Студентка Онищенко М. В.

Національний авіаційний університет, Україна

науковий керівник: Рощина І. О., к. ю. н.

Співучасть у злочинах за кримінальним правом України та Англії

Останнім часом актуальності набуває вивчення і узагальнення законодавчого досвіду інших країн, у тому числі й у сфері кримінального права. Це дає можливість пізнати зміст і сутність основних інститутів зарубіжного кримінального права, порівняти їх із національним кримінальним законодавством, зробити висновки щодо можливості запозичення позитивного досвіду європейських країн та імплементації у вітчизняне законодавство. Таким чином, дослідження інституту співучасті на прикладі зіставлення норм українського і англійського кримінального права матиме користь для подальшого розвитку вчення про злочин і співучасть у ньому.

Відповідно до чинного законодавства України, співучастю визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України) [2]. Виходячи з даного визначення, в українській доктрині кримінального права виділяють об’єктивні і суб’єктивні ознаки співучасті у вчиненні злочину.

Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб'єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього випливає наступне [3]:

а) співучасть у злочині – це вчинення групою осіб конкретного суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), яке визнається злочином. Цей злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об'єктивні та суб'єктивні ознаки певного складу злочину, передбаченого КК України;

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередню участь декілька осіб, які задовольняють вимогам, що ставляться до суб'єкта злочину (кількісна ознака співучасті). Це означає, що вчинення злочину особою з участю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, не утворює співучасті у злочині;

в) за співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно (якісна ознака співучасті). Спільність дій співучасників означає, що злочин учиняється їхніми загальними й об'єднаними зусиллями (кожен із них робить свій внесок у вчинення злочину, при цьому спирається на допомогу та сприяння іншого співучасника або розраховує на це).

Суб'єктивні ознаки співучасті полягають в умисній спільній участі у вчиненні умисного злочину. Тобто співучасть можлива тільки в умисному злочині, отже, усі співучасники злочину діють умисно [3].

В англійській доктрині кримінального права під співучастю розуміють дії двох і більше осіб з реалізації злочинного наміру. Поняття «співучасник» також використовується, але одні автори відносять до нього будь-яких учасників злочину, а інші — тільки другорядних учасників (пособників і підбурювачів). Вважається, що особа, яка надає підтримку правопорушнику після вчинення ним злочину, не може бути визнана співучасником, оскільки вона не брала участі у злочинному посяганні. Цікавою особливістю є те, що співучасть за англійським правом може виражатися не тільки в активних діях, але й у злочинній бездіяльності [1].

Щодо причинного зв’язку при співучасті, то англійські юристи дотримуються такої точки зору. Учасником злочину може бути визнана як особа, чиї дії безпосередньо пов’язані зі злочинним результатом, так і така, чиї дії сприяли злочину. За певних умов особа може бути визнана співучасником за вчинення найнезначнішого діяння, яке складно вважати пособництвом чи підбурюванням. Наразі англійські суди, розглядаючи справи про пособництво, застосовують правило так званої «конкретної допомоги», але при цьому вважається, що немає необхідності виявляти змову і причинний зв’язок між злочинною поведінкою другорядних співучасників і шкідливим наслідком, що настав. Таке тлумачення причинного зв’язку розширює поняття кримінально караної співучасті. Позиція англійської кримінально-правової доктрини не узгоджується з об’єктивними підставами караності співучасті, загальновизнаними у сучасних кримінально-правових системах [1].

Із суб’єктивної сторони для умисних злочинів співучасть передбачає єдність умислу учасників злочину щодо вчинення злочинного діяння.

За кримінальним правом України співучасть у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Це випливає із законодавчого визначення співучасті, а також із того, що необережне спричинення не містить тієї суспільної небезпечності, що є характерною для умисної злочинної діяльності. За англійським правом співучасть можлива й у необережному злочині. Важливо тільки, аби дії, які призвели до необережного заподіяння злочинного результату, охоплювалися первинним задумом учасників. У такому випадку необережні результати цих дій можуть бути поставлені їм у провину [1].

КК України виділяє такі види співучасників злочину, як: виконавець, організатор, підбурювач та пособник [2]. Іноді на практиці виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Але зазвичай ініціатором є підбурювач, або організатор злочину, тому український законодавець не виділяє ініціатора як самостійного співучасника злочину.

Виконавець (ч. 2 ст. 27 КК України) – це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин [2]. Таким чином, в українському законодавстві існує три види виконавства: безпосереднє, співвиконавство і посереднє виконавство. Із цього випливає, що з об'єктивної сторони виконавець своїми активними діями чи бездіяльністю безпосередньо виконує у повному обсязі або частково об'єктивну сторону конкретного складу злочину. Причому злочин може бути вчинено як одним, так і двома чи більше виконавцями (співвиконавцями). Між співвиконавцями може бути й розподіл ролей у виконанні злочину. Також, для вчинення злочину виконавець може залучати осіб, що не є суб'єктами злочину. У цих випадках має місце посереднє заподіяння шкоди, яке в цілому виключає співучасть у злочині. Як посереднє заподіяння треба розглядати і вчинення особою злочину в наслідок фізичного чи психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності обставин, що виключають злочинність діяння [3].

Організатором (ч. 3 ст. 27 КК України) вважають особу, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації [2].

Із об'єктивної сторони дії організатора завжди перебувають у причинному зв'язку з тим злочином, який вчиняє виконавець, а також із діями інших співучасників. Із суб'єктивної сторони умислом організатора охоплюються його особисті дії з організації злочину, а також той злочин, який повинен вчинити виконавець чи інші співучасники. Організатор бажає чи свідомо допускає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення.

Підбурювач (ч. 4 ст. 27 КК України) – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину [2]. З об’єктивної сторони підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину і ставить свої дії у причинний зв'язок з тим злочином, який буде вчинений виконавцем. Із суб'єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, бажає вчинення виконавцем певного злочину. Він усвідомлює, що викликає у виконавця рішучість на вчинення злочину, породжує у нього умисел на його вчинення, передбачає розвиток причинного зв'язку між своїми діями і діями виконавця та бажає вчинення ним цього злочину.

Пособником (ч. 5 ст. 27 КК України) вважають особу, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя, засоби, сліди вчинення злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину [2].

Пособництво характеризується такими об'єктивними ознаки: 1) сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками; 2) надання засобів, знарядь злочину; 3) усунення перешкод; 4) переховування злочинця, знарядь, засобів, слідів учинення злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхам, а також придбання чи збут таких предметів утворюють співучасть у злочині і є пособництвом у разі, коли вони були обіцяні виконавцеві або співучасникові злочину ще до початку виконання злочину чи під час його вчинення; 5) заздалегідь надана обіцянка приховати злочин іншим чином [3].

Із суб'єктивної сторони пособництво характеризується умисною формою

вини – пособник усвідомлює, що він сприяє вчиненню злочину іншому співучаснику і бажає цього чи свідомо це допускає.

Українська судова практика припускає можливе сполучення в діях співучасників відразу декількох ролей, це обов’язково має враховуватися судом при призначенні покарання [1].

Що стосується англійського законодавства, то протягом тривалого часу в ньому застосовувалася така класифікація співучасників, як виконавці та пособники. Утім, відповідно до Акта про кримінальне право 1967 pоку, який скасував різницю між фелоніями та місдімінорами, всі учасники злочину могли обвинувачуватися як його виконавці. Проте на практиці все ж розрізняють їх ролі, оскільки це має значення для призначення покарання [4].

Відповідно до англійської кримінально-правової доктрини, виконавцем

уважається той, хто безпосередньо, особисто вчиняє злочинне діяння. Виконавцями одного й того самого злочину можуть бути як особи, що разом виконують усі дії, котрі утворюють даний злочин, так і особи, кожна з яких виконує лише частину дій стосовно вчинення злочину. При групових розбійних чи інших нападах питання про те, хто конкретно завдав смертельного удару, заподіяв відповідне тілесне ушкодження навіть не виникає, а отже, всі співучасники несуть колективну відповідальність за його наслідки і визнаються однаковою мірою його виконавцями [1].

Виконавець — це також особа: 1) яка вчинила злочин «за допомогою неживої сили або через невинного посередника», тобто до виконавця належить й опосередковане виконавство (посереднє спричинення шкоди), тому присутність на місці вчинення злочину не вважається обов’язковою умовою для визнанням особи виконавцем; 2) яка сприяла злочину в момент його вчинення.

У свою чергу, виконавці поділяються на два види: а) виконавці першого

ступеня – особи, які безпосередньо вчинили злочин; б) виконавці другого ступеня – особи, що сприяли злочинному діянню в момент його вчинення [1].

Пособником злочину відповідно до англійської доктрини є той, хто забезпечує чи консультує вчинення злочину іншими особами, а також керує ними. У законодавстві розрізняються три види пособництва: 1) пособництво шляхом надання засобів чи знарядь, тобто матеріальне; 2) пособництво діями; 3) пособництво інтелектуальне – надання порад, вказівок, інструкцій. Таким чином, усі дії пособника повинні бути спрямовані на сприяння іншій особі у вчиненні злочину. Якщо ж злочин залишився не вчиненим іншими особами, то пособництва не буде. Крім того, дії пособника мають бути спрямовані на надання сприяння такому виконавцю, що діяв за наявності вини і був осудний. Із числа пособників після вчинення злочину доктрина виключає чоловіка, дружину та найближчих родичів [1].

До числа другорядних співучасників належить підбурювачі до злочину. Підбурювання передбачає наполегливе спонукання до вчинення злочину. Воно може відбуватися як до, так і у процесі вчинення злочину. Якщо підбурювання мало місце стосовно особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності через стан неосудності, вік, то у таких випадках підбурювач, який спонуканнями забезпечив учинення злочинних дій такою особою, відповідатиме як головний виконавець даного злочину [4].

Отже, дослідження інституту співучасті за кримінальним правом України у порівнянні із нормами англійського кримінального права дозволяє зробити висновок, що між ними існують істотні відмінності. Зокрема те, що: 1) за КК України співучасть у необережних злочинах неможлива, в англійській кримінально-правові доктрині співучасть можлива й у необережному злочині; 2) за кримінальним законодавством Англіїї всі учасники злочину можуть обвинувачуватися як його виконавці (але на практиці все ж розрізняють їх ролі, оскільки це має значення для призначення покарання), а КК України виділяє такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач та пособник. Проте, незважаючи на відмінності, таке дослідження дає можливість глибше пізнати правову природу співучасті як різновиду злочинної діяльності та запозичити позитивний досвід європейських країн у боротьбі із цим явищем.

Література:

1. Зінченко І. О. Співучасть у злочині за кримінальним правом України та Англії: порівняльно-правовий аспект / І. О. Зінченко // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Економічна теорія та право. – 2013. – № 3. – С.205-216

2. Кримінальний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 1 верес. 2013 року: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2013. – 212 с.

3. Митрофанов І. І. Співучасть у злочині : навчальний посібник / І. І. Митрофанов, А. М. Притула. // – Одеса : Вид-во «Фенікс», 2012. – 208 с.

4. Яценко С. С. Основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав: навч. посіб. / С. С. Яценко. // — К.:ВД «Дакор», 2013. — 168 с.