Педагогические науки / 2. Проблема подготовки специалистов

Кожевникова Алла Власівна

к.пед.н., старший викладач кафедри педагогіки і педагогічної майстерності Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

Баландюк Катерина Євгенівна

студентка магістратури спеціальності “Управління навчальними закладами” Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Сучасні вимоги до організації педагогічного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі потребують високої професійної компетентності всіх учасників, а особливо – керівників шкільного закладу. В свою чергу модернізація професійної освіти припускає підготовку висококваліфікованого фахівця, конкурентоспроможного та професійно мобільного, здатного до ефективної управлінської діяльності через постійне підвищення професійної компетентності та педагогічної культури.

Достатньо уваги приділено вітчизняними і зарубіжними вченими питанням професійної та педагогічної культури спеціалістів (К. Абульханова, В. Базилевич, А. Барабанщиков, О. Бондаревська, О. Гармаш, В. Гриньова, С. Єлканов, І. Зязюн, Н. Кузьміна, О. Пєхота, Т. Саламатова, В. Семиченко, В. Сухомлинський), як окремий напрям розглядається проблема управлінської культури керівників організацій (Б. Гаєвський, В. Іванов, М. Кабушкін, С. Королюк, О. Мармаза, В. Новоселов, Л. Орбан-Лембрик, Ю. Палеха, В. Патрушев, Н. Рождественська, А. Фокшек, О. Ярковой та ін.), проте системних досліджень зазначеної проблеми все ж недостатньо.

Спочатку розкриємо сутність понять “культура управління” та “управлінська культура”.

“Культура управління – не просто компонент системи управління, – зазначає М. Заренок, – це соціальне явище, яке має суттєвий вплив на всі сторони суспільного життя”. Причому дослідник відмічає: низька культура управління сприяє зниженню загальних результатів діяльності, перешкоджає мобілізації колективу і реалізації творчих резерві праці, стає “головним гальмом” раціоналізації управління [2, с. 88]. У свої дослідження вчений виокремлює такі групи елементів культури управління, як: соціальна спрямованість; особиста культура керівника та стиль його керівництва; морально-психологічний клімат; умови організації управлінської праці; порядок проведення масових і організаційно-управлінських заходів; організація роботи з листами, зверненнями, пропозиціями й заявами працюючих; участь підлеглих в управлінні [2, с. 89].

О. Мармаза розглядає культуру управління освітнім процесом як сукупність таких елементів, як: особиста культура управлінських кадрів, якість керівництва процесом та умов праці, культура роботи з документами та інформацією й наголошує на органічному поєднанні та залежності всіх елементів, але визначальним вважає особисту культуру управлінців, яка має такі складові, як: рівень загальної культури; наявність моральних, ділових та особистих якостей, знання передової практики управління; вміння застосовувати управлінську техніку та технологію [4, с. 20].

Слід підкреслити, що управлінська культура є складовою професійної компетентності, яка визначається сукупністю знань, необхідних для даної педагогічної спеціальності або посади; умінь і навичок, необхідних для успішного виконання функціонально-посадових обов’язків; професійних, ділових і особистісних якостей для більш повної реалізації власних сил, здібностей і можливостей при виконанні функціонально-посадових обов’язків; загальної культури, необхідної для формування гуманістичного погляду, духовно-ціннісних орієнтирів, моральних і етичних принципів особистості; мотивації професійної діяльності [5, с. 77].

Отже, культура управління існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності, а процес формування управлінської культури майбутнього керівника шкільного закладу є складною, динамічною та відкритою системою й потребує різноаспектних підходів до її вивчення.

Поняття “підхід” трактується як ракурс дослідження, вихідна позиція, з якої починається дослідження і визначається його спрямованість відносно мети. Як зазначає Е. Коротков, такий підхід може бути аспектним, концептуальним і системним. Аспектний підхід передбачає вибір окремої грані, аспекту проблеми, концептуальний – попередню розробку концепції дослідження [3, с.32].

Л. Велитченко визначає підхід як “апріорну думку про сутність досліджуваного явища, логічний суб’єкт і логічний предикат якого утворюють вихідну посилку в теоретико-емпіричному аналізі”. Через поняття “підхід” розкривається “важливий методологічний смисл”, який стосується, “в першу чергу, проблеми належності досліджуваного суб’єкта до якоїсь онтологічної сукупності явищ. Така сукупність, описана в термінах того чи іншого теоретичного конструкта, є об’єктом вивчення з визначенням аналітично вичленованого предмета дослідження. Визначення підходу відкривається в даному разі як виявлення системних зв’язків між поняттями, що належать до вибраної парадигми” [1, 75]. Отже, поняття “підхід” має не тільки методологічно-пізнавальну (гносеологічну) підоснову, воно нею є завдячуючи її онтологічній квінтесенції.

Аналіз сучасної філософської, психологічної та педагогічної літератури показує, що існують різні підходи до розкриття специфіки процесу формування управлінської культури керівника загальноосвітнього навчального закладу: аксіологічного, гуманістичного, комунікативного, культурологічного, наукового, особистісно-орієнтованого, системного, ситуаційного, функціонального.

На нашу думку, наведені підходи, на жаль, не повністю розкривають всієї специфіки процесу формування управлінської культури майбутніх керіників загальноосвітнього закладу, а дослідниця Т. Шамова підходи до управління розподіляє на дві великі групи. Перша з них охоплює функціональний, системний, ситуаційний, оптимізаційний і дослідницький підходи. До другої групи ввійшли з людиноцентристський, рефлексивний, аксіологічний, особистісно-орієнтований [8, с. 57].

Так як процес формування зазначеної управлінської культури керівника шкільного закладу розуміємо як систему взаємопов’язаних, взаємозалежних компонентів та професіональних, культурологічних, особистісних якостей, рівень сформованості яких сприяє ефективному здійсненню управлінської діяльності, що й потребує системного підходу до його вивчення.

Ми погоджуємося з А. Фокшек, що саме системний підхід спирається на переважанні цілого відносно його складових компонентів й передбачає безперервний перехід від спільного до часткового в основі якого лежить істинна мета, що дозволяє розглядати той чи інший процес (це стосується і педагогічного процесу як системи і процесу формування якого-небудь виду культури як системи) з точки зору його структури, змісту, функцій, сукупність методів, системних зв’язків, можливості трансформувати професійні уміння в практичну діяльність [7, с. 216].

Специфіку ситуаційного підходу розкривали Ю. Бабанський та М. Поташник, які певною мірою здійснили переворот в думках і діяльності багатьох освітян. Учені доводили, що оптимізувати управління школою означає обрати або сконструювати таку систему заходів, яка б під час застосування їх в умовах конкретної школи перетворила структуру і процес управління на досягнення максимально можливого кінцевого результату діяльності школи при раціональному використанні часу на управлінську діяльність [6, с. 10].

Таким чином культура управління виявляється у здійсненні керівником управлінської діяльності через систему взаємозв’язків із колективом, виконання своїх обов’язків, які проявляються в реалізації управлінських функцій.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що важливим елементом концептуальних основ процесу формування управлінської культури майбутніх керіників шкільного закладу є визначення аксіологічного, антропологічного, гуманістичного, емпіричного, інтуїтивного, комунікативного, культурологічного, наукового, особистісно-орієнтованого, рефлексивного, синергетичного, системного, ситуаційного, функціонального підходів, що можуть оптимізувати цей процес, зробити його більш ефективним і таким, що відповідає потребам суспільства.

Література

1. Велитченко Л. К. Методологічна сутність категорії підходу в науковому дослідженні / Велитченко Л. К. // Психологія та педагогіка. – 2009. – № 2. – С. 72 – 79.

2. Заренок Н.Н. Культура управления: Учеб. Пособие / Н.Н. Заренюк. – Мн.: Выш. шк., 1990. – 156 с.

3. Коротков Э.М. Исследования систем управления / Э.М. Коротков. – М.: ДеКА, 2000. – 288 с.

4. Мармаза О.І. Організаційна культура управління / О.І. Мармаза // Управління школою. – 2003. – № 7(19). – С. 19-23.

5. Мельник В. Стандарти управлінської кваліфікації керівника навчального закладу / В. Мельник // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2002. – № 4. – С. 77-82.

6. Поташник М. М. Управління сучасною школою / М. М. Поташник, О. М. Мойсеєв // Підручник для директора. — 2002. — №1–2. — С. 6 — 35.

7. Фокшек А.В. Системний та синергетичні підходи як модель сучасного педагогічного процесу / А.В. Фокшек // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету: Зб. наук. статей / Ред. кол.: І.П. Аносов (голов. ред.) та ін. ‒ Мелітополь. ‒ 2011. ‒ Вип. 6. ‒ 372 с. ‒ С. 213-220.

8. Шамова Т. И. Управление общеобразовательным процессом в адаптивной школе / Т. И. Шамова, Т.М. Давыденко. — М. : Центр “Педагогический поиск”, 2001. —  384 с.