Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

к. пед. н., доцент Абсалямова Я.В.

доцент Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

Сформованість інтелектуальної мобільності як передумова професійної самореалізації фахівця

Усі зміни, які інтенсивно відбуваються в сучасному суспільстві, обумовлені стрімким науково-технічним прогресом, що вказує на актуальність постійного професійного самовдосконалення фахівців усіх без винятку галузей. У процесі навчання фахівців у ВНЗ формується готовність їх до професійної діяльності як отримання відповідних знань, формування вмінь і навичок її виконання з орієнтиром на готовність постійно розширювати і оновлювати свої освітні ресурси. Однак, на цьому формування професіонала не може припинитися, а навпаки, починається процес активного вдосконалення його як інтелектуала, розвитку в процесі подальшої самореалізації особистості, яка завжди має характеризуватися новим мисленням, творчою ініціативністю, конкурентоспроможністю, постійним підвищенням загальнонаукового, загальнокультурного та професійного рівнів, адже «колишня парадигма, що відбивала інтереси і сутність індустріального суспільства, детермінованого пізнання та однозначності оцінок, поступово змінюється методологією інформаційного суспільства, характерними ознаками якого є інтелект та технології, плюралістичного пізнання та імовірнісного оцінювання» [1]. Саме інтелект, у розумінні Р. Фейєрштейна, є динамічним процесом взаємодії людини зі світом, критерієм розвитку якого є мобільність (гнучкість, пластичність) індивідуальної поведінки на основі опосередкованого досвіду навчання. Він, з одного боку, проявляється у процесі самореалізації, а з іншого, – зумовлює її.

Самореалізація особистості досліджувалася і досліджується у педагогіці цілою низкою вчених, серед яких Л. Бурая, Т. Вівчарик, С. Гармаш, Б. Гершунський, О. Горячова, І. Ісаєв, Л. Калашнікова, А. Ковальова, І. Краснощок, Л. Левченко, Н. Лосєва, Л. Рибалко, М. Ситникова, О. Теплова та ін. Зауважимо, що деякі науковці оперують поняттями «самовизначення», «самоактуалізація», «самоздійснення», вкладаючи у них ідентичний зміст. Узагальнюючи різні погляди науковців, самореалізація розглядається ними як процес реалізації у професії потенціалу людини, що постійно розвивається, тобто як реалізація її індивідуальності за допомогою власних зусиль і взаємодії з іншими людьми.

Згідно з нашими попередніми дослідженнями, це є креативно-творчий стратегічний процес просування за індивідуально вибудованою траєкторією. При цьому у процесі професійної самореалізації розвиток особистості відбувається виходячи з передумов як сформованості певної її готовності, де провідне місце посідає особистісна мобільність – основна професійна характеристика фахівця, яка сприяє його конкурентоспроможності на ринку праці. За Т. Б. Котмаковою, особистісна мобільність є інтегративною якістю майбутнього фахівця, яка виявляється у сформованій мотивації до навчання, здібності до творчої діяльності, в ефективному спілкування і дозволяє особистості перебувати у стані активного творчого саморозвитку. Тобто, мобільність виступає найбільш загальною характеристикою готовності індивіда до якісних змін у житті, серед яких і зміни, які мають місце у процесі його самореалізації у професії.

Вченими виділяються наступні види мобільності, які зумовлюють розвиток і ефективність реалізації індивідуального людського капіталу: освітня, інформаційна, інтелектуальна, професійна, кваліфікаційна, трудова, комунікативна, адаптаційна, пристосовницька, ситуаційна, соціальна. територіальна (географічна). Пріоритетного значення, з огляду на важливість розвитку інтелекту фахівця для його самореалізації, слід надавати його відповідній мобільності як основі готовності до подальшого розвитку.

Досліджуючи питання формування інтелектуальної мобільності старшокласників, Л. А. Хорунжа визначає інтелектуальну мобільність як інтегроване особистісне утворення, що включає інтелектуальні вміння, здібності та особистісні якості, які дають можливість людині швидко віднаходити, обробляти й застосовувати інформацію, приймати рішення й оперативно діяти в стандартних і нестандартних ситуаціях, ефективно реалізовувати здобуті знання, обирати оптимальні способи виконання завдань [2]. Г. І. Єгорова виділяє інтелектуальну мобільність як критеріально-індикаторну складову інтелектуальної культури, що передбачає здатність до соціальної взаємодії, готовність до становлення фахівця-інтелектуала в умовах освітнього середовища ВНЗ [3].

Важливі дослідження згаданих вище науковців доводять необхідність формування інтелектуальної мобільності майбутніх фахівців як готовності до подальшого розвитку у процесі їхньої самореалізації у професії по завершенні навчання у ВНЗ. Проте, мусимо констатувати, що ґрунтовні дослідження у даному напрямі, на жаль, відсутні.

Висновок. Таким чином, необхідною передумовою професійної самореалізації фахівця як постійного професійного зростання через засвоєння нових знань і вдосконалення умінь і навичок професіонала, що прагне бути інтелектуалом, затребуваним і конкурентноспроможним на ринку праці, відчуваючи у цьому сенс життя, є сформованість його інтелектуальної мобільності. Недослідженість даної проблеми вказує на перспективний напрям наукових розвідок.

Література:

1. Філософсько-методологічні засади підвищення якості вищої освіти України: європейський вимір / авт. кол. : В. Андрущенко (кер.), М. Бойченко, Л. Горбунова, І. Надольний та ін. – К. : Педагогічна думка, 2012. – 220 с.

2. Хорунжа Л. А. Формування інтелектуальної мобільності старшокласників у навчальному процесі загальноосвітньої школи: автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.09 / Харківський нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – Х., 2009.

3. Егорова, Г. И. Интеллектуализация профессиональной подготовки специалиста технического вуза: дис. … д-ра пед. наук: 13.00.08 [Електронный ресурс] / Г. И. Егорова. – Санкт-Петербург, 2005. – 407 с.