Подана 16.03. 15. Наука без границ – 2015" 30.03-17.04 марта 2015 года. Великобританія.

Істория / 4. Этнография

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Мистецько-етнографічна школа Кам’янеччини в контексті діяльності К. Кржемінського

Внесок окремих художників та їх роль у розвитку культури, етнографії та мистецтва регіону є неоціненними. Кожен з них прагнув піднести вивчення видів мистецтва на вищий щабель, зробити його доступним для широких мас населення. Одна із значних постатей у мистецтві реґіону – мистецтвознавець, етнограф і реставратор Кость Іполитович Кржемінський. До недавнього часу він знаходився в тіні своїх друзів і колег В. Гаґенмейстера та В. Розвадовського. Джерел, які би детально розповідали про Кржемінського, обмаль, хоча його внесок в збереження етнографічних відомостей та розвиток українського мистецтва неоціненний. Основні дані про нього містяться в двох публікаціях його доньки Л. Камінської [1; 2] та статтях С. Білоконя [1]. Обмаль згадок про життя і творчість митця спричинили виникнення даної публікації.

К. Кржемінський народився 11 травня 1893 року. Після закінчення Кам’янець-Подільської гімназії у 1917 році блискуче завершив навчання у Київській художній школі (прирівняній до вищих навчальних закладів), де вчився одночасно на двох факультетах – живопису та архітектури. Він також був юнкером,  у 1918 році брав участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. З 1923 року К. Кржемінський жив із сім’єю у м. Умані. Зацікавився етнографією й народною творчістю: мандрував по селах, збирав матеріали, експонати, робив замальовки, а також вишукував молоді народні таланти. Він створив керамічну майстерню в с. Пиковець (колишня поміщицька садиба), пізніше – дворічну школу народної творчості ім. Т. Шевченка в Умані, до якої зумів підібрати добрий учнівський склад, помітивши здібності та певний художній смак дітей. З їх числа в дальшому вийшла ціла плеяда відомих митців: народних, заслужених, в тому числі народний художник України Г.Ф. Головко, член міжнародної академії кераміки (у Женеві), заслужений художник КазРСР А.В. Цивчинський, скульптор Г. Петрашевич та ін. Кржемінський – не лише організатор етнографічного осередку та художньо-промислової школи в Умані, але й співтворець майстерні для реставрації живописних полотен в Київській Лаврі. Водночас, він був збирачем етнографічних матеріалів та відомостей про народне мистецтво по всій Україні, художником, полотна якого вважаються втраченими під час воєнних лихоліть.

До Кам’янеччини сім’я переїхала в 1924 році. З матеріалів Державного архіву Хмельницької області дізнаємось, що в Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі, яку очолював художник В. Гаґенмейстер, К. Кржемінський працював з 15 грудня 1925 року по 2 грудня 1927 року [2, арк. 32]. Тут він викладав креслення, одночасно вів заняття в іншій трудовій школі. Працюючи в КПХППШ, підготував і видав друком праці, котрі дійшли до нас: «Стінні розписи на Уманщині» [7], «Пам’ятки єврейського мистецтва на Поділлі. Мацеви (Надгробки)» [6], «Хати с. Ходоровець» [8] та ін. Варто згадати коштовну працю «Стінні розписи на Уманщині» (1927), яку Володимир Січинський характеризував так: «Видання розкішне, про яке тепер після 10 наших «поступових» років не можна і мріяти! Кількість кольорів в деяких репродукціях доходить до 5-ти, а їх старанне і солідне виконання, очевидно самим автором – першорядним малярем і графіком, заслуговує особливої уваги» [9, с. 21]. Вже сама кількість таблиць з чудовими зразками розписів (на 50 окремих таблицях тут уміщено 150 кольорових репродукцій) – говорить сама за себе. Гортаючи підшивки місцевих газет 30-х років, можна натрапити на повідомлення про його виступи в Кам’янецькому Науковому Товаристві, але неможливо знайти його імені в енциклопедіях. Мандруючи Поділлям, художник опрацював багатий етнографічний матеріал із стінних розписів та ліпних орнаментів, а також для дослідження і видання у Кам’янці-Подільському книги «Пам’ятки єврейського мистецтва на Поділлі, мацев (надгробків)» [6], спеціально вивчив староєврейську мову. Кам’янецький період перервався раптово. З КПХППШ Кость Кржемінський звільнився за власним бажанням.

Родина переїхала до Києва 1927 року. Там художника запросили в Києво-Печерську лавру, яка тоді перетворювалася у Лаврський музейний заповідник. У церквах припинилося богослужіння, було скинуто з Лаврської дзвіниці автентичні дзвони, але потік богомольців не вщухав, і вони молилися в музеях, стояли навколішки перед іконами. Як митець-реставратор станкового живопису, працював у Музейному містечку. Разом з М. Касперовичем (1885-1938), К. Кржемінський створив при музеї реставраційну майстерню станкового живопису – першу в Україні. Різнобічно освічений, добре знайомий із хімією, він винаходив засоби та методи лікування «хворих» полотен, рятував від загибелі винятково цінні ікони визначних митців.

Кржемінський також викладав у Художньому інституті та керував літографічною майстернею. Його з часом звільнили, бо виявилося, як твердили, що в Умані він переховував отамана Дерещука. Як архітектор, художник брав участь у розробці проектів житла та його устаткування для керівників республіки, що переїхали з Харкова до Києва, та розробляв меблі для кабінетів ВУЦВКа (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету). Мешкаючи в Києві, але, певно, ще перед звільненням К. Кржемінський брав участь в оформленні помешкань Г. Петровського та П. Постишева, працював у Художньому фонді. 1937 року готував персональну виставку. У 1934 році в усьому Союзі пройшла чистка радянського апарату. Кржемінського було звільнено з роботи як дворянина – чужу, класово ворожу людину (з формулювання висновку спеціальної комісії) [3]. 16 жовтня 1937 року його заарештували. Дружину, Олімпіаду (дівоче прізвище Дяченко; дочка вчителя математики у Кам’янець-Подільській гімназії), ув’язнили 6 листопада – «за то, что она, являясь женой осужденного Кржеминского К. И., и, зная о его антисоветской деятельности, не сообщила о ней органам власти» [10].

           Розстріляли митця 28 жовтня 1937 року, побачивши в ньому українського націоналіста та польського шпигуна. Така ж доля спіткала багатьох в Биківні… Олімпіада Миколаївна померла 1 березня 1942 року в селі Сайрам Чимкентської області від тифу. Працювала санітаркою в районній лікарні [10]. У 1974 році Кржемінського було посмертно реабілітовано. Тоді ж побачили світ і відомості про нього.   

Таким чином, можна зробити висновки, що цей складний час не дав можливості виключно талановитій людині проявити себе в повну силу та навіть не дозволив зберегти головне з того, що вона ще встигла зробити – намальовані ним краєвиди України. Але, завдяки наполегливій праці І.А. Васькова, В. К. Розвадовського, В. М. Гаґенмейстера, Д. А. Жудіна, К. І. Кржемінського, О. Л. Грена мистецька школа краю стала відомою, оголосила про своє існування, примусила озирнутись на себе, помітити, оцінити.

Література:

1.   Білокінь С. «Білі круки» подільського друкарства» / С. Білокінь // Пам’ятки України : історія та культура. – К., 2000. – С. 33-45 : іл.

2.   Державний історичний архів Хмельницької області (ДІАХО). – Ф. Р. – 1492, оп. 1, спр. 13, арк. 32. – Матеріали художньо-промислової школи.

3.   Каменська Л. Дворянин, чужа, класово ворожа людина...Кость Кржемінський, хто він насправді? / Л. Каменська // Україна. – К., 1993. – № 18.

4.   Камінська Л. К. Короткий життєпис художника Кржемінського К. І. / Л.К. Камінська // Подільське братство, 1993. – №3. – С. 55-56.

5.    Кржемінський К., Гаґенмейстер В. Архітектура та стінні розписи синагоги м[істеч]ка Смотрич: Видання Кам’янецької художньо-промислової профшколи ім. Сковороди. Кам’янецьПодільський, 1929 : іл.

6.    Кржемінський К.І. Пам’ятки єврейського мистецтва на Поділлі. Мацеви (Надгробки) / К.І. Кржемінський. – Кам’янець-Подільський, 1926. – 18 с. : 50 іл.

7.   Кржемінський К.І. Стінні розписи на Уманщині / К.І. Кржемінський. – Кам’янець-Подільський, 1927. – 18 с. : 50 іл.

8.    Кржемінський К.І. Хати с. Ходоровець. – Альбом літографій /                К.І. Кржемінський. – Кам’янець-Подільський, 1927 : іл.

9.   Січинський В.Ю. Видання мистецько-промислової школи в Кам’янці / В.Ю. Січинський // Українська книга. – Львів, 1937. – №1. – С. 20-23.

10.           ЦДАГО України. – Ф. 263. Оп. 1. № 60750 ФП. – Лист Л. Камінської, 21 листопада 1973. – Арк. 11-19.