Экономические
науки/3. Финансовые отношения
Ст. викладач Смаковська
Ю.М.
Черкаський державний
технологічний університет, Україна
Світовий досвід
державно-приватного партнерства у фінансуванні соціальної сфери
Дослідження взаємин підприємницьких
структур та державних інститутів в розвинених країнах довели, що їх
конструктивна взаємодія є найважливішим чинником успішного
соціально-економічного зростання. Нині всі економічні процеси в тій чи іншій
мірі набувають соціального забарвлення; держава докладає все більше зусиль для
залучення коштів у розвиток галузей соціальної сфери, що, перш за все,
викликано прямим впливом соціальної сфери на якість життя населення, і, отже,
на рівень економічного зростання країни в цілому.
Оскільки соціально важливі проекти
є, як правило, капіталомісткими та низькоприбутковими, а бюджети не в змозі
самостійно забезпечувати їх підтримку, фінансові зобов’язання держави постійно
зростають, тому у такій ситуації доцільним є залучення коштів корпоративного та
приватного бізнесу, а питання адаптації зарубіжного досвіду щодо ефективної
організації фінансового забезпечення державно-приватного партнерства (ДПП) у
соціальній сфері до вітчизняних економічних особливостей набивають особливої
актуальності.
Незважаючи на численні та глибокі
дослідження щодо розвитку ДПП, дотепер залишається невирішеною проблема
формування ефективної системи державно-приватного партнерства в соціальній
сфері.
Аналіз світового досвіду реалізації
ДПП-проектів дозволяє простежити кореляцію між рівнем соціально-економічного
розвитку країни і тими галузями, які обираються для залучення в них приватних
інвестицій за допомогою ДПП. Так, у країнах з високим рівнем розвитку (країнах
«Великої сімки») перевага надається проектам соціальної інфраструктури, зокрема,
охорони здоров’я та освіти (на такі проекти припадає близько 52% реалізованих
проектів ДПП), за ними ідуть проекти транспортної інфраструктури (близько
15%). У країнах, що розвиваються
(Індія, Бразилія, Гонконг та ін.), як і в країнах з перехідною економікою
(країни Центральної та Східної Європи), на першому місці знаходяться проекти
транспортної інфраструктури [1].
Серед країн, що активно застосовують
ДПП, особливо виділяється Великобританія, у якій механізми державно-приватного
партнерства одержали найбільш широке поширення в багатьох сферах і де щорічно
укладається кілька десятків контрактів ДПП, які забезпечують 17% економії
бюджету країни; за останні 20 років у країні реалізовувалося понад 700
проектів, більшість з яких є успішними: 225 з них – у сфері освіти, 214 – у
сфері охорони здоров’я [2].
Україна також має досвід залучення
приватного сектору до розвитку національної економіки. За даними Світового
банку, протягом 1990-2013 років за участю приватного сектору реалізовано 58
інфраструктурних проектів: у галузі енергетики – 41, телекомунікацій – 14,
транспорту – 1, водопостачання та каналізації – 2, при цьому загальний обсяг
інвестицій у зазначені проекти становив 14,345 млрд. доларів США [Ошибка! Источник ссылки не найден.].
Світовий досвід реалізації ДПП показує, що партнерство держави і бізнесу є
одним з найефективніших способів залучення приватних інвесторів у соціальну
сферу країни, проте фінансування таких проектів має певну специфіку: в проектах
щодо соціальної сфери домінує соціальна мета, що відображає сутність і основну
функцію галузі (або конкретної установи), і яка є метою партнерів у
ДПП-проектах; приватний партнер
переслідує, в першу чергу, економічні цілі, а інші цілі мають бути чітко
визначені та не суперечити одна одній; проекти партнерства у соціальній сфері,
як правило, носять локальний характер, реалізуються на місцевому рівні, їх
ініціаторами виступає, здебільшого, місцева адміністрація; складність об’єкта
партнерства пов’язана зі створенням та
розповсюдженням суспільно корисних благ та послуг, що вимагає необхідність і
багатоплановість контролю та нагляду за виконанням соціальної мети, а також
обумовлює необхідність ретельного відбору індикаторів для державного контролю;
складність формування прибутку через невисоку прибутковість в галузях
соціальної сфери зумовлюють необхідність врахування додаткових можливостей для
інвестора в отриманні доходів у процесі функціонування об’єкта партнерства.
З метою успішного залученні
інвестицій у соціальну сферу в межах ДПП-проектів доцільно здійснити такі
заходи: ввести чітке розмежування між проектами, які реалізуються в рамках ДПП,
та проектами, які реалізуються в інших формах;
сформувати нормативно-правову базу, що сприятиме зниженню ризиків і
вирішенню спірних питань, що виникають у процесі реалізації ДПП-проектів у
соціальній сфері; визначити повноваження органів державної влади та місцевого
самоврядування щодо участі в ДПП; з метою уникнення корупційних схем при виборі
партнерів і укладенні договорів розширити сферу застосування конкурсних
процедур для вибору приватних партнерів; ввести додаткові гарантії для
приватного інвестора на випадок затвердження тарифів на його товари (роботи,
послуги) нижче економічно обґрунтованого рівня (у т.ч. надавати приватним партнерам податкові
пільги та преференції).
Комплексний аналіз досвіду країн, в
яких державно-приватне партнерство зарекомендувало себе як ефективний механізм
фінансування суспільно важливих проектів, а також адаптація цього досвіду до
економічних реалій нашої країни, допоможуть забезпечити ефективне фінансування
соціальної сфери України.
Література