УДК: 331.5 Круцюк С.Р.

Студент групи 32-ДРУ

Наукові керівники: Дюк А.А., Мельченко С.Ф.

ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНОГО РИНКУ ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація: У статті розглянуті та аналізуються актуальні питання з проблем розвитку праці в аграрному секторі, забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення, а також причини не зайнятості на селі. Запропоновано заходи щодо подолання негативних тенденцій розвитку ринку робочої сили.

Ключові слова: ринок робочої сили, безробіття, заробітна плата, попит та пропозиція.

Постановка проблеми. Важливою складовою частиною аграрного ринку праці є програми переходу до ринкової економіки, розробка та забезпечення механізму ефективного формування та розвитку ринку робочої сили [1].

Період реформ в Україні характеризується загостренням, соціально-економічних проблем, які призвели до скорочення сільськогосподарського виробництва, збільшення кількості вивільнених працівників і звуження сфери використання праці селян у підприємствах аграрного профілю. Сукупність даних факторів негативно вплинуло на стан аграрного ринку праці, що проявляється через попит та пропозицію на робочу силу, ріст обсягів безробіття, велике навантаження на вакантне місце й високий рівень безробіття, низьку ціну аграрної праці і як наслідок,– зниження добробуту сільського населення. У зв’язку з цим проблема формування та розвитку ринку аграрної праці залишається актуальною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологічною основою дослідження послужили праці з питання формування ринку праці та використання робочої сили в аграрній сфері, а також наукові розробки щодо проблеми сегментації ринку праці. Проблеми вивчення формування та розвитку ринку робочої сили в аграрному секторі економіки в останній період знаходять досить широке відображення в економічній літературі. Це підтверджене роботами багатьох вчених-економістів: С.І. Бандури, Д.П. Богині, О.А. Бугуцького, С.П. Калініної, Є.П. Качана, Ю.М. Краснова, Л.О. Мармуль, П.Т. Саблуки, І.Н. Топіхи, О.В. Шебаніної, К.І. Якуби та інших. Заслуговують на увагу праці зарубіжних вчених: Г.А. Абрамчика, Г. Майера, К. Маркса, Ф. Енгельса, У. Петті, Д. Рікардо, А. Сміта, А. Чаянова та інших.

Виклад основного матеріалу. Тому в сучасних умовах розпочатого процесу перетворення виробничих відносин в сільському господарстві для стабілізації стану ринку аграрної праці необхідно задіяти цілий комплекс заходів, який буде направлено на вирішення проблеми формування та розвитку ринку робочої сили, на пошуки шляхів підвищення ефективності використання робочої сили, посилення матеріальної зацікавленості працівників аграрного сектору, налагодження соціальної стабільності, підвищення кваліфікації.

Однак, багатогранність, складність та невичерпність проблем формування та розвитку ринку робочої сили в аграрному секторі в умовах реформування економіки України, відсутності економічної, політичної та соціальної стабільності, потребує нових підходів для подальшого глибокого та всебічного вивчення.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним тенденціям розвитку ринкової економіки України. На динаміку ринку робочої сили впливають економічні, соціальні,політичні, природно-демографічні, морально-етичні, психологічні фактори і процеси. Ці фактори впливають на міграційні процеси, попит та пропозицію робочої сили, показник доходів населення, зумовлених заробітною платою. У цьому контексті метою пропонованої статі є аналіз сучасної ситуації на аграрному ринку робочої сили, визначення головних та подолання негативних тенденцій [2].

До основних завдань для досягнення поставленої мети, можна віднести: вивчення поняття та основних складових ринку робочої сили,виявлення особливостей ринку праці в аграрній сфері, проведення системного аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку ринку праці в аграрній сфері, визначення перспективних змін сільського безробіття, формування, обґрунтування заходів щодо стабілізації та ефективного функціонування ринку праці в аграрній сфері.

Головними складовими частинами ринку праці є: робоча сила як товар, ціна товару “робоча сила”, яка називається заробітною платою, попит на працю та пропозиція праці. Всі ці складові визначають сучасні тенденції розвитку ринку робочої сили в агропромисловому виробництві.

Процес формування ринку праці знаходиться в прямій залежності від демографічної ситуації і сааме ці показники є визначальним фактором кількісного складу робочої сили як товару. Динаміка чисельності та руху населення, а також його склад є важливими вихідними параметрами, що визначають тенденції формування та розвитку ринку робочої сили. Як свідчать статистичні дані, демографічна ситуація характеризується рядом негативних тенденцій: зменшення чисельності наявного сільського населення, як наслідок погіршення культурно-побутових, житлових, освітніх умов, умов праці та її оплати. Також вагомою причиною такого скорочення населення залишається висока смертність [3].

Додатковим чинником, що обмежує розвиток ринку робочої сили, єміграція населення, в результаті чого провідні галузі господарства потерпають значних збитків через вибуття спеціалістів старшого покоління й не заповнення молодою кваліфікованою робочою силою.

Головною причиною трудових міграцій сільських мешканців України за кордон є неадекватно низька вартість робочої сили в Україні, низький розмір заробітної плати. На сьогодні рівень мінімальної заробітної плати в Україні порівняно з європейськими країнами – один з найнижчих.

Низький рівень розвитку праці на селі суттєво ускладнює можливість працевлаштування громадян, які мають освіту. У першу чергу до категорії важко працевлаштовуваних відноситься молодь після закінчення ВУЗу, ПТУ та середньої школи, тобто так звана первинна зайнятість. Серед професійних груп сільського населення найбільшу частку в загальному обсязі безробітних становлять фахівці та професіонали, кваліфіковані робітники з інструментом, оператори та складальники устаткування і машин. Викликано це, головним чином, занепадом виробництва, перенесенням центру його ваги в особисте господарство, яке базується переважно на ручній праці.

По суті, сільські мешканці належать майже до самої низько оплачуваної групи населення.

Основними засобами забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення, при цьому, визначено: утвердження статусу селянина як реального власника та господаря на землі; запровадження спрощеного порядку реєстрації та звітності суб'єктів господарювання в аграрному секторі; розмежування підсобної та підприємницької форм господарювання сільських сімей, сприяння перетворенню особистих підсобних господарств у господарства товарного типу; підтримка розвитку особистих підсобних господарств як форми самозайнятості сільського населення; залучення приватного сектора у сільській місцевості до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму); запровадження системи професійного навчання і перепідготовки незайнятих працею сільських жителів; надання державної підтримки розвитку дрібного і середнього підприємництва на селі; створення спеціального фонду підтримки підприємницької діяльності на селі молодих сімей; розвитку та підтримки діяльності кредитних спілок; поліпшення умов реалізації селянами продукції особистих підсобних господарств. Необхідною умовою реалізації є тісний взаємозв'язок політики зайнятості та економічної політики держави, консолідація зусиль усіх гілок влади, діяльність яких пов'язана з вирішенням проблеми зайнятості населення, а також об'єднань роботодавців і профспілок. Мають розроблятися щорічні програми зайнятості населення, що підкреслює важливість її прийняття в пакеті з проектом програми уряду. Крім того, потребує розробки механізм оцінки ефективності вакантних робочих місць в плані їх потенційної привабливості та здатності у найближчій перспективі забезпечити продуктивну зайнятість населення. Для сільського господарства це особливо актуально, зважаючи на наявність біля 1,5 млн. чол. прихованих безробітних у великих сільськогосподарських підприємствах.

Забезпечити рівний доступ роботодавців до отримання фінансової допомоги з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на створення додаткових робочих місць для працевлаштування зареєстрованих безробітних; забезпечити пріоритетність виділення коштів на ці цілі депресивним територіям з високою напругою на ринку праці, слід було б розглянути питання квотування фіксованих обсягів ресурсів для потреб міської і сільської місцевостей [4].

Висновок. Ринок праці – це середовище взаємодії продавця і покупця робочої сили, які на основі дії правових та економічних важелів досягають згоди, що підтверджується укладанням відповідних угод. На етапі становлення ринкових відносин ринок праці є одним з головних елементів ринкової системи, який вирізняється специфічними ознаками та особливостями функціонування в аграрній сфері. Останні представлені сезонністю, здрібненням та деіндустріалізацією аграрного виробництва, низькою територіальною та професійною мобільністю селян, зниженням престижності аграрної праці та не високою її оплатою, погіршенням соціально-економічних умов праці та відпочинку на селі.

Список використаних джерел.

1. Петрова І.Л. Ринок праці: процесс сегментації / Ірина Леонідівна Петрова. - К.: Національний пед. університет ім. Драгоманова, 2010. - 218с.

2. Ситник В.П. Трансформація АПК України в ринкові умови / В.П.Ситник. - К.: УАЕ, 2002. - 196 с.

3. Приступа М.І. Регулювання соціально-трудових відносин на регіональному ринку праці /М.І. Приступа. - Харків, 2009. - 18с.

4. Олійник О. Теоретико-методологічні засади державного регулювання аграрного ринку / О. Олійник // Економіка України. - 2005. - № 7. - С. 65-73.