К.т.н. Лапковський С.В., Хлюпка Т.М., Рогожа О.М.

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”, Україна

СИСТЕМНІ КОНЦЕПЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

В даний час доводиться констатувати, що для поліпшення форм і методів організації виробництва дуже необхідний послідовний і глибокий розвиток відповідної теорії. Такі цілі ставить перед собою теорія організації.

Методологічною основою теорії організації є: системний підхід, загальна теорія систем і кібернетика. Необхідно відзначити, що теорія організації створюється в рамках основоположних принципів системного підходу. Згідно концепціям, які висуваються в теорії організації, поняття організації відбиває структуру і властивості реальних об'єктів.

Для наочності виявлення структурних особливостей системної організації в порівнянні з традиційним підходом доречно навести їх дві принципові відмінності.

По-перше, при традиційному підході до організації виробничих об'єктів (наприклад, цехів) увагу зосереджено на виділенні окремих частин (дільниць) і на елементах їхньої структури. При цьому вирішуються лише питання розчленування загального складу робіт, що задані цеху, на окремі функціонально відокремлені робочі операції над предметами праці, що виконуються на відповідних технологічних дільницях.

Даний підхід не торкається питань взаємозв'язків та інтеграції різних видів робочих операцій в єдине ціле. Судження і рекомендації відносно структури об'єкта спираються лише на дані аналізу, що, по суті, означає ремонт і модернізацію в межах старої якості об'єкта.

При використанні ж в організації виробництва на підприємствах системного підходу підкреслюються взаємообумовленість і важливість як інтеграції всіх видів робіт для досягнення спільної цілі, так і забезпечення ефективного функціонування підсистем (дільниць) і системи (цеху) в цілому. Тим самим, судження про рекомендації та структуру об'єкта базуються на даних аналізу та синтезу частин як інтегрованого цілого об'єкта з новими якісними властивостями.

По-друге, в традиційній теорії головна увага приділяється функціональній (технологічній) спеціалізації та ієрархії робіт і завдань із виділенням у ній лише вертикальних зв'язків.

У сучасній теорії організації, навпаки, вся система розглядається як сукупність її підсистем і різних елементів, які взаємодіють і пов'язані між собою. Саме для цього в ній будують частини (дільниці) на основі цільової спеціалізації, враховуючи не тільки вертикальні, а і горизонтальні і діагональні зв'язки.

Органічний облік у структурі побудови частин і підсистем належної різноманітності горизонтальних зв'язків забезпечує: взаємозчеплення їх елементів та спрощення вирішення проблем, які зумовлені функціональним поділом і узгодженням праці; дотримання принципу цілісності та видачу кожним створюваним підрозділом (частинами, підсистемами) основної системи закінчених частин заданого їй цільового об'єкту, тобто, точно орієнтує їх на кінцеві результати.

На основі розглянутого вище, можна сформулювати вимоги теорії організації стосовно вирішення завдань вдосконалення організації планування систем і підсистем досліджуваного об’єкту:

1) велику і складну систему для впорядкування її складності слід розбивати на частини;

2) при цьому необхідно пам'ятати, що чим більше відмінності структури та розміру частин системи від загального цілого, тобто, від самої системи, тим більша вірогідність відмінності цілей та критеріїв частин і цілого;

3) щоб уникнути цього, необхідно, щоб частина системи, яка виділяється (створювана), являла собою структурно єдине ціле і видавала закінчені частини (компоненти) цілого (вироби);

4) для цього по кожній частині системи встановлюють її цільові функції, визначають необхідний склад елементів і організаційну будову;

5) у результаті зазначеної будови досягається відповідність цілей структур планів (моделей) просторової і тимчасової будови процесу, що виконується кожною частиною системи;

6) одночасно забезпечуються замкненість (цілісність) частини та набуття нею властивостей самоорганізації і саморегулювання;

7) у результаті підвищується ефективність функціонування як частин, так і системи в цілому.

Реалізація системного підходу в організації виробничих систем і підрозділів забезпечує ряд істотних організаційних переваг:

1) набагато більш чіткий розподіл прав планово-управлінського персоналу та відповідальність трудових колективів і керівників за виконання певних частин загальної цілі і відповідних їм завдань;

2) полегшення процесу планування, зникнення багатьох проблем, що зумовлені нераціональною будовою взаємин між різними підрозділами системи;

3) підвищення об'єктивності оцінки роботи кожної окремої частини системи, а звідси, і точність загальних звітних даних;

4) більш легке подолання психологічного бар'єру при необхідності нововведення.

Одна з головних економічних переваг реалізації системних концепцій в організації виробництва полягає:

1) в більш ефективному використанні трудових і машинних ресурсів, які виділені основній системі в цілому;

2) в істотному зменшенні кількості потоків матеріалів, напівфабрикатів та інформації, які знаходяться в обробці.

В завершення слід зазначити, що системні концепції організації сучасного виробництва повинні реалізовуватися із залученням всього арсеналу економіко-математичних методів і різних методів моделювання.