К.е.н. Ткаченко В.В.

Сумський національний аграрний університет

Проблеми і шляхи відбудови сільського господарства України

В сучасних умовах розбита українська економіка не зможе піднятись без села. Тому першочерговим завданням уряду є відродження українського села через державні програми розвитку сільського господарства та знищення монополії на цьому ринку, адже згідно з оцінками світових експертів, Україна посідає третє місце у світі за своїм сільськогосподарським потенціалом.

Нині українське село має статус вимираючого. Щороку з карти зникає близько 25 населених пунктів, сіл, де кожен господар обробляє клапоть землі, вирощує свиней чи корів. Все це відбувається тому, що у селян відсутній стимул заради чого працювати. На жаль, дії уряду спрямовані на підтримку виключно великих підприємств та концентрацію ринку «в окремих руках». Так, малі й середні підприємства зникають, натомість, великі стають ще більшими. Сумно констатувати і той факт, що найцінніший природний ресурс України – земля, використовується так недбало і характеризується катастрофічним падінням родючості та зростанням її ерозії.

Одним з напрямів реформування в аграрній сфері має стати встановлення цивілізованих правил оренди, які б дозволили власникам паїв отримувати достойні гроші, а фермерам – ефективно працювати на землі. Нині ж фермерське господарство є вигідним для найбільш заможних селян, які мають засоби обробітку землі, інші – змушені здавати свою земельну частку в оренду за дарма. Тому, такі селяни мають «озброюватися» інформацією про ефективні способи використання землі та об’єднуватися задля розвитку сільськогосподарського виробництва, а держава, в свою чергу, сприяти таким об’єднанням.

Термінового реформування потребує і галузь тваринництва, обсяги якої за останні 20 років суттєво зменшилися, насамперед, через низьку рентабельність цього виду економічної діяльності. Існуючий виробничий потенціал сільськогосподарських тварин реалізується не більш як на 35-40 % від потенційної продуктивності.

Від рівня розвитку тваринництва залежить забезпеченість продовольчого ринку висококалорійними продуктами харчування – м’ясом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво забезпечує сировиною харчову та легку промисловості (молоко, м’ясо, шкіра, віск, пух тощо), а також виробництво ліків. На жаль, з кожним роком спостерігається скорочення чисельності поголів’я худоби як на сільськогосподарських підприємствах, так і в особистих селянських господарствах через збитковість виробництва продукції тваринництва, що призводить до зниження якості отримуваної сировини та її подорожчання. В результаті підприємства не в змозі конкурувати ні з вітчизняними, ні з закордонними суб’єктами господарювання, тим паче, що більшість видів продукції поступається іноземним аналогам за якісними показниками та вартістю. Через це спостерігається стійка тенденція до імпортування значної кількості м’ясної-молочної продукції, починаючи з 2004 року. Ще однією проблемою є те, що багато вітчизняних продовольчих товарів виробляють з імпортної сировини, а зростання імпорту призводить до руйнування вітчизняного сільського господарства та небезпеки виникнення продовольчої кризи.

Підтримка і покращення становища даної галузі можливе через залучення інвестицій у тваринництво. Потенційні інвестори мають отримувати належну допомогу з боку влади, аби мати зацікавленість при впровадженні інвестиційних проектів. Одним із першочергових завдань є забезпечення ефективного кредитного обслуговування, впровадження системи іпотечного кредитування для виробників.

Отже, відповідно до сучасних реалій, напрямами покращення становища сільського господарства можуть стати: відновлення рівня використання землі; покращення і відновлення позитивного ставлення людей до сільського господарства; створення та розвиток структури сільськогосподарських заготівельно-збутових підприємств; запровадження державної програми становлення та розвитку мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції; стимулювання молодого сільського населення до праці на селі шляхом забезпечення робочих місць; створення державних фондів допомоги сільському господарству у формі кредитних установ; формування спільних підприємств та стратегічних альянсів; використання господарських договорів про спільну виробничу діяльність, при якій обмежений в коштах сільськогосподарський товаровиробник та фінансове міцне підприємство спільно фінансують виробничі витрати.

Державна підтримка сільськогосподарського виробництва в Україні має бути спрямована на забезпечення отримання прибутковості виробництва на рівні, що забезпечує розширене відтворення, створення сприятливих соціальних умов життя сільських жителів та покращення добробуту їхніх сімей, формування передумов для збереження та комплексного розвитку сільських територій, задоволення потреб населення України в якісних і доступних продуктах харчування, розширення експортного потенціалу країни.

Література:

1.Антонець Т.В. Сучасна специфіка інвестування в сільське господарство України. // Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Сер.: Економічні науки. - 2013. - №3. - С. 125-130.

2. Бойко А.В. Сільське господарство України у світовому економічному просторі. // Економіка АПК. Сер.: Наука й економіка. - 2014. - Вип. 1. - С. 97-102.

3. Настенко К.О. Шляхи відродження сільського господарства України. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. - № 10. – С.51-57.

4. Олійник Є. С. Сільське господарство як основа продовольчої безпеки України. // Управління розвитком. - 2013. - № 19. - С. 65-69.