Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Гук Л.П.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», Україна

Державне регулювання нестандартної зайнятості

Розроблення та реалізація державної політики зайнятості в Україні має ґрунтуватися на комплексному аналізі сучасних тенденцій розвитку нестандартної зайнятості. Так, зайнятість за строком договору може бути постійною або непостійною, нестандартною прийнято вважати саме непостійну зайнятість, яка проявляється в формі тимчасової, сезонної та випадкової роботи. За сферою праці робота в неформальному секторі є нестандартною, а за характером використання робочого часу стандартом вважається повна зайнятість, неповна й надзайнятість характеризують нестандартність використання робочого часу. За типом договору зайнятість за трудовою угодою признана стандартною, а за договором цивільно-правового характеру (договір підряду, договір про надання послуг) – нестандартною, тому що така зайнятість не регулюється трудовим законодавством, а регламентуються Цивільним кодексом України. Зайнятість за формою організації робочого місця стандартна у випадку, коли працівник зайнятий на робочому місці у приміщенні, наданому роботодавцем, а нестандартною прийнято вважати віддалену зайнятість, яка сьогодні розвивається дуже активно завдяки розповсюдженню інформаційно-комунікаційних технологій.

Орієнтиром у визначенні основних принципів і прав у сфері зайнятості, у встановленні міжнародних трудових норм є правові документи, складені фахівцями Міжнародної організації праці (МОП). Основними цілями конвенцій та рекомендацій, розроблених цією організацією є розширення можливостей гідної зайнятості, поліпшення соціального захисту і зміцнення діалогу з питань, пов'язаних з працею. 19-а Міжнародна конференція статистиків праці (МКСП), проведена МОП у жовтні 2013 р., визнає необхідність перегляду та розширення існуючих стандартів з метою вдосконалення статистичного вимірювання участі всіх осіб у всіх формах трудової діяльності та у всіх секторах економіки, недовикористання робочої сили та взаємодії між різними формами трудової діяльності, а також необхідність підготовки рекомендацій з більш широкого кола показників, ніж були раніше визначені на міжнародному рівні, що підвищить актуальність і корисність стандартів для країн, що знаходяться на всіх стадіях розвитку. 19-а МКСП розглядала питання про затвердження переглянутого проекту стандартів робочої сили та статистики праці, в тому числі визначення категорії «зайнятості» та Міжнародної класифікації населення залежно від статусу у складі робочої сили і основної трудової діяльності [1, p. 1 – 2].

В результаті прийняття переглянутих статистичних стандартів оновлюватимуться резолюції про статистичні обстеження економічно активного населення щодо зайнятості, безробіття та неповної зайнятості, прийняті 13-ою Міжнародною конференцією статистиків праці (1982), з поправкою, прийнятою 18-ою Конференцією (2008); резолюції про вимірювання неповної і неадекватної зайнятості, прийняті 16-ою Конференцією (1998). Зокрема змінена концепція зайнятості, запропоноване більш вузьке визначення цієї категорії. Так, зайняті особи визначаються як всі особи у працездатному віці, які протягом короткого облікового періоду здійснювали будь-яку діяльність, пов'язану з виробництвом товарів або наданням послуг за плату або прибуток Категорія «за оплату або прибуток» відноситься до трудової діяльності, виконуваної в обмін на винагороду, що виплачується у формі заробітної плати за відпрацьований час або виконану роботу або у формі прибутку, отриманого від товарів і послуг, вироблених в рамках ринкових операцій, як це визначається в найостанніших міжнародних статистичних стандартах про доходи від зайнятості. Вони включають в себе:

– зайнятих осіб, які перебувають «на роботі», тобто тих, хто пропрацював не менше однієї години на робочому місці;

– зайнятих осіб, які перебувають «не на роботі» через тимчасову відсутність на робочому місці або організацію робочого часу (наприклад, через змінну роботу, гнучкий графік, відгули за понаднормову роботу і т.д.).

Міжнародні трудові стандарти та норми, як правило, застосовується в рамках національного законодавства і політики в сфері зайнятості. Стандарти МОП сприяють удосконаленню статистики праці й мають неоціненне значення у визначенні потреб і розробці державної політики в сфері зайнятості, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

В Україні політика зайнятості ґрунтується на трудовому законодавстві, що охоплює такі основні закони: Кодекс законів про працю (КЗпП) України, Закон України «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти, які забезпечують функціонування механізму державного регулювання зайнятості.

Державне регулювання зайнятості, згідно статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», визначається як формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття. Зайнятість визначається цим Законом як не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно [2]. Терміни «нестандартна зайнятість» та «державне регулювання нестандартної зайнятості» не використовуються в українському трудовому законодавстві, хоча діяльність осіб, пов'язана із використанням окремих форм нестандартної зайнятості (неповна, непостійна зайнятість, залучення до надурочних робіт) регулюється національним трудовим законодавством. Щодо віддаленої зайнятості та віддаленого робочого місця не існує фактичної заборони їх використання в Україні: робоче місце, згідно статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», визначається як місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту) [2]. Таке трактування відрізняється від визначення, наданого 19-ою Міжнародною конференцією статистиків праці, згідно якого робоче місце або трудова діяльність визначаються, як коло завдань та обов'язків, які виконуються або повинні виконуватися однією особою в інтересах однієї економічної одиниці (ринкової одиниці, неринкової одиниці, домашніх господарств, що виробляють товари або послуги для власного кінцевого використання) [1, p. 4]. Таким чином використання віддаленої зайнятості в Україні не заборонено законом, але нормування, оплата такої праці та контроль за додержанням вимог нормативних актів щодо охорони праці при віддаленій зайнятості не врегульовуються чинним законодавством.

Неформальна зайнятість залишається поза сферою державного регулювання, хоча в Законі України «Про зайнятість населення» задекларовано право на вільно обрану зайнятість (стаття 3), тобто громадянин може вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб. Дієвість та ефективність такої політики багато в чому залежить від повноти та об’єктивності уявлення щодо механізму розвитку окремих компонентів нестандартної зайнятості та їх впливу на загальну структуру та об’єм нестандартної зайнятості.

Література:

1. Resolution concerning statistics of work, employment and labour underutilization / 19th International Conference of Labour Statisticians. – Geneva, Switzerland. –October 2013, р. 24: http://www.ilo.org/global/statistics-and-databases/meetings-and-events/international-conference-of-labour-statisticians/19/lang--en/index.htm

2. Закон України "Про зайнятість населення: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17/paran103#n103