Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

 

К.п.н., доц. Ягоднікова В.В.

Одеський інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом

 

Інноваційний потенціал загальноосвітньої школи як основа формування інноваційної спрямованості виховного процесу

 

Школа як один із інститутів соціалізації людини, підготовки її до ролі активного суб’єкту суспільних процесів повинна відповідати новим реаліям і тенденціям суспільного розвитку. Тому проблема інноваційної спрямованості виховного процесу, що характеризується  відповідністю цілей, задач, змісту виховання сучасним вимогам, швидкістю реагування і адаптації виховного процесу до нових умов гуманізації і демократизації суспільства, потреб і інтересів суб’єктів виховання, активного і постійного пошуку шляхів оновлення та вдосконалення процесу виховання, впровадженням в практику наукових досягнень, поширенням перспективного педагогічного досвіду є найактуальнішою в сучасній освіті.

Формування інноваційної спрямованості виховного процесу загальноосвітньої школи передбачає врахування багаточисельних чинників, умов та особливостей, однак, на нашу думку, ефективність такого виховного процесу забезпечує, перш за все, інноваційний потенціал навчально-виховного закладу.

Аналіз наукової літератури свідчить, що проблемі інноваційного потенціалу загальноосвітньої школи, визначенню її сутності, змісту і структури присвячені праці Н. Василенко, М. Владики, Є. Горєнкова,              І. Дичківської, Г. Жица, В. Караковського, Л. Новікової, С. Полякова,            Н. Селіванової, Е. Соколової та ін. Однак, інноваційний потенціал школи як необхідну основу для створення, впровадження і поширення інновацій у вихованні майже не розглядався. Тому метою статті є визначити сутність і складові інноваційного потенціалу школи як основи формування інноваційної спрямованості виховного процесу.

У широкому розумінні поняття “потенціал” (лат. “potentia” – сила, потужність) - це засоби, запаси, джерела, що є в наявності і можуть бути використані, приведені у дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв’язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи у певній області. Словник української мови під цим терміном розуміє “приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов” [1]. У Законі України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності”  дефеніція “інноваційний потенціал” визначається як сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки” [2].

Категорія інноваційного потенціалу спочатку була поширена в економіці, тому проблемі визначення та трактування його змісту присвятили свої праці такі відомі фахівці, як: Є. Бойко, А. Гальчинський, В. Гусєв,             М. Кизим, Д. Кокурін, О. Кузьмін, О. Лапко, А. Савчук, Л. Федулова,            Н. Чухрай та ін. Але єдине та однозначне тлумачення сутності та його структури до сьогоднішнього часу  відсутнє, а  аналіз даного поняття виявляє різні підходи до його вивчення. Так, представники ресурсного підходу          (І. Баланов, Л. Мартюшева, А. Савчук, В. Шутейко, Т. Городинський та ін.) наголошують на наявності сукупності ресурсів, які виявляються у наукової, інформааційно-технічної, організаціної, матеріальної та фінансової складових. Д. Кокурін враховуючи цільову характеристику інноваційного потенціалу визначив структуру інноваційного потенціалу, яка передбачає виділення трьох складових – ресурсної, результативної й внутрішньої, які, як наголошує дослідник, співіснують, взаємно передбачають і обумовлюють одна одну та виявляються у використанні як його „триєдина сутність” [3, c.126].

Прибічники другого підходу (Ю. Бабанова, Д. Волосатов, М. Данько, Н. Чухрай та ін.) визначають інноваційний потенціал як здатність до досягнення цілей інноваційного розвитку, де здатність - це наявність і збалансованість структури компонентів потенціалу.

Інноваційний потенціал навчально-виховного закладу, за                        І. Дичківською, - це здатність навчально-виховного закладу створювати, сприймати, реалізовувати нововведення та своєчасно позбавлятися від застарілого, педагогічно недоцільного [ 4 ].  Слід зазначити, що таке визначання акцентує увагу на те, що інноваційний потенціал є тим підґрунтям, на підставі якого розробляються, впроваджуються нововведення, але, на нашу думку, потребує уточнення, оскільки інноваційний потенціал - це комплексна характеристика спроможності навчального закладу до інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал генерує в собі науково-технологічні, фінансово-економічні, соціальні та культурно-освітні можливості навчального-виховного закладу, які необхідні для забезпечення інноваційного розвитку. Він являє собою сукупність елементів, які необхідні для вирішення певних педагогічних проблем, а також готовність суб’єктів виховного процесу до їх вирішення.

Є. Горєнков базуючись на тому, що термін “потенціал” запозичений з фізики і трактується як кількість енергії, яку накопичила система та яку вона спроможна реалізувати в роботі, розглядає інноваційний потенціал школи як фізичну величину, що характеризує енергію, напругу, ступінь потужності по відношенню до інноваційного розвитку школи, її компонентів. Компонентами інноваційного потенціалу школи дослідником визначено: суб’єкти – педагоги, учні, батьки; системоутворюючі фактори – цілі, результати; умови – соціально-педагогічні, економічні, стимулюючи; функції – аналіз, організація, планування, контроль, коригування; зміст, форми, методи, засоби освітнього процесу; середовище; зв’язки і взаємодія з ВНЗ [5].

Під інноваційним потенціалом школи Л. Новікова, Н. Селіванова,              О. Соколова та ін. розуміють здатність створювати, сприймати та реалізовувати інновації [6, с.25].  Ця здатність виявляється, на думку вчених, у наявності матеріально-технічної, фінансової бази, особистісно-мотиваційної підтримки педагогічних ініціатив, особливостей школи як організаційної системи у створенні інноваційного середовища.

Інноваційний потенціал школи, за висновками В. Караковського [7], складається з елементів, до яких він відніс: інтерес суб’єктів інноваційного пошуку до позитивних результатів, компетентність педагогів і шкільної адміністрації у процесах реалізації нововведення, співвідношення цілей школи з новою педагогічною ідеєю, наявність сторін відповідальних за процес і результати апробації нововведення, узгодженість інтересів між суб’єктами інноваційного пошуку з одного боку та шкільною адміністрацією, педагогічним колективом чи  батьками з іншого, підтримка нововведення з боку органів державного управління, інтерес громадськості до розвитку школи. Науковцем здійснена спроба розкрити сутність інноваційного потенціалу школи визначаючи його структурні елементи. Однак, на наш погляд, інноваційний потенціал школи потрібно розглядати не тільки в межах готовності до інноваційної діяльності, а як сукупність різних видів ресурсів і можливості їх використання, спрямованих на створення, сприйняття, впровадження, реалізацію інновації.

С. Поляков досліджуючи роль інноваційного потенціалу школи у створенні і впровадженні інновацій у вихованні, враховує особливості виховного процесу і визначає  інноваційний потенціал, як складне утворення, що має чотири блоки: матеріальні і фінансові ресурси, особистісний, інноваційне середовище, особливості школи як виховної організації [8] .

Зважаючи на вищезазначене інноваційний потенціал загальноосвітньої школи розглядається нами, як сукупність різних видів ресурсів і можливостей їх використання в процесі здійснення інноваційної виховної діяльності, що знаходяться у безпосередньому зв’язку і взаємозалежності та забезпечують формування інноваційної спрямованості виховного процесу. Складовими інноваційного потенціалу школи є ресурсна, процесуальна та результативна.

Ресурсна складова інноваційного потенціалу школи формує базис потенціалу і залежить від можливостей використання кожного ресурсу в інноваційному процесі. Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному процесі. Ця складова включає у себе:

·       матеріально-технічні ресурси - передбачає наявність матеріальної бази, технічних засобів, комп’ютерів, інтерактивних дошок, наявність території і приміщень для здійснення позакласної виховної роботи; наявність необхідного інвентарю, апаратури, тощо;

·       інформаційні ресурси - наявність інформаційно-комунікаційних систем, забезпеченість науковою інформацією й інформацією про інновації та інноваційну виховну діяльність у регіоні, країні і за кордоном, науково-методичною літературою з питань новітніх виховних  технологій.

·       фінансові ресурси - наявність фінансових ресурсів, що забезпечують інноваційну виховну діяльність у рамках довгострокової перспективи; фінансові затрати на провадження інноваційних виховних проектів, оплата додаткової праці педагогів, матеріальна винагорода; відповідна свобода та гнучкість у використанні кошторису;

·       кадрові ресурси - підбір кадрів, навчання педагогів, вихователів, класних керівників, розвиток інноваційно-виховувальної компетентності вчителів, наявність висококваліфікованих педагогів, педагогів-новаторів.

Процесуальна складова інноваційного потенціалу забезпечує дієздатність й ефективність функціонування інших його елементів. Її доцільно представити суб’єктами інноваційної діяльності, які забезпечують:

· створення виховних інновацій, опанування та впровадження їх у виховний процес;

· реальну підтримку педагогічних ініціатив адміністрацією школи, громадськістю, державними установами;

· взаємозв’язок об’єкта дослідження як з наукою, що надає прогресивні ідеї і вже оформлені інноваційні розробки, так і з практикою, яка освоює, розповсюджує та використовує  інновацію у виховному процесі, а також новими методами, засобами організації управління інноваційним процесом.

Результативна складова  відображає досягнутий рівень інноваційного потенціалу тобто результат реалізації існуючої можливості, що виявляється в отриманих результатах впровадження інновації у виховний процес. Практика свідчить, що нова виховна ідея, підхід, модель, технологія, форма і метод як інноваційний продукт є результатом інноваційного процесу зумовлює подальше не лише кількісне, але й якісне зростання інноваційного потенціалу загальноосвітньої школи.

Отже, інноваційний потенціал загальноосвітньої школи є основою одночасно результатом формування інноваційної спрямованості виховного процесу, забезпечує якість виховних інновацій та ефективність їх впровадження. 

Перспективи подальшого дослідження полягають у висвітлені проблеми інноваційної спрямованості виховного процесу, визначенні певних чинників та соціальних і психолого-педагогічних умов формування виховного процесу, що має інноваційну спрямованість.

                                                      Література

1.      Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.:

2.     Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakonl.rada.gov.ua.

3.     Кокурин Д. И. Инновационная деятельность / И. Д. Кокурин. – М. : Экзамен,2001. – 575 с.

4.     Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посіб. / І. М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

5.     Горенков Е. М. Теоретические основы и подходы к изучению инновационного потенциала педагогической системы школы / Е. М. Горенков // Педагогическое образование. – 2008. - № 3. – С. 18-21.

6.     Ващенко Л. М. Рівні управління інноваційними процесами [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ru.osvita.ua/school/manage/294/

7.     Василенко Н. В. Інноваційний потенціал школи / Н. В. Василенко // Директор школи. — 2011. — № 3. — С. 25-28.

8.     Поляков С. Д. Психопедагогика воспитания и обучения: Опыт популярной монографии.– М.: Новая школа, 2004. – 304 с.