Грицишина Н.С., Завацька В.Б.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблеми та перспективи розвитку фінансування освіти та науки в Україні в умовах економічної кризи

У сучасних умовах всі види освіти підпорядковуються вирішенню широкого кола економічних, політичних та соціальних завдань. Пріоритетність тих чи інших завдань обумовлюється державними інтересами. Розбудова незалежної держави висуває особливі вимоги до діяльності системи освіти, оскільки виникає потреба у чималій кількості спеціалістів, здатних здійснювати технічне, економічне та організаційне керівництво. У зв’язку з цим не викликає

сумнівів актуальність фінансування освіти в сучасних умовах. Аналіз значення освіти в сучасному житті та стан української системи освіти дозволяє зробити висновок про необхідність кардинальних змін в існуючій на нинішній момент системі освіти. В умовах економічної кризи, фінансування освіти і науки в повномасштабному обсязі здається неможливим. Незважаючи на це, проблема об'єктивного визначення обсягів фінансування залишається актуальною, оскільки нормативний метод фінансування освіти створює передумови для раціонального використання коштів державного бюджету і забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні вимог освітнього стандарту.

Дослідженням цього питання займались такі вітчизняні вчені, як:

Бойко О.Д.,Борисенко В.Г., Черепанова С.О., Шаповал Ю.Б., Тропіна В.Б. та ін.

Не викликає сумнівів теза щодо пріоритетності розвитку освіти й науки в Україні, необхідності інноваційного розвитку держави. Євросоюз, США, інші країни давно оголосили про розбудову економіки знань.[1]

Уряд «переклав» бюджетний тягар на «плечі ВУЗів» через так званий спеціальний фонд, тобто те, що отримували самі навчальні заклади. Як відомо, спеціальний фонд формується за рахунок надання послуг, оренди, виконання науково-прикладних розробок, ведення господарчих робіт, отримання плати за навчання. У минулому 2010 та у 2011 році спеціальний фонд держава «привласнила» собі. Так, згідно з Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» сказано, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України є «власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі орендна плата за користування майном Національної академії наук України і галузевих академій наук та 50% орендної плати за користування іншим майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, кошти за користування установами банків тимчасово вільними коштами вищих та професійно-технічних навчальних закладів, розміщеними на вкладних (депозитних) рахунках». Як наслідок, можна спрогнозувати зростання плати за навчання, що, у свою чергу, спричинить соціальне напруження.[4]

На нашу думку, прикрим для майбутнього країни є те, що згортаються й ті інноваційні програми, які покликані оновити застарілу наукову та навчальну бази. На інформатизацію ПТУ,технікумів і вузів виділено було у 2010 році лише 1,2 млн грн, що у 10 разів менше минулорічного . Згортаються також і програми, які були присутні в попередньому році. Так, не фінансується виділення коштів на кредитування будівництва житла педагогічним працівникам . Зменшено на 9% витрати порівняно із минулорічними на фізичну та спортивну підготовку молоді. І це відбувається на тлі різкої втрати здоров’я молоддю. Що стосується молоді і студентства, то в бюджеті на 2010 р. та проекті бюджету на 2011 р. було передбачено зростання стипендії. Крім того, не виділено ні копійки на реконструкцію та ремонт гуртожитків, хоча капітального ремонту потребують із трьох тисяч не менше половини. [3]

Ситуація, що склалася в Україні щодо фінансування системи освіти, оцінюється як катастрофічна. Відбувається руйнація існуючих закладів, а натомість не відбувається заміни начебто непотрібних вищих закладів освіти та шкіл на ті, що реально необхідні територіям. Поряд із цим обсяг коштів, які мають спрямовуватися з бюджету, зменшується.

Світова практика не знає випадків стабілізації витрат за допомогою засобів, спрямованих на економію коштів. Можна досягти тимчасового зменшення витрат, але наслідком буде втрата досягнутого рівня розвитку системи освіти країни. Розвинені держави планують щорічне збільшення витрат на системи освіти .

Що стосується альтернативних джерел фінансування освіти і науки в Україні, то на цьому етапі думки вчених, які досліджували дане питання, розходяться. Існують аргументи й на користь отримання державними закладами частини суто приватних грошей та інших ресурсів:

а) споживач, який платить, ставиться до товару (навчання) серйозніше і

ефективніше, а ніж той, що переконаний у його повній "безкоштовності";

б) вища автономія закладу, свобода маневру, стимулювання прогресивних інновацій з метою кращого врахування потреб і пріоритетів студентів.

Але є й інші думки фахівців, що схиляються до скомбінованості, коли частина держбюджету як загальносуспільного зиску від вищої освіти виплачується закладу, а його індивідуальна частина – безпосередньо студентові, щоб стимулювати змагання серед вищих закладів освіти.[2]

Реальна диверсифікація джерел фінансування вимагає, крім усього іншого, створення у ВЗО спеціалізованої структури і залучення до справи висококваліфікованих фахівців з менеджменту і маркетингу. Це викличе істотні збурення в ієрархії впливів внутрішньої діяльності університетів, що ще раз засвідчить взаємопов'язаність усіх складових вищої школи. Бажано, щоб ці явища не перемножилися і не спричинили ефекту "снігової лавини".

Сучасне використання державними структурами коштів, зібраних із платників

податків, незадовільне. Бажано, щоб кожен мав право перераховувати податок не "в казну", а конкретному вищому навчальному закладу де навчатимуться, його діти.

Позитивним є приклад Японії, уряд якої вирішив інвестувати більшу частину ресурсів в охорону здоров'я та освіту. Обґрунтування було таким: нинішнє покоління не знає шляхів вирішення існуючих проблем, але освічене і здорове наступне покоління зможе вирішити їх і вивести країну на шлях прискореного розвитку. Як показує японський досвід, інвестиції в освіту себе виправдали.

Можна зробити висновок, що сучасний стан фінансування освіти і науки в Україні є досить невтішним. Неефективним є розподіл коштів у бюджеті та не відбуваються бажані зміни у використанні нових джерел фінансування даної галузі. Та все ж подолання кризи у фінансуванні навчальних закладів значно полегшиться у разі створення сприятливої законодавчої атмосфери, яка б допомагала системі освіти не лише виживати, а й розвиватися.

Список використаних джерел:

1. Фiнансування науки (у рiзних країнах) //Аудиторія. – 2009. – № 6. –С. 6.

2. Тропіна В. Бюджетне забезпечення соціальної функції в Україні / В. Тропіна // Фінанси України. – 2009. –№ 5. – С. 15–31.

3. Інформаційно-аналітичні матеріали Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України щодо стану системи освіти України перед початком нового 2011 навчального року, Київ, 2010 рік [Електронний ресурс]. – http://kno.rada.gov.ua

4. Закон України «Про державний бюджет на 2011 рік»// Відомості Верховної Ради України(ВВР). – 2011. – № 20, № 21-22, ст.269.