к.філол.н. Чуйко Г.В., Євангелій Х.П.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

Проблема стилю життя у психології

Стиль життя (з грец. stylos – паличка для письма) – індивідуально своєрідна цілісна система стійких способів і форм опосередкування особистістю об'єктивних умов життєдіяльності. Поняття «стиль життя» введене у психологію А. Адлером, який визначив його як «цілісність індивідуальності». Він бачив природу внутрішньої сталості особистості у виборі нею на основі фактів і подій життя своєї унікальної кінцевої життєвої мети. Ця вища мета визначається тим смислом, який людина надає життю. Сенс життя втілюється у стилі життя і «проходить далі через все життя схоже на дивну та своєрідну мелодію власного твору». Згідно з Адлером, життєвий стиль визначає всі індивідуально-істотні функції людини, і особливо виразно проявляється, коли людина стоїть перед важливими рішеннями в критичних ситуаціях [5].

Стиль життя вивчався такими вченими, як А. Адлер, М. Вебер, Дж. Гол­торп, А. Міт­чел, П. Бу­рдьє, О. Льюїс, Д. Янкелович, М. Маккобі, О. М. Михайлова, Т. В. Приходько, О. М. Демидов, ін.

А. Адлер вважав, що стиль життя – це індивідуальність, яка вира­жа­є­ть­ся і формується в певному оточенні, причому в кожної людини своя мо­дель життєвої поведінки. Він називає життєвим стилем завзятий рух до мети [1]. Життєвий стиль визначається як значення, яке людина надає світові та самій собі, її цілі, спрямованість її прагнень і ті підходи, які вона використовує при вирішенні життєвих проблем. Життєвий стиль має такі характеристики: формується в ранньому дитинстві, але не є вродженим; часто не відповідає реальності; стійкий – установки, які демонструє люди­на, глибоко вкорінені в її несвідоме; формується під впливом творчих здібностей особистості, її креативного Я; відповідальність за формування і зміну життєвого стилю лежить на самій людині; це означає, що вона може змінити свій життєвий стиль; залежно від того, як людиною вирішуються життєво важливі проблеми, у неї формується певний життєвий стиль, який надалі є основою для розв’язання різних життєвих проблем і ситуацій.

А. Адлер зазначає, що формування життєвих цілей починається в ди­ти­­н­стві як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості та без­по­ра­д­ності у світі дорослих. Життєва мета формується в ранньому дитинстві під впливом особистого досвіду, цінностей, особливостей самої особис­то­с­ті. Саме в дитинстві, на його думку, і формується життєвий стиль – інте­гро­­ваний стиль пристосування до життя і взаємодії з ним. Любов, дружбу і ро­­боту А. Адлер називає основними життєвими завданнями, з якими сти­ка­­­ється людина, що визначені умовами людського існування і дозволяють під­тримувати та розвивати життя в тому середовищі, де вона знаходиться [1].

Згідно з А. Адлером, кожна людина формулює свою життєву мету, що слу­жить зосередженням її прагнень і досягнень. Життєві цілі завжди дещо не­реалістичні і можуть стати невротично перебільшеними, якщо почуття не­повноцінності занадто сильне. Життєві цілі забезпечують спрямування та завдання для діяльності людини. Наприклад, людина, яка прагне до пе­ре­ваги, особистої влади, розвине певні риси характеру, необхідні для до­сяг­нення цієї мети – амбіцію, заздрість, недовіру й ін. Адлер вказує, що ці ри­си характеру не є вродженими, первинними, це «вторинні фактори, на­в'я­зані таємною метою людини» [1]. Отже, життєвий стиль – це ун­і­ка­ль­ний спосіб, обраний кожною людиною для прямування своєї життєвої ме­ти, це інтегрований стиль пристосування до життя і взаємодії із жит­тям взагалі.

В індивідуальній психології А. Адлера підкреслюється, що ранні спогади людини можуть пояснювати особливості стилю життя особистості, так як вони зберігаються в пам'яті саме тому, що містять в собі ключові для його утворення події дитинства.

Звернення до минулого через спогади дитинства краще за будь-який інший спосіб дозволяє відновити ранній стиль життя, який А. Адлер називає прототипом – і який є ядром стилю життя. Ранні спогади людини дозволяють побачити ту частину прототипу, яка діє в сьогоднішньому житті. Індивідуальний стиль життя визначається, принаймні в ядерній формі, до п'яти років. Згідно А. Адлеру, основа установок залишається незмінною, хоча їх вираження в подальшому житті часто зовсім змінюється; незважаючи на це, у всіх ситуаціях ми виявляємо ту ж людину, ту ж психічну єдність. Ранні спогади «більше схожі на відбитки того, що сталося, і того, який це отримало розвиток. Вони показують рух до мети і те, які для цього долалися перешкоди. Вони розкривають, чому людину стала залучати одну сторону життя більше, ніж іншу» [1, с.91].

Життєвий стиль особистості складається з того, як поєднуються в лю­д­­ській особистості дві рушійні сили – прагнення до переваги та соціальний ін­терес: життєвий стиль «реальна компенсація» передбачає: знаходження по­зитивних способів задоволення свого прагнення до переваги; виражений со­ціальний інтерес із його позитивним забарвленням, тобто прагнення до кон­такту з іншими людьми й отримання користі та задоволення від цього кон­­такту; успішне вирішення індивідом всіх трьох життєво важливих про­б­лем; життєвий стиль «непотрібні, нікчемні люди» передбачає: нероз­ви­не­ний соціальний інтерес; відсутність прагнення до переваги; знижені пра­г­не­ння щодо оточуючих людей, себе, своєї реалізації; нечіткі життєві цілі, орі­єнтацію на загальні правила і життєві установки; життєвий стиль «по­ро­ж­ні творці добрих справ» передбачає: розвинений соціальний інтерес; від­сут­ність прагнення до переваги, як в позитивному, так і в негативному клю­чі; несформоване прагнення до зміни себе, розвитку своїх здібностей і ком­пенсації своїх слабкостей; вирішення проблеми комунікації та вза­є­мо­дії з іншими часто має негативний відтінок, оскільки люди не вміють ре­а­лі­зувати себе на благо оточуючих і, як наслідок, не отримують віддачі; та ж негативна тенденція спостерігається і у вирішенні двох інших життєво ва­жливих проблем; життєвий стиль «псевдокомпенсації» має такі ха­ра­к­те­р­ні особливості: виражене прагнення до переваги; соціальний інтерес або не виражений зовсім, або має негативний відтінок: при невираженому або ну­льовому соціальному інтересі людина орієнтована на підтримку вла­с­но­го «​​нарцисичного» ​​комплексу; у разі негативно вираженого соціального ін­тересу – використовує стратегію маніпуляції при взаємодії з ото­чу­ю­чи­ми; у подоланні життєвих труднощів прагне не навчатися сміливості й аде­ква­­тності поведінки і своїх проявів, а формує у себе ілюзію того, ким або чим хоче здаватися [1].

Отже, формування життєвого стилю, згідно з А. Адлером, і його типи за­лежать від співвідношення в людині двох рушійних сил розвитку осо­би­с­то­сті – прагнення до переваги (ступеня активності (рівня енергії) людини, що має відношення до того, як вона підходить до вирішення життєвих про­б­лем) і соціального інтересу (відчуття емпатії до всіх людей; співпраця з ін­шими швидше заради спільного успіху, ніж для особистих вигод), тобто рі­вня розвитку цих сил: високий (низький ) рівень прагнення до переваги і ви­сокий (низький ) рівень соціального інтересу; переважання позитивних чи негативних сторін в кожній із цих рушійних сил. У теорії Адлера соці­а­ль­ний інтерес виступає основним критерієм психологічної зрілості; його про­тилежністю є егоїстичний інтерес. Крім того, кожна людина має пе­в­ний енергетичний рівень, у межах якого вона веде наступ на свої життєві про­блеми. Даний рівень енергії або активності зазвичай встановлюється в ди­тинстві; він може варіювати у різних людей від млявості, апатичності до по­стійної, шаленої активності. Ступінь активності відіграє конструктивну або деструктивну роль тільки в поєднанні із соціальним інтересом. Кожен жи­ттєвий стиль має свої характеристики та відмінні особливості, зумовлені по­єднанням двох рушійних сил розвитку, і демонструє специфіку роз­в’я­за­н­ня трьох основних життєвих проблем [1].

Перші три адлерівського типу установки стилів життя – управ­ління, отри­­мання й уникнення. Для кожної з них характерна не­до­ста­т­ня вираже­ність соціального інтересу, але вони розрізняються за ступенем ак­тивності. У четвертого типу, соціально-корисного, присутні як високий со­ціальний інтерес, так і високий ступінь активності. При цьому Адлер на­га­дує, що жодна типологія, якою б хитрою вона не була або не здавалася, не може точно описати прагнення особистості до переваги, досконалості та ці­лісності. Проте, опис цих установок, пов’язаних зі стилями життя, у де­якій мірі може полегшити розуміння поведінки людини з позиції теорії Адлера.

Зауважимо, що сьогодні в науці намічаються два основні шляхи дослі­д­­ження феномену «життєвий стиль» – через вивчення вибору суб'єктом цілей життя та способу життя (К.А. Абульханова-Славська), та за допомогою вивчення его-захисних процесів особистості, своєрідних моделей її життєвої поведінки (Р. Плутчик, Х. Келлерман, Х. Конт). Крім того, виділяються і типи життєвого стилю.

О. М. Михайлова, зокрема, наголошує, що про стиль нам дозволяють судити, насамперед, детермінанти культурно-аксіологічного змісту, зокрема, цінності, ціннісні переваги людей (в одязі, манері спілкування, оточенні, музиці, оздобленні житла тощо). Причому такі цінності протягом життя людини не залишаються незмінними [3].

На думку Т. В. Приходько, «основними чинниками, здатними глибоко роз­­­­­кри­ти зміст стилю життя, залишаються його структурні елементи. На­сам­­­­­­перед, це – ціннісні пріоритети (переваги, преференції, розуміння жи­т­тє­­­вого успіху тощо), які визначають напрям життєвого вибору, вказують на соціальні явища та позиції в суспільстві, бажані для досягнення. З іншо­го боку, це – ціннісні орієнтації (життєві прагнення, поривання), спрямо­ва­ні на досягнення даних ціннісних пріоритетів, привабливих соціальних явищ та позицій в суспільстві». Стиль життя можна визначити як вибір вла­с­ного життєвого шляху на основі визначення життєвих пріоритетів та орієн­тацій аксіологічного змісту, з метою подальшої самоактуалізації в суспільстві [4].

М. Маккобі виділяє чотири життєві стилі: «Майстра», «Воїна у джунглях», «Колективіста» й «Гравця», - наголошуючи, що оптимальний варіант полягає у збалансованому співвідношенні усіх чотирьох стилів життя у людини і що стиль життя розкриває лише ті життєві цінності людини, які проявляються у поведінці [4].

О. М. Демидов пропонує такі п'ять основних життєвих стилів: «Переможці» – образ лідера, сильною, вольовою особистості; «Новатори» – двигуни прогресу; «Ретрогради» – образ людини з минулих століть; «Традиціоналісти» – виключає екстремальне самовираження; «Істеблішмент» – люди правлячої еліти [2].

З метою вивчення феномену життєвого стилю особистості нами проводилося дослідження, в якому вибіркою були старшокласники сільської школи (n = 22).

За методикою Life Style Index (Плутчика-Келлермана-Конте), у дослі­д­жуваній групі переважають такі захисні механізми, як заперечення (88,14 %) та компенсація (81,36 %), дещо програє їм заміщення (76,73 %), решта механізмів еґо-захисту проявляються в опитаних на середньому рівні, за виключенням проекції, яка опитаними використовується найрідше.

Згідно методики визначення системи життєвих смислів (В. Ю. Котля­ко­­ва), єдиний життєвий смисл, що може вважатися домінуючим у вибірці, – екзистенційний (де середня – 9,36 балів – відповідає високому рівню про­я­ву цієї категорії сенсу); домінуючим він є у 54,54 % досліджуваних, у ре­ш­ти – на середньому рівні прояву; особи, для яких екзистенційні цінності не є значимими відсутні, тоді як самореалізація як смисложиттєва кате­го­рія найменше виражена у вибірці; для 36,36 % школярів ця категорія вза­га­лі не значима, дещо більш важливими серед інших виявляються альту­їс­тичний і сімейний життєві смисли (11,36 та 12,82 балів, відповідно).

Аналіз результатів за методикою ціннісних орієнтацій М. Рокіча по­ка­зав, що серед термінальних цінностей (цінностей-цілей) досліджувана гру­па віддає перевагу цінностям здоров’я (середній ранг – 3,95), справжнім друзям (5,59) та свободи (самостійності, незалежності вчинків) (5,64), то­ді як зневаженими виглядають цінності краси природи та мистецтва (13,41), суспільного визнання та поваги (12,41) і щастя інших (12,32); перевага у вибірці за інструментальними цінностями (цінностями-засобами) належить вихованості (3,91), акуратності (5,19) та життєрадісності (6,54) цінностям; останні позиції – за непримиримістю до власних і чужих недоліків (14,86) та високими запитами (домаганнями, вимогами до життя) – 14,14; решту інструментальних цінностей опитані обирають частіше.

Отже, стиль життя досліджуваної групи старшокласників формують цінності здоров’я, дружби, свободи, що реалізуються через цінності вихованості, акуратності й життєрадісності; домінування екзистенційного життєвого сенсу, поєднаного з альтруїстичною і сімейною категоріями сенсу; захищаючи себе від внутрішніх напружень з допомогою механізмів заперечення, компенсації та заміщення

 

Література:

1.    Адлер А. Наука жить / А. Адлер. – [Пер. с англ. и нем.]. – К. : Port-Royal, 1997. – 288 с.

2.    Демидов А. М. Социокультурные стили в Центральной и Восточной Европе / А. М. Демидов // Социологическое исследование. – 1998. – № 4. – С.16-28.

3.    Михайлова О. Н. Социально-философские проблемы типологи­чес­ко­го анализа стилей жизни : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. фи­лос. наук: спец. 09.00.01 «Философия» / О. Н. Михайлова. – М. : ИФ РАН, 1992. – 21 с.

4.    Приходько Т. В. Критерії дослідження стилів життя в парадигмах соціальної філософії / Т. В. Приходько [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://novyn.kpi.ua/2006-2/06_Prihotko.pdf. – Назва з екрана.

5.    Cловарь / Под. ред. М. Ю. Кондратьева // Психологический лексикон. Энциклопедический словарь в шести томах / Ред.-сост. Л.А. Карпенко. – Под общ. ред. А. В. Петровского. – М. : ПЕР СЭ, 2006. – 176 с.