К.е.н., доцент Савенко О.А.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Студентка факультету менеджменту і маркетингу Лапа В.О.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Напрями сталого розвитку українських сільських територій

Україна належить до держав з достатньо потужним потенціалом розвитку аграрного сектору економіки. Водночас, не зважаючи на це, упродовж багатьох років спостерігається зниження якості життя сільського населення нашої держави, погіршення його соціального забезпечення, зменшення кількості сільських населених пунктів, що обумовлено не ефективним використанням наявних природних, людських, матеріальних та інших видів ресурсів.

Розглянемо алгоритм сталого розвитку сільських територій України, що ґрунтується на реалізації наступних завдань: формування патріотичної, креативної, сильної в новаторській діяльності села особистості, людини, яка зможе дати нові, сучасні, основані на традиційних цінностях ідеї, інтелігентності, вихованості в дусі українськості; удосконалення діяльності культурних, духовних, освітніх, просвітницьких закладів сільських громад, засноване на спільних інтересах, залученні більшої кількості людей до спільної праці на ниві сталого розвитку сільських територій; відновлення та сприяння розвитку родових садиб на селі, виховання любові до землі як джерела життя суспільства, любові до аграрної праці, що дасть змогу в майбутньому, спричинити повернення людей до сільської місцевості; створення Інтернет-порталу для координації сталого розвитку в сільських громадах впровадження інноваційних технологічних розробок в село без шкоди для його гармонійного та стійкого розвитку, що зможе підтримувати постійний взаємозв’язок між сільськими та міськими громадами задля сталого розвитку всього суспільства України; формування міцної еліти медиків в рамках збереження здоров’я нації, підтримка та фінансування медичного обслуговування на селі, спрямованої на покращення фізичного та психічного здоров’я, завдяки чому має підвищитись стійка життєдіяльність населення сільських територій, його довговічність [1].

Одним з магістральних напрямів розвитку сільських територій України в процесі європейської інтеграції має стати забезпечення сталого зростання, що засноване на збалансованому функціонуванні економічної, соціальної та екологічної складових вітчизняного села. Сталий розвиток сільських територій полягає в ефективному використанні наявного природно-ресурсного, матеріально-технічного, інтелектуально-кадрового та соціально-культурного потенціалу цих територій, яке в еволюційному контексті має тенденцію до його нарощування. Ключовими соціально-економічними складовими сталого розвитку сільських територій є: виробнича, яка включає сільське господарство та несільськогосподарські види економічної діяльності у сільській місцевості; соціальна, пов’язана з відтворенням трудових ресурсів та підвищенням якості людського капіталу українського села; екологічна, що полягає у збереженні природних і земельних ресурсів сільських територій, підвищення ефективності їхнього використання; суспільно-культурна, основними завданнями якої є збереження “генного коду” вітчизняного села, його традицій, моральних цінностей і духовних імперативів. У взаємодії цих складових і формується соціально-економічне середовище сталого розвитку сільських територій як на рівні держави, так і в регіональному розрізі [2].

Пріоритетним напрямом реалізації політики сталого розвитку сільських територій України має стати впорядкування інституційного середовища, насамперед приведення в єдину систему низку регуляторних і нормативно-правових актів, приведення їх у відповідність до стандартів ЄС. Адже існуючий сьогодні стан розрізнених дій законодавчих та владних органів, фінансових установ, суб’єктів господарювання, організаційно, функціонально не пов’язаних між собою, не може позитивно впливати на розвиток сільських територій України, особливо, якщо мова йде про сталий розвиток. Вирішення цієї проблеми в сучасних умовах потребує комплексного підходу, спрямованого на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання доходів населення, удосконалення інфраструктури сільських територій, окреслення нових пріоритетів в інвестиційній політиці, екології тощо. При цьому основні принципи державного регулювання аграрного сектору повинні базуватися на мінімальному прямому втручанні державних органів у ринковий механізм та опосередкованому впливі на розвиток соціально-економічних і екологічних процесів за допомогою встановлених державою економічних важелів.

Основне завдання макроекономічної політики має полягати в забезпеченні умов стійкого довготривалого зростання, яке б сприяло структурно – інноваційній та соціальній переорієнтації сільської економіки, формуванню сприятливого інвестиційного клімату. При цьому основним генератором сталого розвитку сільських територій, його економічним “двигуном” має стати господарська діяльність на селі, в тому числі орієнтована на багатофункціональний функціонування сільської економіки. Для цього держава має створити належні умови для створення конкурентного середовища та активізації підприємницької діяльності. Система дотацій має бути переорієнтованою так, щоб стимулювати тих, хто використовує її максимально ефективно та випускає якісну продукцію. При цьому безповоротна фінансова підтримка має здійснюватися насамперед з метою технологічної модернізації підприємств, зокрема для впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Разом з цим, особлива увага має приділятися покращенню інвестиційного клімату сільських територій і залученню достатніх обсягів інвестиційних ресурсів, в тому числі іноземних інвесторів, для реалізації інноваційних проектів у сільській місцевості. Насамперед, це стосується відновлення традиційних видів господарської діяльності на сільських територіях, супутніх сільськогосподарському виробництву: народних ремесел, виноробства, сироваріння, а також ведення органічного землеробства і скотарства, орієнтованих на виробництва екологічно чистого молока, бринзи, сирів, кулінарних виробів тощо [3]. Доцільно розвивати сільськогосподарську кооперацію з метою акумулювання інвестиційних ресурсів для інвестування у неаграрні сектори господарської діяльності на селі, насамперед сферу туризму, послуг і транскордонного співробітництва (зважаючи на те, що більшість областей нашої держави є прикордонними).

Таким чином, сталий розвиток сільських територій України сьогодні є одним з основних пріоритетів економічної політики нашої держави, який має забезпечуватися на основі активізації несільськогосподарських видів економічної діяльності в селах, розвитку їхньої інфраструктури, підвищення ефективності використання наявних тут природних і трудових ресурсів, удосконалення навчально-освітньої діяльності та якості медичного обслуговування сільських мешканців, формування інноваційних підходів до нарощування соціально-економічного потенціалу розвитку сільських територій відповідно до принципів європейської інтеграції.

Література

1. Сталий розвиток українських сільських територій: [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/users/blog/angubar/a66909.

2. Концепція Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року: [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.uniflor.biz/law/kontseptsiya-do-2020-roku.html.

3. Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація : наук доп. / [О. М. Бородіна, В. М. Геєць, А. О. Гуторов та ін..] ; за ред. В. М. Геєця, О. М. Бородіної, І. В. Прокопи; НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – 56 с.