованим на найвищому державному рівні прагненням інтеграції України як до Європейського Союзу, так і до широкого світового співтовариства розвинених демократичних держав. З цього погляду, наближення нашої країни до міжнародних правових стандартів (насамперед у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення конституційних прав особи, гарантій розвитку громадянського суспільства та його активної участі у політичному та економічному житті країни, гарантування законності та підтримання правопорядку) має своїм наслідком трансформацію тієї нормативно-правової основи, яка уможливлює якнайповнішу реалізацію в Україні принципів правової держави.

Отже, однією з головних, якщо не провідних, тенденцій розвитку державності в світі є використання найкращих надбань політико-правової думки. До них цілком правомірно належать такі загальнолюдські цінності, як демократія, права та свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Результатом цих процесів стало формування й чітке конституційне закріплення концепції демократичної, правової держави як відображення загальнолюдського її призначення. Поняття правової держави має чітко виражений історичний характер, видозмінюється в залежності від правових традицій та орієнтацій, існуючих в різних державах, і знаходить реальне втілення в конституції та правовій системі держави.

Література:

1. Алексеев С.С., Архипов С.И. Теория государства и права/ М.: Норма, 2005. — 496 с.

2. Гринюк Роман Федорович. Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - X., 2007. - 39 с.

3. Заєць Анатолій Павлович. Правова держава в Україні: концепція і механізми реалізації: автореф. дис. д-ра юрид. наук: / Київський ун-т імені Тараса Шевченка. - K., 1999. - 36 с.

4. Співак В.М.Концепція правової держави в історії політичної думки/Актуальні проблеми політики: зб.наук.праць. Вип.9.

5. Борисов Г.А. Теория государства и права: учебник //Белгород. – Из-во БелГУ, 2007. – 292 с.