К.п.н. Толкачова А. С.

Бердянський державний педагогічний університет (Україна)

ДО ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ СУЧАСНИХ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Загальноосвітні школи-інтернати як навчально-виховні заклади нового типу були створені в Радянському Союзі за рішенням ХХ з’їзду КПРС у 1956 році. Започаткування цих шкіл як найбільш ефективної форми підготовки молодого покоління до активної участі в будівництві нового суспільства відкрило нову сторінку в історії розвитку народної освіти в системі суспільного виховання [2, с. 64].

До шкіл-інтернатів у першу чергу приймалися діти одиноких матерів, інвалідів війни та праці, сироти і діти, для виховання яких сім’я не могла забезпечити належних умов [3, с. 3].

Наприкінці 60-х років на базі шкіл-інтернатів, що вже існували, стали створюватися спеціальні школи-інтернати для дітей, які потребують особливих умов виховання. Чимало таких закладів було реорганізовано в спеціальні школи для дітей із вадами фізичного й розумового розвитку. Водночас було започатковано створення санаторних шкіл-інтернатів. Так, протягом 70-х-80-х років склалася цілісна мережа лікувально-педагогічної, соціальної підтримки і відновлення здоров’я дітей із психосоматичними захворюваннями в санаторних загальноосвітніх школах-інтернатах [4, с. 48.].

Питання розвитку та функціонування шкіл-інтернатів в Україні знайшли відображення у працях В. Вугрича, Б. Кобзаря, Л. Канішевської , В. Покася, Г. Покиданова, Є. Постовойтова, С. Свириденко, В. Слюсаренка та ін.

Контингент інтернатних закладів становлять: діти-сироти; діти, відібрані у батьків за рішенням суду; діти, батьки яких позбавлені батьківських прав або засуджені, перебувають під арештом у період слідства, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні, а також батьків, місце перебування яких невідоме, чи які з інших причин не беруть участі в утриманні та вихованні своїх дітей; підкинуті та безпритульні діти, які перебували у притулках для неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей.

Існування значної кількості закладів інтернатного типу у сучасній Україні зумовлене чинниками економічного характеру (матеріальні труднощі сімей, поширення безробіття, послаблення функцій державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей) і чинниками соціального характеру (позбавлення моральної відповідальності батьків за виховання дітей, збільшення кількості кризових сімей тощо).

На сучасному етапі розвивається мережа інтернатних закладів освіти різних типів. На вимогу часу створено чисельні напрямки суспільного виховання дітей в Україні: дитячі притулки, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати, школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів, гімназії-інтернати, санаторні школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами розвитку, школи соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційні центри [2, с. 175].

Школа-інтернат (лат. іnterium – внутрішній) – навчально-виховний заклад (закритий, напівзакритий), у якому створені сприятливі умови для повноцінного проживання, різнобічного розвитку, навчання і виховання,

Розрізняють такі типи загальноосвітніх шкіл-інтернатів:

– спеціальна загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей з особливостями розумового й фізичного розвитку, у тому числі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

– загальноосвітня санаторна школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад із відповідним медичним профілем, що забезпечує реалізацію права вихованців, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту;

– загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад, з частковим або повним утриманням дітей за рахунок держави, які потребують соціальної допомоги; забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію школярів, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей з відхиленнями в поведінці, у сім’ях яких не забезпечуються сприятливі умови життя;

– спеціалізована школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей, у тому числі дітей-сиріт [1, с. 28–30].

Отже, соціально-економічний розвиток нашої держави підтвердив доцільність створення мережі шкіл-інтернатів Ці освітні заклади довели свою життєздатність і ефективність щодо соціального захисту дітей, їх соціалізації й реабілітації. Педагогічний потенціал шкіл-інтернатів є далеко не вичерпаним.

Література:

1. Положення про школи-інтернати. – К., Б. в, 1957. – 32 с.

2. Покась В. П. Становлення та розвиток інтернатних закладів освіти в Україні (1917-2000 рр.) / Віталій Петрович Покась. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005. – 208 с.

3. Про виконання постанови ЦК КПУ, Ради Міністрів України від 20 жовтня 1956 року «Про заходи по подальшому розвитку шкіл-інтернатів в Українській РСР» : [збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти УРСР]. – 1956. – № 24. – С. 3.

4. Слюсаренко В. Г. Соціально-педагогічні функції установ інтернатного і напівінтернатного типу й умови їх реалізації в Україні: дис. … д-ра пед. наук: 13.00.01 / Слюсаренко Віктор Григорович. – К., 1997. – 475 с.