Педагогические науки/ Методические основы воспитательного процесса

К. пед. н. Наконечна О. В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ, Україна)

Творча спадщина Т. Г. Шевченка як джерело патріотичного виховання майбутніх поколінь

Червоною ниткою проходить патріотична ідея через увесь літературний доробок Сина українського народу, поета, художника і, навіть, педагога – Тараса Григоровича Шевченка. Значення його творчості у вихованні національної свідомості, громадянської гідності і позиції, а, отже, патріотизму важко переоцінити. Властиві Великому Кобзареві патріотичні почуття запалювали не лише його, а й інших на великі благородні звершення в ім’я свого народу, батьківщини і країни.

У своїх поетичних творах і прозі Шевченко з великою майстерністю показав силу і велич патріотичних почуттів. Його непохитна віра в краще майбутнє і вільне життя своїх співвітчизників втілилася у віршованих рядках поезій «Думи мої, думи мої…», «Розрита могила». Невтомний борець за державність, справедливість, він протидіяв загарбництву, панщині, кріпацтву могутньою зброєю – словом, яким так досконало володів. А сильна вона (ця зброя) тому, що рідною мовою. І не дивно, що повсякчас в українців усілякими способами – через Валуєвський циркуляр (1863), Емський указ (1876) та інші заборони царату – намагалися відібрати українську мову, позбавити українців найголовнішої ознаки народу і нації. Й сьогодні, коли Україна переживає нелегкі часи, Шевченківське слово – життєдайне джерело, звідки черпаємо силу і нескореність злу.

Повноцінний процес формування всебічно розвиненої особистості не можливий без виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань. В арсеналі виховання патріотизму є багато засобів і методів впливу. До них, насамперед, належить рідна мова, рідне слово, приклад героїв, видатних постатей, які унаслідує нинішнє покоління. Перші два уміло використовував Кобзар, останні ж уособлювали його особистість.

Що ж таке патріотизм? З грецької слово «патріот» – це батьківщина. В теперішніх трактуваннях [с.180, 1] використовується для позначення людини, яка виявляє любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, прагнення захистити його надбання, збагачувати загальнолюдські морально-духовні цінності.

В.О. Сухомлинський у свій час зазначав, що патріотизм є діяльною спрямованістю свідомості, волі, почуттів, діалектично пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю і творчою працею [с.180, 1]

У своїх поезіях («Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати», «Заповіт») Шевченко звертається до рідних місць, схил Дніпра, стежок, якими ходив босоніж, – ось де джерела патріотизму й героїчності. Виховання і сьогодні має будуватися в такий спосіб. Більше того, процес патріотичного виховання повинен бути безперервним і здійснюватися впродовж усього життя. Зазначене особливо важливе ще й тому, що останнє десятиріччя ввійшло в історію як етап активізації інтеграційних і глобалізаційних суспільних процесів.

У цьому контексті дуже важливою є думка академіка В.Г. Кременя. За його трактуванням [с.183, 1], глобалізація – це тенденція до єдності світу й до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами-націями. Тому людина XXI століття має розуміти і керуватися світоглядними принципами «Єдність у різноманітті» та «Доповнення замість протиставлення». Звідси, виховувати людину слід так, щоби вона відчувала себе і патріотом своєї Батьківщини, і громадянином світу.

Не можна сліпо наслідувати запозичене в інших народів та забувати про свої національні традиції. Адже система виховання у кожного з них розвивалася по-своєму, крізь історичні віхи, своїм особливим шляхом. Більше того, запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим. Досвід інших у справі виховання може слугувати дорогоцінною спадщиною, - підкреслює К.Д. Ушинський [2, с.339], відстоюючи ідею народності у вихованні, - але точно в тому ж розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить всім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, яким принадним не був би цей зразок, так не можна виховуватися за чужою педагогічною системою, якою вона не була б стрункою і добре обдуманою.

Лише народ і його великі люди прокладають дорогу в майбутнє. В Україні, як і в кожній державі, своя особлива система національного виховання, своя особлива мета й особливі засоби її досягнення. І дуже важливо, щоб залишене нам, своїм нащадкам, Шевченкове слово, стало для кожного дороговказом, пробуджувало громадську думку в справі патріотичного виховання, яка є міцним його фундаментом. І тут не можна не погодитися із думкою педагога К.Д. Ушинського [2, c.340] «… де немає громадської думки про виховання, там немає і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів».

Література:

1. Кузьмінський А.І. Педагогіка родинного виховання: Навч. посіб. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2006. – 324 с.

2. Ушинський К.Д. «Про народність у громадському вихованні» / К.Д. Ушинський // Педагогіка : хрестоматія / Уклад. А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко – 2-ге вид., стер. – К. : Знання-Прес, 2006. – С. 329-340.