Педагогічні науки/ 3. Методологічні основи виховного процесу

Чорновол Л. О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Організація виховного середовища в інститутах шляхетних дівчат

Національна доктрина розвитку освіти наголошує на особливо уважному ставленні до надбань вітчизняної культури та історії, створенні повноцінної системи освіти, яка давала б молоді ґрунтовні знання на рівні світових стандартів з обов’язковим урахуванням традицій українського шкільництва і виховання. У цих умовах актуальним є використання досвіду роботи навчальних закладів у цілому, та умов створення і діяльності системи інститутів шляхетних дівчат протягом ХІХ - початку ХХ століття в Україні зокрема.

В цьому контексті на особливу увагу заслуговує організація виховного середовища в інститутах шляхетних дівчат, під якою розуміється сукупність процесів або дій, що забезпечують упорядкованість взаємодії з метою створення умов виховання норм, правил поведінки та соціалізації підростаючого покоління.

Основними актами, які визначали діяльність жіночих інститутів, у тому числі навчально-виховну роботу, були написане принцом П. Ольденбурзьким «Наставление для образования воспитанниц женских учебных заведений» (затверджено в 1852 р.) й «Общий устав женских институтов», з численними доповненнями до нього (затверджений у 1855 р.) [1]. Призначення жінки бачили не в державній службі або громадської діяльності, а в сім’ї. Родина розглядалася як найважливіша цінність, опора і «найміцніше підґрунтя держави». Роль жінки − дружини і матері − полягала в тому, щоб нести в сім’ю святу віру і моральність, поширювати добро, своїм прикладом і моральним впливом облагороджувати родину, давати дітям початкове виховання і освіту. Стверджувалося, що «від напрямку думок і ступеня освіти» майбутніх сімейств «залежить моральний і розумовий стан майбутнього покоління». У зв’язку з цим ставилося завдання дати дівчатам ґрунтовне, різнобічне виховання та освіту, що і повинні були забезпечити інститути шляхетних дівчат. Згідно із статутом інституту мета виховання шляхетних дівчат передбачала «християнське благочестя, слухняність, шанування керівництва, взаємна повага, скромність, стриманість, доброчинна поведінка, чисте, добре серце, належна благородним особам великодушність» [1, 3].

Спеціально розроблена система виховання в жіночих навчальних закладах включала такі складові: фізичне виховання; релігійно-моральне виховання; моральне виховання; дидактичне виховання за допомогою навчання [2, 745].

В основу організації виховного середовища інститутів шляхетних дівчат було покладено принцип замкнутості. Починаючи з семи-восьми років дівчатка виховувалися в суворій ізоляції від рідного дому, яка переривалася лише у дні побачень з родичами, що проходили під пильним наглядом персоналу закладу. Така ізоляція була стрижнем продуманої системи, оскільки запорукою успішного функціонування нової виховної моделі мало стати обмеження не тільки повсякденних, а й епізодичних контактів молодих дворянок з їх батьками [1, 4].

Кожний клас в інституті шляхетних дівчат перебував під наглядом класної дами – наглядачки. Її обов’язком було керівництво вихованням дівчат і допомога учителям в організації навчання. Варто наголосити, що основним критерієм відбору класних дам, зобов’язаних стежити за гідним вихованням дівчаток, був їхній незаміжній статус [2, 747]. У часи, коли вдалий шлюб був головною (і, відповідно, найбільш бажаною) подією в житті жінки, невлаштованість особистого життя досить негативно відкладалася на характері останніх. Оточена молодими дівчатами, усвідомлюючи, що життя не виправдала очікувань, класні дами − старіюча особа могла (свідомо чи ні) відіграватися на своїх підопічних, забороняючи, все, що можна, і караючи за найменший проступок.

Заходи організації виховного середовища в аспекті фізичної підготовки скеровувалися на забезпечення здоров’я, правильний розвиток дівочого організму і зміцнення його сил. До компетенції класної дами належав нагляд за дотриманням вимог гігієни вихованками. Засобами забезпечення фізичного здоров’я інституток були: рекреаційні години, рухливі ігри, танці, гімнастика, прогулянки на свіжому повітрі в літній і зимовий час, відвідування лазні, купальні. Разом з тим, протягом першої половини ХІХ ст. єдиним видом фізичних вправ у жіночих інститутах були танці, які імператриця Марія Феодоровна вважала «запобіжним засобом від усіх пануючих хвороб» [1, 12]. Відсутність фізичних вправ позначалося на здоров’ї інституток, про що свідчив і їх зовнішній вигляд: тендітність і недокрів’я є характерними рисами образа інститутки в літературі XIX − початку XX ст.

Пріоритетну увагу класні дами мали звертати на раціон харчування учениць (якість, поживність, свіжість, розмір порції). Звичайний раціон інститутки протягом доби включав такі складові: ранковий чай з булкою; сніданок: шматок хліба з невеликою кількістю масла і сиру, порція молочної каші або макаронів; обід: суп без м’яса, гарнір − м’ясо з цього супу, десерт − маленький пиріжок; вечірній чай з булкою. Почасти раціон харчування залежав від традицій навчального закладу, проте розмір порції і асортимент їжі практично не змінюється. Подекуди на додаток до основної порції їжі можна було взяти скільки завгодно хліба. У пости раціон учениць інститутів ставав ще менш поживним: на сніданок давали шість маленьких картоплин (або три середніх) з пісним маслом і кашу-розмазню; обід складав суп з крупою, шматочок відвареної риби і пісний пиріжок. Так годували вихованок не тільки протягом постів, але кожної середи та п’ятниці [2, 748]. Отже, система харчування в інститутах шляхетних дівчат будувалася за принципом раціональності і скромності задоволення базових потреб. Аналіз спогадів вихованок інститутів засвідчує, що всі вони через роки нарікали на погане харчування, відзначаючи малий розмір порцій, нерідко одноманітність страв. Вони оцінювали своє становище як «вічно голодні». Багатьом доводилося жити впроголодь, а частина вихованок ставала жебрачками-«шматочницями» (від інститутської назви гостинців або ласощів − «шматочки»), що не сприяло їхньому психологічному здоров’ю (як і непоодинокі сварки щодо їжі) [3, 64].

Альтернативою скромному інститутському раціону для більш заможних вихованок з власними кишеньковими грошима була можливість за спеціальну плату пити вранці чай з більш поживною їжею в кімнаті виховательок, окремо від інших інституток, або, домовившись з прислугою, купити щось з їжі. Утім, останні випадки суворо каралися, оскільки за нормами інструкцій купувати страви і напої за свої гроші вихованкам не дозволялося [3, 67].

На підтримання фізичного здоров’я дівчат скеровувався і чіткий розпорядок дня в інституті. Наведемо типовий розклад дня учениць Полтавського інституту шляхетних дівчат: 6-00 год. − підйом, ранковий туалет; 7-30 год. − прихід класної дами, молитва, ранковий чай; 8-00 – 9-00 год. – підготовка до уроків; 9-00 – 12-00 год. – навчальні заняття; 12-00 − 14-00 год. – обід, вільний час (відпочинок); 14-00 − 16-00 год. − навчальні заняття; 16-00 − 16-30 год. – полуденок (вечірній чай); 16-30 – 19-00 год. – підготовка до занять наступного дня, уроки танців чи співу; 19-00 – 20-00 год. − вечеря і відпочинок; 20-00 – 21-00 год. – молитва і приготування до сну; о 21-год. – всі вихованки мали бути в ліжку. За дисципліну в дортуарах і своєчасний сон вихованок відповідала чергова наглядачка (п. 19 Інструкції класним дамам). Зміни до встановленого розпорядку дня учениць інститутів передбачалися тільки в суботу, пообідні години якої дівчата присвячували повторенню тижневих уроків [1, 16].

Практика функціонування інститутів шляхетних дівчат протягом першої половини ХІХ ст. виявила, що в системі фізичного виховання як складової вихованого середовища інститутів шляхетних дівчат не все було корисним для юного дівочого організму, їх здоров’я. Протягом навчального року вихованки майже постійно перебували в приміщеннях, мало буваючи на свіжому повітрі. Влітку під час канікул, коли дівчата майже днями перебували в інститутському саду, наглядачки нерідко забороняли їм бігати, грати в рухливі ігри. Тільки після реформування системи навчання в інститутах шляхетних дівчат було запроваджено гімнастику, яка компенсувала відсутність фізичних вправ [3, 45].

Досить незручним і погано пристосованим до їхніх умов життя був, наприклад, одяг інституток. Він не захищав від зимової прохолоди в спальні й у класах, про що згадували мемуаристки через багато років після закінчення інституту. Перше враження від інституту − холод. Температура не вище 16 градусів. Холодно скрізь: у спальнях, у класах, у їдальні. Часто, це ставало причиною поширення хвороб серед учениць інститутів. Хворих вихованок ізолювали до лазарету, де було тепліше, ніж у просторих прохолодних дортуарах, видавалося посилене харчування. Інколи спритні учениці влаштовували собі «канікули», симулюючи хворобливі стани, щоб відпочити у лазареті [3, 75]. Проте, в більшості випадків, інститутки повною мірою відповідали усталеному ідеалу романтичної «неземної красуні»: тендітні, бліді, фізично кволі.

Важливим у фізичному вихованні було дотримання особистої гігієни. Для підтримання належного гігієнічного стану учениць в інститутах практикувалося щоденне ранкове вмивання до пояса (вода, ясна річ, не підігрівалася) і щотижнева баня. Варто наголосити, що для ранкового туалету учениць відводилося достатньо часу (близько 1,5 год.). Чергові виховательки ретельно стежили за чистотою приміщень, провітрюванням та помірним опалюванням. Ліжка в інститутах шляхетних дівчат були без надмірної м’якості. Тривалість сну визначалась педагогічними і медичними приписами: 9 годин для першого класу, 8 годин − для другого, 7 годин − для третього [2, 750].

Вихованок спонукали постійно підтримувати природній зв’язок із родиною через листування, а саме листами повідомляти про свої заняття, прочитані твори, надсилати їм свої письмові вправи, цікавитися інформацією про все, що відбувається в рідній оселі тощо. У розлуці безперервні спогади про дорогих осіб і місцях набували особливої цінності і освіжали молоду душу серед неминучої одноманітності інститутського життя [3, 92].

Базовою засадою організації виховного середовища в інститутах шляхетних дівчат був патерналізм: клас – це велика родина учениць і класної дами, обов’язок останньої добре знати її та керувати нею. Задля цього наглядачка мала постійно перебувати поряд з дівчатами свого класу, турбуватися про їхні успіхи в навчанні, вивчати думки і наміри, спостерігати за поведінкою, зовнішнім виглядом. Засоби морального впливу охоплювали всі складові виховного середовища, в якому перебувала інститутка як під час навчальних занять, так і поза ними [1, 21].

Значуща сторона внутрішнього життя закритих навчальних закладів − підтримання порядку і дисципліни. Дисципліна − атрибут будь-якого навчального закладу, але в закритих установах дівчата повинні були дотримуватися її цілодобово, не маючи можливості її змінити, обрати інше середовище [4, 251]. Системотворчим чинником виховного середовища інститутів шляхетних дівчат була чітка субординація і детальна регламентація внутрішнього розпорядку та поведінки суб’єктів виховання. Вона розпочиналася зі спостереження за охайністю і зовнішністю вихованок, підтримувалася суворим контролем за дотриманням ними норм і правил інститутського життя, ґрунтувалася на чіткому розпорядку дня.

Регламентація поширювалася і на зовнішній вигляд інституток. Однакові зачіски (молодших дівчаток часто коротко стригли, а старшим надійно прибирали волосся), охайна форма. Одяг і деталі туалету інституток жорстко регламентувалися. Форма інститутки складалася з власне сукні з коротким рукавом і вирізом, фартуха, пелеринки і нарукавників на тасьмі [1, 26]. Колір форми залежав від класу навчання. Приміром, вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат носили сукні коричневого («кавовий» клас, наймолодший), блакитного, сірого і білого кольорів. Доповненням до сукні перших трьох вікових категорій були білі фартухи, у старших відповідно зелені. Аналогічні кольори − кавовий, синій, зелений − використовувалися і в інших інститутах. Пепіньєрки зазвичай носили сукні сірого кольору [1, 27].

Зустрічі з родичами були обмежені чотирма годинами на тиждень (двома прийомними днями). Побачення вихованок інституту шляхетних дівчат з родичами, знайомими відбувалося в спеціальній залі щонеділі й у святкові дні. Візитери чекали на інституток за круглими столами та на лавах. Вихованок із внутрішніх кімнат приводили класні дами, які своїм пильним оком стежили за дівчатами і гостями. Побачення відбувалися чинно, церемонно, розмовляли напівголосно – ніяких емоцій і родинних почуттів не допускалося. Зустрічі з родичами були обмежені чотирма годинами на тиждень (двома прийомними днями). Особливо важко доводилося дівчаткам, привезеним здалеку. Вони не бачили своїх рідних місяцями і роками, а їхнє листування строго контролювалася класними дамами, які читали листи перед відправкою і після отримання [4, 240].

Сувора регламентація внутрішнього розпорядку життя закритих жіночих навчальних закладів позначалося на атмосфері в інститутах, яка почасти нагадувала дух казарми. Чимало вихованок закладів у спогадах відзначають, що з перших же днів вступу до інституту починалося «моральне та розумове муштрування особистості»; адміністрація і вихованки постійно перебували в стані «збройного миру»; «поцілувати класну даму було таким же порушенням дисципліни, як солдатові потріпати по плечу офіцера» [5, 705].

Затворницький, правильний, розмірений побут оберігав інституток від зайвих хвилювань, водночас, надаючи життю в інституті «нудної одноманітності», про яку насамперед згадували чимало вихованок. В інститутах панували «вічний страх», «автоматична постава, мертвецька, формена обстановка», «статечність, мовчазність, зовнішня добропорядність і покора будь-що»; головним було прагнення «якнайшвидше прибрати» індивідуальність «і привести все до загальної форми» [5, 705]. Природно, що така система інститутського виховання вже наприкінці 1840 − початку 1850-х рр. викликала серйозне невдоволення громадськості .

Отже, засадничими принципами реалізації моделі підготовки учениць в інститутах шляхетних дівчат було спеціальна організація виховної середовища як один з основних засобів формування «нового» індивіда, а переконання і приклад − результативні педагогічні методи виховного середовища. Дослідження організації виховного середовища інституту шляхетних дівчат в Україні виявило, що першорядне значення надавалося духовно-моральній підготовці вихованок, виробленню «хороших манер» і світської шляхетності. Значну увагу в організації виховного середовища інститутів шляхетних дівчат приділяли фізичному вихованню. Були чітко визначені санітарно-гігієнічні норми щодо харчування й одягу вихованок, освітленості аудиторій, температурного режиму в приміщеннях, яких неухильно дотримувалися. Суттєве значення надавалося дотриманню необхідного режиму праці та відпочинку учениць.

Література:

1. Устав женских учебных заведений Ведомства учреждений императрицы Марии, утвержденный 10 августа 1855 г. с последовавшими дополнениями и изменениями. − СПб., 1884. – 45 с.

2. Устав института благородных девиц // Полное собрание законов Российской империи. − Т. XVI. − № 12154. − С. 745–760.

3. Лихачева Е. Материалы для истории женского образования в России (1828–1856) / Е. Лихачева. – Санкт-Петербург, 1901. – 649 с.

4. N [Хвощинская С.Д.] Воспоминания институтской жизни // Русский вестник. ─ 1861. ─ № 9. ─ С. 234-298.

5. О воспитании благородных девиц в Санкт-Петербурге с приложением устава и штата Воспитательного общества // Полное собрание законов Российской империи. – Собрание 1. − Т. XVI. − № 12154. − С. 702-789.