Экономические науки/ 14. Экономическая теория

К.е.н., доцент Городецька Т.Е.

Харківський інститут фінансів Українського державного

університету фінансів і міжнародної торгівлі

Особливості побудови податкової системи України як економічного інституту

 

Існуючи як атрибут держави, податки виконують певні  функції: фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція є об'єктивним явищем і випливає із самої природи податків – примусового вилучення державою частки доходу або вартості, за допомогою якої формуються доходи держави. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників, тобто за її допомогою формуються протидії надлишковому тискові, створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави, юридичних та фізичних осіб. Таким чином, податки, згідно з інституціональною теорією виступають як ефективний інститут не лише економічного розвитку, а й розподілу багатств.

Зазначимо, що за інституціональною теорією система оподаткування – це соціально-економічній інститут держави, тобто інститут  загальносуспільного представництва. Виходячи з цих характеристик, підкреслимо, що податок як фінансову і економічну категорію характеризують такі ознаки: примусовий характер, безеквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація, однаковий підхід до всіх платників, зміна форми власності, а як категорію “інститут” – законодавча регламентація, відповідальність за порушення “правил гри”, віртуальність, структурованість, об’єктивність існування.

Отже, податки, як економічний інститут, є об'єктивним суспільним явищем при переході до ринку, базою функціонування держави і однією з найважливіших фінансових категорій.

Слід зазначити, що інституційні зміни – найважчі та найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактора, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той же самий. Відсутність сталих інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці мусять шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, врахував би досвід економічно розвинених країн, а з другого, – відповідав би традиціям і звичкам платників податків [1, с. 118].

Особливістю інституційних реформ в Україні є здійснення їх “зверху”, що до певної міри було неминучим через відсутність у країні власного природного “поля” розвинених ринкових відносин природним еволюційним шляхом [2, с. 76].

На думку В. Корнєєва, простежуються щонайменше дві особливості запровадження інституційних змін у новітній економічній історії України [3,        с. 87].

По-перше, протягом 90-х років внаслідок падіння середньостатистичного життєвого рівня реакція на звуження економічної свободи виявилася більш чіткою і приземленою, ніж на розширення дозволених меж соціально-політичного вибору.

По-друге, в умовах перехідного періоду, з чітко вираженим суб'єктивним чинником прискорення чи гальмування реформ, часто формальні інституційні норми перетворюються на неформальні, із підтекстом особистих і приватних стосунків. Жорсткість формальних вимог (законів, постанов, наказів) немовби нівелюється лояльністю в окремих випадках. Залежно від сили тиску, лобіювання своїх інтересів, такі “окремі випадки” можуть перетворюватися в масові. Відомі непоодинокі приклади надання пільг в оподаткуванні, “сприяння” під час проходження митних процедур, отримання вигідних фінансових і товарних ресурсів.

Такі особливості означають, що сам факт виникнення і спосіб організації податкової системи як економічного інституту за своїм характером не є автоматичним результатом задоволення економічних потреб держави. Податки – це певна конструкція, побудована групою людей, “...діям яких сприяють і дії яких обмежують структури і ресурси, що існують у соціальних мережах, де ці інститути вкорінені” [4, с. 82].

Як свідчить досвід останніх років, будь-які формальні інститути, потрапляючи в українське середовище, відразу ж пронизуються неформальними відносинами та особистими зв'язками. Через це вони втрачають здатність виконувати своє головне призначення – слугувати загальним “правилами гри”. Тому  радикальна і швидка зміна попередньої системи інститутів, що зачепила тільки частину формальних норм і правил, призвела у нашій країні до катастрофічної неузгодженості у функціонуванні формальних і неформальних інститутів. Як відомо, після прийняття юридичних рішень формальні правила можуть змінитися в одну мить, за словами Д. Норта, “за одну ніч” (зміни в конституції, законодавстві) [5, с. 55]. 

Однак, які б держава не обрала пріоритети розвитку, система оподаткування не повинна порушувати відтворювальні процеси, тобто необхідно дотримання основних вимог до оподаткування [6]:

- у перерозподіл може бути включено тільки реально створену вартість;

- кінцева мета перерозподілу – максимально можливе задоволення суспільних потреб;

- перерозподіл здійснюється при суворому збереженні паритету між різними формами власності з метою створення конкурентоспроможного економічного середовища.

Створення Україною власної системи оподаткування, як нового інституту, за допомогою інституціональних реформ і наступні її перетворення, без попереднього процесу реалістичного інституціонального проектування, не пом'якшили назріваючу економічну кризу, а тільки поглибили її.

Проблема полягає в тому, що, перекладаючи податковий тягар з підприємств на плечі громадян, можна викликати негативну соціальну реакцію. Отже, без нормальної податкової системи, що стимулює розвиток підприємництва, неможливі повноцінні ринкові перетворення. Виходить, що ідеальна система оподаткування має стимулювати зацікавленість платника податків у підвищенні доходу і прибутку. Крім того, податки не повинні знижувати дохід працівника нижче за гранично допустимий рівень. Нарешті, податки разом з іншими надходженнями мають забезпечувати можливість здійснення необхідних державних витрат, що постійно регулюються і балансуються надходженням податкових коштів.

Дотримання ж усіх перелічених вище умов щодо податкової системи не повинно допустити виникнення суперечності між суспільними інтересами та інтересами суб'єктів господарювання – основного протиріччя системи державного управління.

 

Література:

1. Стоян В.І. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. – 2001. – № 7. – С. 115–118.

2. Дугинец А.В. Особенности институциональных реформ в Украине // Економіка та підприємництво. – 2002. – № 1. – С. 76–82.

3. Корнєєв В.В. Інституційні орієнтири ринкових перетворень // Економіка і прогнозування. – 2002. – № 3. – С. 82–90.

4. Грановеттер М. Экономические институты как социальные конструкты: рамки анализа // Журн. социологии и соц. антропологии. – 2004. – Т. 7, № 1. – С. 76–89.

5.  Прутская Е. Неучтенные факторы украинских реформ // Экономика Украины. – 2002. – № 8. – С. 51–55.

6. Бард В.С. Налоги в условиях экономической интеграции. Гл. 5, п. 1. Сравнительный анализ налогообложения в интегрирующихся государствах [Электронный ресурс] / В.С. Бард, Л.П. Павлова // Правотека.ru: Б-ка юриста. – Режим доступа: http://www.pravoteka.ru/lib/np/0038/56.html.