Ципко В. В.

к. пед. н., доцент, ст. наук. співробітник

докторант Інституту педагогіки НАПН України, Київ Україна

ТРАНСФОРМАЦІЯ ФОРМ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

В УМОВАХ ВСТУПУ У СВІТОВИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР

Життя і є освіта, і теорія освіти – є по суті, теорія життя.

/ Г. Гессен /

ХХІ століття ЮНЕСКО оголосило століттям освіти. Це свідчить про те, що світове співтовариство визнало освіту як домінанту не тільки у розв’язанні глобальних проблем сучасності, а й у формуванні духовних підвалин нової інформаційної цивілізації, оскільки освіта є потужним соціальним інститутом, який формує духовно-інтелектуальний потенціал нації як запоруку сталого соціально-економічного розвитку країни. Україна, вступивши до третього тисячоліття як незалежна держава, розбудовує національну освітню систему та модернізує її. Для реформування системи вищої освіти в Україні характерний пошук оптимальної відповідності між сформованими традиціями в українській вищій школі й новими віяннями, пов’язаними зі вступом у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігаємо кілька тенденцій.

Перша – освіта в Україні стає багаторівневою та безперервною. Переваги цієї системи в тому, що багаторівнева система організації вищої освіти забезпечує ширшу мобільність щодо темпів навчання й вибору майбутньої спеціальності. Вона формує здатність у випускника освоювати на базі отриманої університетської освіти нові спеціальності.

Друга тенденція – значне збагачення вищих навчальних закладів сучасними інформаційними технологіями, широке підключення до мережі Інтернет та інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів.

Третя тенденція – університизація вищої освіти в Україні й процес інтеграції всіх вищих навчальних закладів з провідними у країні й у світі університетами, що зумовлює появу університетських комплексів.

Четверта тенденція полягає в переведенні вищої школи України на самофінансування.

П’ята – у відновленні вищої професійної освіти з урахуванням світових стандартів. Тому спостерігаємо перехід українських ВНЗ в режим дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, освітніх стандартів, нових освітніх технологій і структур управління.

Під впливом саме цих тенденції, що спостерігаються у процесі реформації вітчизняної вищої школи ми проаналізуємо трансформацію форм вищої освіти в Україні.

В Україні вища освіта має дві форми: стаціонарну і заочну та з’явилася нова форма навчання − дистанційна. Заочна освіта сформувалася в умовах модернізації індустріальної цивілізації як відповідь на виклик науково-технічної революції. Впровадження нової техніки та технологій вимагало вищого інтелектуально-професійного рівня громадян. Отож, освіта виконувала егалітарну функцію, надаючи всім охочим рівні можливості в отриманні середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Водночас, заочна форма навчання була засобом відновлення інтелектуального потенціалу, втраченого в роки війни. Тому заочну освіту держава визнала як рівноцінну зі стаціонарною.

Наразі, найбільш виправдано було б здобувати базову вищу освіту лише стаціонарно, тому що заочна освіта є чинником соціального нівелювання та деградації інтелектуального потенціалу українського суспільства. Наприклад, на початку 90-х років в Україні на 10 тис. населення було 1202 особи з вищою освітою, тоді як у Франції − 1060, у Німеччині − 990 [1,62]. Отже, високий освітній ценз громадян України не гарантує ані благополуччя, ані загального добробуту. Звичайно, річ не тільки в освіті. Однак, заочна освіта давно вичерпала свій потенціал у формуванні інтелектуального капіталу суспільства. Тільки визнавши на державному рівні той факт, що заочна освіта є менш затратною, можна її трансформувати. Річ у тому, що держава має не лише законодавчо гарантувати роботу дипломованим спеціалістам, а й створювати відповідні робочі місця. Зокрема, в усіх державних інституціях мають працювати лише дипломовані спеціалісти відповідного фаху та кваліфікації. Ситуація, коли посади обіймають особи без відповідної освіти, дискредитує як освіту, так і посаду[2,40].

Сьогодні однією з інноваційних форм вищої освіти вважається дистанційна освіта, при якій всі або більша частина навчання здійснюється з використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій при територіальній роз’єднаності викладача і студентів, яка розглядається як елемент системи безперервної освіти, як модель інтеграції заочної та стаціонарної форм навчання, яка в порівнянні з традиційним навчанням має ряд преваг:

· Масовість та відносно дешева можливість отримання знань;

· Паралельне з професійною діяльністю навчання без відриву від виробництва;

· Підвищення творчого та інтелектуального потенціалу студентів за рахунок самоорганізації навчальної діяльності[3,3].

Дистанційна освіта, яку вже запроваджують в Україні, має поглиблювати спеціалізацію, забезпечувати перекваліфікацію, стажування, перепідготовку тощо. Як феномен інформаційної цивілізації, дистанційна освіта – це форма вищої освіти для розвитку якої потрібно комп’ютеризувати освітню діяльність, подбати про науково-методичне забезпечення, створити локальні, регіональні та всеукраїнську мережі колективного користування інформацією.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел свідчить, що вчені, в основному, одностайні у визначенні основних рис дистанційної освіти, до них відносять:

· Гнучкість: навчаються в системі дистанційного навчання, в основному, не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій і семінарів, а працюють у зручний для себе час, у зручному місці і в індивідуальному темпі.

· Модульність: в основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожен окремий курс створює цілісне уявлення по певній предметній області. Це дозволяє з набору незалежних курсів - модулів формувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним або груповим потребам. Навчальна програма спрямована на реалізацію державних освітніх стандартів.

· Паралельність: навчання може проводитися з одночасним здійсненням професійної діяльності чи навчанням в іншому навчальному закладі.

· Асинхронність: процес навчання, здійснюваний з використанням дистанційних технологій, протікає по зручному для навчає і навчається розкладом або графіком, не залежного від часу.

· Економічна ефективність: середня оцінка світових освітніх систем показує, що дистанційне навчання обходиться на 50 % дешевше традиційних форм навчання. Досвід вітчизняних недержавних центрів дистанційного навчання показує, що їх витрати на підготовку фахівця складають приблизно 60 % від витрат на підготовку фахівця за денною формою.

· Нова роль викладача: на нього покладаються такі функції, як вдосконалення пізнавального процесу, коректування курсу, що викладається, консультування при складанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами та ін. Він керує навчальними групами взаємопідтримки, допомагає студентам в їх професійному самовизначенні.

· Спеціалізований контроль якості навчання: як форм контролю у дистанційному навчанні використовуються дистанційно організовані іспити, співбесіди, практичні, курсові, проектні роботи, екстернат, комп'ютерні інтелектуальні тестові іспити. Рішення проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності державним освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи освіти.

· Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання: технологія дистанційного навчання – це сукупність методів, форм і засобів взаємодії з учнями в процесі самостійного, але контрольованого освоєння певного масиву занять. Технологія навчання будується на фундаменті певного змісту і повинна відповідати вимогам державним освітнім стандартам.

· Опора на сучасні засоби передачі освітньої інформації: центральною ланкою системи дистанційного навчання є засоби телекомунікації, які призначені для забезпечення освітніх процесів необхідними навчальними матеріалами; зворотним зв'язком між викладачем і студентами; виходом в міжнародні мережі; включенням в систему дистанційного навчання зарубіжних користувачів[3,4].

Протиріччя між швидкими темпами зростання знань у сучасному світі та обмеженими можливостями їх засвоєння примушує педагогічну теорію і практику рухатися від абсолютного освітнього ідеалу до нового ідеалу максимального розвитку здібностей студентської молоді до її самоосвіти, що безумовно впливає на трансформацію форм вищої освіти в Україні, яка сприяє досягненню принципово нових рівнів освіченості кожної особистості та суспільства загалом.

Список використаних джерел:

1. Алексєєв Ю. М. Україна: освіта і держава / Ю. М. Алексєєв. − К., 1998. − 111 с.

2. Уреньова С. Д. «Проблеми реформування вищої школи в Україні» Проблеми реформування освіти в Україні: вітчизняний досвід і європейські орієнтири: Збірник наукових статей / за наук. ред. С.В. Волобуєвої. – К.: Освіта України, 2011. – Випуск 5. – С. 37-47.

3. Попова Н. Е. Дистанционное обучение как инновация в процесс ее реализации образовательных стандартов нового поколения. Materiály X mezinárodní vědecko - praktická conference «Věda a vznik – 2013/2014». – Díl 18. Pedagogika.: Praha.Publishing House «Education and Science» s.r.o – stran. 3-10.