Психология и социология / 4.Психология терроризма.

К.психол. н. Базика Є.Л.

Відкритий Міжнародний Університет Розвитку Людини «Україна»

Миколаївський Міжрегіональний інститут

Проблематика комплексної адаптації осіб з посттравматичним стресовим розладом

У першій чверті XXI століття сталося багато подій, що травмують, трансформацій, пери структуризації картини світу, лих та катастроф, світ буквально захльостує епідемія терористичних актів. Поняття екстремальних, кризових і надзвичайних ситуацій ще не отримали вичерпного визначення. Представляється, що недостатньо розглядати їх лише з точки зору об'єктивних особливостей, не беручи до уваги психологічні складові, такі, як, наприклад, сприйняття, розуміння, реагування і поведінка людей в таких ситуаціях. Людина так чи інакше психологічно залучена в екстремальну ситуацію: як її ініціатор, або як жертва, або як очевидець[2].

Зростання числа екстремальних ситуацій в Україні за останні роки диктує необхідність підготовки фахівців, здатних надавати екстрену психологічну допомогу жертвам подібних ситуацій.

Саме тому в сучасних умовах усе більш актуальними стають питання психологічної і психосоціальної роботи з різними категоріями людей, що побували в екстремальних ситуаціях. Проте, незважаючи на усю важливість і актуальність надання психологічної допомоги населенню в час і після екстремальних ситуацій, проблеми ці залишаються відносно новими і для практичної психології, і для психологічної практики.

При наданні психологічної допомоги людям, що побували в екстремальних ситуаціях, слід взяти до уваги одне, дуже важливе положення - справжнє лихо настає тоді, коли кінчається дія стихії і починається надання допомоги потерпілим.

Актуальність піднятої теми визначається соціальною ситуацією, що склалася в суспільстві і гострою потребою учасників бойових дій в соціальному захисті, соціально-психологічною реабілітації і підтримці, комплексній медичній, соціально-психологічної, правовій реадаптації.

Дослідження проблем посттравматичного стресового розладу (ПТСР) стає усе більш актуальним не лише в медичному, але і в соціально-психологічному аспекті. Це пов'язано, передусім, з тенденцією до зростання частоти і вираженості наслідків сучасних катастроф, озброєних конфліктів і локальних воєн. Проблема врегулювання останніх, окрім політичної, має і соціально-психологічний аспект - сторону участі в них громадян тих або інших країн. Як і будь-який конфлікт або критична ситуація, озброєні конфлікти не обходяться без ускладнень, які не закінчуються із закінченням конфлікту або виходом з участі. Ці ускладнення достатньо довго супроводжують соціум і особистість вже в умовах безконфліктного, мирного життя, створюючи ряд труднощів, які неможливо проігнорувати або вирішити односторонньо. Найяскравіше подібні ускладнення можна спостерігати у людей, безпосередньо, що брали участь в озброєних конфліктах і стоять перед необхідністю адаптації вже тепер до мирних умов.

Це і обумовлює вивчення психологічного стану і особливостей прояву та реабілітації людей з ПТСР, що пройшли через озброєні конфлікти, з метою їх реадаптації до умов мирного життя, збереження здоров'я і працездатності. ПТСР у військовослужбовців виникає, як правило, після дії умов бойової обстановки, що травмують психіку, і, більш того, може виникнути несподівано через довгі роки на тлі загального благополуччя. Світова статистика показує, що кожен п'ятий учасник бойових дій за відсутності яких-небудь фізичних ушкоджень страждає нервово-психічними розладами, а серед поранених і калік - кожен третій.

Дослідження так званого бойового стресу (В.Г. Василевский, А.Б. Довгополюк, Г.А. Растовцев, Т.Б. Дмитриєва, Е.М. Єпачинцева, С.В. Літвинцев, Е.В. Снедков, Г.Н. Тимченко, Г.А. Фастовцев, А.Н. Харитонов та ін.) показали, що бойові ПТСР різноманітніші і часто бувають тривалішими, ніж ПТСР мирного часу із-за кумульованих (накопичених) в душі, в пам'яті, багаторазово пережитих жахів війни, фізичного і психічного перенапруження, горя втрат, співпереживання з пораненими.

ПТСР є комплексом реакцій людини на травму, де травма визначається як переживання, потрясіння, яке у більшості людей викликає страх, жах, безпорадність. Це, в першу чергу, ситуації, коли людина сама пережила загрозу власного життя, смерть або поранення іншої людини. Передбачається, що симптоми можуть з'явитися відразу після перебування в травматичній ситуації, а можуть виникнути через багато років - в цьому особлива каверзність посттравматичного стресового розладу.

Нині ряд зарубіжних авторів пропонує доповнити діагностику пост стресових порушень ще однією категорією - посттравматичними особовими розладами (чи PTPD - posttraumatic personality disorder), оскільки присутність хронічних симптомів ПТСР часто відзначається упродовж усього наступного життя людини, що пережила масовану психотравму. Безумовно, що така травма здатна залишити незгладимий відбиток в душі людини і привести до патологічної трансформації усієї його особистості [2, с.10 - 46].

На нашу думку, яка збігається з рядом авторів, основним завданням психологічної допомоги є актуалізація адаптивних і компенсаторних ресурсів особи, мобілізація психологічного потенціалу для подолання негативних наслідків надзвичайних обставин. Наслідком ефективної психологічної допомоги потерпілим є оптимізація психічного стану і поведінки людини в екстремальних ситуаціях [1, 2, 3].

Процес адаптації багато в чому залежить від наступних чинників: індивідуальних якостей особистості, роботи адаптивних механізмів, типу події, що травмує, її тривалості, наявності соціальної підтримки і таке інше. При цьому особливе значення має відповідність адаптаційних механізмів соціальним умовам, в яких знаходиться людина.

Ряд науковців [1, 2, 3] виділяють різні етапи процесу адаптації. У залежності від тяжкості переживання події, що травмує адаптаційні процеси можуть тривати від декількох тижнів до декількох років. Нас зацікавили фази післядії екстремальної ситуації яки були виділені, на підставі аналізу даних емпіричного дослідження, авторкою А.А. Кулік, та які ми задіяли у своєї програми по реадаптації учасників бойових дій, а саме [1]:

- Період дезорганізації - відрізняється переживанням складного емоційного стану, спотворенням когнітивної моделі світу, порушенням почуття безпеки, а також проявом емоцій, що характеризуються крайньою інтенсивністю; порушення, що розвиваються в перший період після пережитої трагедії, зачіпають усі рівні функціонування особи (фізіологічний, особовий, рівень соціальної взаємодії). Упродовж цього періоду відбувається емоційна переробка ситуації, переоцінка власних переживань і відчуттів.

- Період кульмінації - характеризується сплеском невротичних реакцій, високим рівнем актуалізації страхів; когнітивна переробка інформації, зміни в змісті і вираженості страхів відбуваються не відразу після переживання психотравмуючої ситуації.

- Період реконструкції - відрізняється підвищенням адаптивності, упродовж шістьох місяців відбувається створення нової суб'єктивної моделі середовища що оточує і свого місця в ній, вироблення адаптаційної стратегії. Адекватність адаптаційних моделей визначає подальшу адаптаційну стратегію особистисті. В той же час, для респондентів тих, що пережили бойові дії, характерна центрація на використанні внутрішніх ресурсів, звертання до сили "Я" для підвищення рівня адаптивності в екстремальних умовах, реконструкція картини світу і зміна представлень особи про світ і собі в нім.

- Період передбачення - відрізняється високою готовністю до виникнення нової екстремальної ситуації; у поведінковому репертуарі особи виявляються сформованими основні стратегії поведінки в екстремальній ситуації, причому якщо період дезорганізації відрізняється лише частковим задіюванням адаптивних механізмів, їх пригніченням, то для періоду передбачення характерне підвищення адаптивності, розширення репертуару механізмів поведінки, що спільно володіє, мобілізація внутрішньо особистісних ресурсів.

Нами був визначений комплекс методик для дослідження адаптаційних можливостей особистості, що пережили екстремальну ситуацію (бойові дії на Сході України), що включає наступні основні блоки:

- визначення психоемоційного стану : методика визначення нервово-психічної стійкості (НПУ), розроблена в Санкт-Петербурзькій військово-медичній академії, методика визначення страхів (модифікований варіант опитувача А.И. Захарова), опитувач тривожності, розроблений Ю.В. Щербатих;

- виявлення змістовних характеристик картини світу: комплексна психосемантична методика, яка включає модифікований асоціативний експеримент, методика семантичного диференціала, проектна малюнкова методика "Карта світу";

- встановлення міри психологічної адаптованості особистості: шкала соціально-психологічної адаптованості (шкала СПА), розроблена К. Роджерсом і Р. Даймондом, адаптована А.К. Осницким.

Підводячи підсумки, можемо говорити, що пов'язані із стресом, під час військових дій, психічні розлади є одним з головних внутрішніх бар'єрів на шляху адаптації учасників бойових дій до звичайного життя. Після повернення до мирної обстановки на вже наявне, пов'язане з війною ПТСР, нашаровуються нові розлади, обумовлені стресами, пов’язаними з соціальною дезадаптацією. Учасники "антитерористичної операції" підходять до мирного життя з фронтовими мірками і переносять військовий спосіб поведінки на мирне підґрунтя; у них особливим чином з'єднуються способи поведінки, сформовані під впливом стресових факторів бойової обстановки, і колишні (довоєнні) способи поведінки.

Таким чином, можна зробити висновки про те, що посттравматичний синдром учасників військових локальних конфліктів є особовою кризою з усіма властивими йому ознаками і потребує, як і будь-яка психологічна особистісна криза, корекції та терапії.

На сьогоднішній час перед суспільством стоїть гостра потреба в соціальному захисті, соціально-психологічної реабілітації і підтримці, комплексній медичній, психосоціальної, правовій адаптації учасників бойових дій, та як наслідок - підготовка психологів – практиків, що спеціалізуються в цій проблематиці.

Позначимо, що практична спрямованість та перспективи цієї роботи полягають в систематизації теоретичних і практичних даних, вивченні особливостей проявів окремих симптомів ПТСР у учасників бойових дій; у розробці моделей, методів та засобів корекції і профілактики при організації заходів адаптаційної психосоціальної роботи, реабілітації і реадаптації осіб потерпілих в екстремальних стресових ситуаціях; визначенні рівня їх ефективності.

Литература:

1. Кулик А.А. – Периоды психологической адаптации к экстремальной ситуации // Личность в экстремальных условиях и кризисных ситуациях жизнедеятельности: Сборник научных статей международной научно-практической конференции / Под ред. Р.В. Кадырова. - Владивосток : Мор. гос. ун-т им. адм. Г. И. Невельского, 2011. - 373 с.

2. Малкина-Пых И.Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 960с. – (Справочник практического психолога).

3. Ольшанский Д.В. Психология террора. М. – Академический проект, Екатеринбург – Деловая книга, 2002.